Пісні патріотів

Московська газета "Ведомости" розповідає про лист, який продюсер ВІА "Земляни" і засновник фонду "Федерація" Володимир Кисельов і голова ради директорів "Російської медіа-групи" Ольга Плаксіна направили президенту Володимиру Путіну.

Основна мета цього листа - створення "ідеологічного холдингу", який допомагатиме керівництву Росії в обробці електорату. "Зовнішньополітична ситуація не дозволяє робити ставку на зарубіжних артистів, потрібні власні, щоб під рукою були ідеологічно правильно налаштовані кумири мільйонів" - пишуть Путіну Кисельов і Плаксіна.

На перший погляд, перед нами банальна спроба взяти участь у розпилі державного бюджету Росії. Причому спроба вдала - співрозмовник "Ведомостей" в адміністрації президента дав зрозуміти, що держава обов'язково допоможе "патріотам". Але справа зовсім не тільки в бюджеті. І не тільки в російському електораті.

Російська "попса", на підтримку якої Кремль і раніше коштів не шкодував, а тепер і поготів шкодувати не буде - значно більш потужна зброя у впливі на людей і збереженні інформаційного простору ненависті, ніж програми Дмитра Кисельова та Михайла Леонтьєва. Про них все ясно - продажні пропагандисти. А от якби Йосип Кобзон нічого не говорив, а тільки б співав у свята? Все було б гаразд?

Але те, що виконує Кобзон, страшніше за його божевільні аморальні висловлювання. Радянська естрада була вибудувана - як і естрада будь-якого тоталітарного режиму - за принципом суміщення політичного і ліричного. При цьому в самому політичному змісті відбувалася підміна - любов до Батьківщини підмінялася  любов'ю до партії чи диктатора. Готовність захищати Батьківщину - до готовності виконати злочинний наказ, готовності до агресії. Одні й ті ж співаки співали про любов до партії і любов до жінки, про любов до Батьківщини і любов до Сталіна. І все це, в свою чергу, призводило до створення цілком спотвореної картини світу.

Того, хто не хотів перетворюватися на співаючого пропагандиста, просто виганяли з естради. Виняток, мабуть, тільки один - Алла Пугачова. Але це виняток, який підтверджує загальне правило.

Після краху Радянського Союзу радянська естрада нікуди не поділася. Цей співаючий Голем виявився значно  живучішим, ніж його творець. При цьому сенс існування особливо не змінився. Хіба що стало більше вульгарності, яку раніше не пропускали репертуарні комісії. Стало більше табірних мотивів - причому якщо в радянський час вони були заборонені, але стосувалися в основному політичних репресій та ГУЛАГу, то в наш час з динаміків полізла неприкрита кримінальщина. Але ж саме криміналізація суспільства, поділ його на охоронців та ув'язнених були одними з головних рецептів виживання радянського авторитаризму.

Популярність російської естради в Україні можна зрозуміти. Співають зрозумілою мовою. Співають про те, що ближче, ніж пісні європейських чи американських виконавців. Залишаються в рамках тієї побутової культури, яка все ще об'єднує жителів пострадянського простору. Або, може бути, своїми піснями цю культуру консервують? У всякому разі, автори листа до Путіна хочуть, щоб було саме так.

А ми повинні робити все, щоб було інакше. Бо поки українці здебільшого будуть слухати оце - вони з “совка” не виберуться.