Путін йде на війну

Йдеться про готовність Кремля допомогти своєму останньому союзнику на Близькому Сході, сирійському диктатору Башару Асаду. Причому на відміну від рішення про використання військ на території України, що приймалося під софітами телевізійних камер і в прямому ефірі, це нове рішення було проголосоване в закритому режимі - так що виступи представників Путіна в парламенті так і залишилися таємницею.

Це говорить про те, що цього разу Москва збирається організовувати не «гібридну», а справжню військову операцію. Власне, ніякої іншої можливості допомогти Асаду навіть не повернути собі контроль над територією Сирії, а хоча б утримати ту вузьку смужку землі, яку він контролює, у Кремля немає. Однак і збереження Асада на утримуваних диктатором територіях може виявитися непосильним завданням.

Росія досі заперечує можливість задіяння своїх збройних сил в наземній операції. Тим часом, однієї тільки авіацією - а її у Росії в Сирії поки що не так багато - проблем сирійського диктатора не вирішити. Це показав, до речі, і західний досвід. Масовані бомбардування позицій «Ісламської держави» поки що не привели до значного послаблення позицій екстремістського угрупування. Але у Заходу є свій козир - це загони сирійської опозиції, які в разі відходу сил «Ісламської держави» можуть зайняти контрольовані радикалами території. У Росії начебто теж є кому воювати там, де не буде екстремістів - армії Асада. Але фокус у тому, що в Сирії - за винятком якраз тієї вузької смужки землі, де живуть алавіти і яку утримує Асад - правлячий режим ненавидять куди більше, ніж "Ісламську державу". Таким чином, утримати нові території Асад не зможе. Або зможе, якщо домовиться з опозицією. Але "договороздатність" Асада була продемонстрована за останні роки. І зараз, коли йому вирішив допомогти Путін, сирійський президент не стане більш поступливим.

Отже, Росія зараз може вплутатися в політичну і військову авантюру з куди більш серйозними наслідками, ніж українська війна. Вона протиставляє себе ісламським радикалам - при тому, що останні здатні діяти не тільки на території Сирії, а й у Центральній Азії, і в самій Росії. Вона протиставляє себе таким країнам, як Саудівська Аравія або Туреччина - їхні лідери впевнені, що збереження Асада не призведе до стабілізації ситуації. І вона виявляється в суперечливих відносинах із Заходом. США і країни Європи не заперечують проти втручання Росії, але тільки якщо вона буде бомбити позиції "Ісламської держави". А якщо - позиції загонів сирійської опозиції?

Ще одним питанням залишається проблема дій у випадку, якщо авіаційна підтримка не дасть бажаних результатів. Чи готовий Путін до розгортання в Сирії "обмеженого контингенту" за афганським зразком і як в цьому випадку збирається вибудувати свої відносини із Заходом, Туреччиною та сунітськими режимами Близького Сходу? Чи є у нього кошти на таку війну? І найцікавіше для нас - чи є у нього сили і бажання зберігати "другий фронт" в Україні?