День Надії

Велике. Тому що тепер кожен наступний рік існування незалежної України - це справжнє свято. Багато років можна було думати, що мова йде про протокольну дату, що незалежна Україна так і буде десятиліттями теліпатися між цивілізованим світом і російським божевіллям, нікому особливо не цікава і не здатна комусь заважати. Так, ще один уламок Радянського Союзу, що залишився в міжчассі. Країна, яка не важлива навіть багатьом власним громадянам. Яка приречена на те, щоб рано чи пізно її поглинула колишня метрополія.

Сподіваюся, тепер нікому не потрібно доводити, що це був помилковий погляд. Україна виявилася країною, здатною відстояти своє майбутнє. Країною, громадяни якої демонструють взірці героїзму і самовідданості. Країною, у якої є могутній ворог, що зацікавлений в її знищенні. Несподівано для багатьох державний прапор України став символом свободи, прапором останньої надії для здатних вболівати за свої країни білорусів, казахів, вірменів, азербайджанців і навіть росіян.

Саме тому кожен наступний рік української незалежності - це рік надії. Надії на те, що Україна стане цивілізованою європейською державою. Надії на те, що територіальну цілісність нашої країни буде відновлено ​​і прапор свободи злетить над звільненими Донецьком, Луганськом, Севастополем, Сімферополем, Ялтою, Бахчисараєм. Надії на те, що пострадянський простір перестане бути простором тьми і брехні. Що зруйнуються диктаторські режими. Що відновиться мир в Європі. Що всі ми будемо думати про майбутнє, а не жити ілюзіями минулого. Ось який особливий сенс тепер з'явився в нашому святі.

Тепер це вже не просто День Незалежності України.

Тепер це день нашої спільної надії.