Зоологічна дипломатія. Двозначний подарунок єгипетського валі

Звісно, не сама. З почтом. Який складався з корів, чиїм молоком вона харчувалася в дорозі, трьох погоничів і одного дослідника "з місцевих" – Жоффруа Сент-Ілера. Ну й, звісно, до жирафи була приставлена охорона – реакція французів, яким раптом зустрічалося екзотичне творіння, могла бути непередбачуваною.

Жирафа під час подорожі з Марселя до Парижа

Своїм ходом африканська гостя подолала лише останній відрізок свого маршруту, від Марселя до Парижа. А перед цим здебільшого пливла — Середземним морем, а перед тим Нілом. Почалася ж мандрівка аж в суданській провінції Сеннар, де жирафу, власне, й вполювали. І весь цей шлях тварина подолала з волі єдиної людини, намісника Єгипту Мухаммеда Алі.

Річ у тому, що валі – а саме таким був офіційний титул намісника — вирішив зайнятися піаром. До того ж першому значенні цього слова – тобто почав налагоджувати "зв'язки з громадськістю". Не єгипетською, звісно, на берегах Нілу в ті часи свідомих громадян в західному розумінні цього слова, по суті й не було. Та і якби й були — на думку власних підданих Мухаммед Алі зважати не звик.

Мухаммед Алі 

Намісника більше цікавило ставлення до нього європейської публіки. В очах якої він хотів побачити щире захоплення його реформами та ним самим – як освіченим володарем. 

Натомість репутацію Мухаммеда Алі серйозно зіпсувала участь єгипетських військ – під командуванням Ібрагіма-паші — у придушенні грецького постання. Саме їх звинувачували у найбрутальніших розправах над мирним населенням, якому європейці щиро співчували, та просто звірячій жорстокості.

Читайте також: "Король-місяць". Дивне життя і загадкова смерть Людвіга II

Саме тому валі й вирішив "виправити ситуацію" - такими методами, якими звик. Зокрема й подарунками. Звісно, поцікавившись делікатно у французького консула, які з них і справді могли зацікавити його короля. А той чомусь зробив акцент саме на екзотичних тваринах для паризького звіринця. 

Мухаммед Алі, звісно, спробував "вдовольнити запит" по максимуму. Перші "живі листи", щоправда, були не таким вже й розкішними – до папуг французи вже навіть звикли, а гієна цікавила більше науковців. Натомість жирафа здавалася справді королівським піднесенням – тим більше, що в Європі цих тварин живими не бачили з кінця XV сторіччя (з часів флорентійського правителя Лоренцо Медичі)

Зустріли жирафу теж по-монаршому - 10 липня її навіть офіційно представили королю Карлу Х та його родині в Сен-Клу. А вже потім подивитися на тварину в столичному звіринці дозволили всім охочим. 

Охочих виявилося дуже багато – лише за перший місяць купили шістдесят тисяч квитків, що давали можливість побачити жирафу на власні очі. А за рік їхнє число перевищило шістсот тисяч. Парижем, а за ним Францією та іншими країнами континенту покотилася хвиля "жирафоманії" - насамперед у моді. 

"Кольори літа" того року мали назву "живіт жирафи", "жирафа в екзилі" і навіть "закохана жирафа" (хоча закохувалися насамперед у неї), "на кшталт жирафи" зав’язували краватки й робили високі жіночі зачіски, популярними стали намиста на кшталт того, яке нібито одягнув на шию тварині перед виряджанням до Європи сам Мухаммед Алі, зображення плямистої великанші наносили на посуд та шпалери... 

Навіть сезонну пошесть 1828 року називали "нежиттю жирафа" - але зовсім не в тому сенсі, як ми кажемо про "пташиний грип", а саме для позначення часу її появи (майже як цифра в назві "ковід-19").

Парижанки з зачісками "а ля жираф"

Читайте також: Філософія корупції. Урядовий "експеримент" Френсіса Бекона

Дехто зі спостерігачів навіть припускав, що ажіотаж підігрівали штучно. Натякаючи, що уряд робив це навмисно, щоб відвернути публіку від суспільних дискусій, подібних до суперництва романтиків із класиками (за якими, втім, часто ховалися суперечки прихильників Реставрації та її супротивників), а головне — політичних дебатів, які зазвичай складалися не на користь влади.

Проте, якщо хтось і розраховував на "відволікання уваги" – розрахунок не виправдався. Опозиціонери не лише не зменшили критику на адресу режиму, а навпаки – намагалися використати у ній інтерес публіки до екзотичної тварини.

На деяких карикатурах і самого короля почали малювати у вигляді жирафи (це можна було зрозуміти за капелюхом на голові персонажа), натякаючи на його поставу, зневажливе ставлення до підданих та нерозуміння того, що відбувається в країні і як вона насправді змінилася за часів революції. 

Подейкували, що Карла X свого часу також привезли до Франції з вигнання – майже як жирафу з Африки. Годі й казати про закиди, що клерикали та реакціонери керують королем не гірше за погоничів.

"Королівський жираф". Тогочасна карикатура

Навряд чи ці асоціації подобалися монарху. Можливо, саме тому він особисто досить швидко охолонув до подарунка єгипетського валі – і не лише не брав його кудись із собою (як це робив той же Карл великий зі слоном, подарованим йому халіфом), а й не відвідував його у звіринці. Та й серед бомонду, а за ним і серед масової публіки "жирафоманія" вже за кілька років минула.

Чи означає це, як іноді стверджують, що не виправдався й розрахунок Мухаммеда Алі? Адже навіть після того, як жирафа дісталася Парижа, французи долучилися до Лондонської конвенції, що вимагала автономії Греції, а відтак позбавляла Ібрагіма-пашу принаймні одного з обіцяних йому султаном володінь? І приєдналися до спільної акції великих держав на морі, що зрештою завершилася розгромом османсько-єгипетського флоту в Наваринській бухті?

Але з іншого боку, єгипетський флот вже невдовзі був відновлений. А Мухаммед Алі, скориставшись приводом, створеним, зокрема, і французами, припинив сплату данини султану – зробивши рішучий крок в бік незалежності. Та найпоказовіше – валі вирішив відправити до Парижа ще один подарунок. Давньоєгипетський обеліск з Луксорського храму – той самий, який згодом встановили на Площі Згоди. Видно, історія з жирафом переконала єгипетського володаря, що такий "метод піару" насправді діє. Принаймні на французів.

Малюк із "Жирафою Софі"

Та й жирафу французи, схоже, запам'ятали – навіть на підсвідомому рівні. Чи не тому Ейфелева вежа за своїми обрисами так схожа на цю африканську тварину. А найпопулярнішою в країні іграшкою-прорізувачем для малюків стала інша жирафа - "Жирафа Софі". Врешті-решт про дивовижну мандрівку з Сеннара до Парижа зняли навіть мультфільм – щоправда, аж через 185 років після вікопомної зустрічі в Сен-Клу.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.