Україна і угода з Іраном

Ні, ця угода не є гарантією безпеки. У влади в Ірані залишається теократичний режим, якому просто необхідно створювати образи ворогів і боротися з ними. І фактичний глава держави аятолла Хаменеї підтвердив необхідність протистояння з США як сутності режиму буквально за день до досягнення угоди.

Ясно, що і від спроб створити ядерну зброю Іран, поки не повалиться теократія, теж не відмовиться. Буде діяти обережніше, його будуть ловити за руку. Так що нові кризи ще попереду.

Але ця - завершена. На практиці це означає відмову від санкцій проти Ірану. Вже через кілька місяців Іран зможе почати реалізацію своєї нафти. Причому не тільки тієї, яку він буде добувати, але насамперед тієї, яку він накопичив за час санкцій. А це означає, що на ринок одномоментно надійде така кількість сировини, яку споживач просто не зможе переварити. Що, в свою чергу, значно послабить ціну на сировину. Після того, як накопичена нафта закінчиться, ціна відновиться, але вже не так значно.

Це означає серйозні випробування для таких країн, як Росія чи Венесуела. Російський бюджет знову зіткнеться зі значним дефіцитом коштів. Російський рубль завалиться. Ціни в магазинах Росії злетять до небес. Почнуться масові скорочення працівників і затримки з виплатами зарплат і пенсій. Або затримок не буде, але буде підвищуватися курс російської валюти.

Для України це, з одного боку, добре - будь-який рух у бік повного і безповоротного краху режиму Путіна і переформатування Росії в щось, що більше нагадує державу, ніж банду хижаків, для нас є корисним. Але, з іншого боку, проблеми в російській економіці призведуть до складнощів і у нас, бо ми, на жаль, ще не до кінця роз'єднали ринки і залежимо від утопленика. І це теж потрібно враховувати. Якщо ми хочемо вижити, необхідно відмовлятися від будь-яких економічних зв'язків з Росією.

Ще один важливий результат домовленостей з Іраном - те, що на Заході знову мають звернути пильну увагу на українську кризу. В останні тижні ситуація навколо Греції і ситуація навколо Ірану були найважливішими пунктами порядку денного західної дипломатії. При цьому у випадку з Грецією потрібно було попереджати можливе деструктивне втручання Кремля, який має свою агентуру в лавах грецьких лівих і правих радикалів, а у випадку з Іраном - співпрацювати з Кремлем заради досягнення прийнятного результату. Тепер важливість в таких контактах зменшилася. Зате збільшується зацікавленість у розв'язанні української кризи. І ми повинні скористатися цією зацікавленістю не для того, щоб тиснули на нас, а для того, щоб ми разом із Заходом тиснули на Росію. Тим більше, що по мірі падіння ціни на нафту - а вона буде падати навіть на тлі очікувань від появи на ринку додаткових обсягів сировини - Кремль буде більш податливим і обережним.

При цьому важливо не забувати, що ми маємо справу з вікном можливостей. І грецька криза, і криза навколо Ірану не мають постійного рішення. Нестабільність обов'язково відновиться знову. І нам було би бажано до моменту її відновлення вирішити найбільш принципові для нас питання, пов'язані з відновленням територіальної цілісності країни і прискоренням європейської та євроатлантичної інтеграції.