Івано-Франківськ: столиця Бандерівщини, цісарський шарм

В старому Станіславі теж є на що подивитися. Він точно вартий того, щоб затриматись тут бодай на день.

За даними профільних інтернет-спільнот, наразі Івано-Франківськ користується порівняно меншою популярністю серед туристів, ніж сусідні обласні центри Західної України – Львів, Чернівці, Ужгород. Але видно, що місто старанно працює над підвищенням туристичної привабливості, так що невдовзі "розклади" можуть змінитись.

Цьому, серед іншого, сприяє програма "Івано-Франківська область - край для туризму", що впроваджується за фінансової участі Євросоюзу. Завдяки європейському спонсорству прогулятися центром Франківськ можна в навушниках з аудіогідом, який детально розповість про найцікавіші пам’ятки міста.

А їх у чистому й затишному центрі старого Станіславова (про першу назву Івано-Франківська нагадують численні сувеніри) справді чимало. До того ж це зовсім недалеко від залізничного вокзалу, який і сам по собі є пам’яткою архітектури 1866 року.

Як і належить європейському місту, в центрі, на площі Ринок, стоїть ратуша. Однак, на відміну від більшості населених пунктів Європи, де в старовинних "ратхаусах" і донині розміщується муніципальне керівництво, франківська ратуша вже понад 80 років як не виконує функції магістрату. Власне, в нинішньому її приміщенні міська влада ніколи й не сиділа.

Офіційною датою заснування міста вважають 1662 рік, коли Станіславів одержав Магдебурзьке право. За кілька років було зведено першу, дерев’яно-кам’яну ратушу, яка героїчно вистояла під час нападу турецько-татарського війська 1676 року. З високої вежі велися спостереження за ворогом, а підземні ходи сполучали будівлю з іншими стратегічними пунктами міста.

Згодом ратушу ще кілька разів перебудовували - у 1695, 1871 й 1930-х роках. Нинішня будівля, що постала замість сильно пошкодженої австрійською артилерією під час Першої світової війни попередниці, зведена у стилі функціоналізму. Тоді в ній містилися недорогі крамниці й ресторани, а тепер квартирують обласний краєзнавчий музей, регіональний інформаційно-туристичний центр та кілька інших закладів на кшталт турагенцій.

Перед ратушею стоїть фонтан у вигляді… тріснутого яйця. Місцеві мешканці жартують, що це пам’ятник тому самому "важкому тупому предмету", яким 2004 року історично пожбурив у кандидата в президенти Віктора Януковича місцевий студент Дмитро Романюк. Насправді фонтан з’явився раніше, але "яйця" в Івано-Франківську таки видатні.

Попри те, що на площі Ринок тепер торгують хіба що під час різдвяних ярмарків, справжній ринок розташований зовсім недалеко. Буквально на виході із сусіднього скверу Адама Міцкевича можна придбати смачний карпатський будз та інші сири, мед, запашні трави, вироби з овечої вовни тощо.

Пам’ятник Міцкевичу, споруджений 1898 року на однойменній площі – найстаріший із тих, що збереглися в Івано-Франківську до наших днів (до слова, видатний польський поет у Станіславі жодного разу не був).

Зверніть увагу також на розташовану на площі Міцкевича красиву будівлю колишнього польського культурно-спортивного товариства "Сокіл", де зараз дитяча бібліотека. "Соколів" у Станіславі було два – польський та український. У приміщенні останнього на вулиці Грушевського розташоване товариство "Просвіта".

Будете сміятися, але, прогулюючись по "Франику", ми в цьому місці зустріли і його головну живу "атракцію" - письменника Юрія Андруховича. Дотепники жартують, ніби місцева влада виставляє пану Юрію каву, аби він зустрічав київські поїзди. Звісно, це не так. Утім, мабуть, Станіслав – місто дійсно невеличке, якщо під час наполегливих прогулянок по центру таки зустрічаєш його головну знаменитість. 

Що ще цікаво: починаючи з 2001 року, в Івано-Франківську щороку в травні відбувається фестиваль ковалів. Завдяки цьому святу вулиці, площі та сквери міста регулярно прикрашають ковані скульптури, неабияк додаючи "Франику" особливого шарму. Авжеж, стільки оригінальних металевих композицій не побачиш у жодному обласному центрі України.

Кілька таких витворів ковальського мистецтва є й на головній пішохідній вулиці Івано-Франківська – так званій "Стометрівці". Це частина вулиці Незалежності, яка насправді тягнеться майже на півкілометра і є осередком культурного життя міста. Тут грають вуличні музиканти, тусується творча молодь, прогулюються колоритні літні пари і, звісно, туристи.

Обабіч "Стометрівки" та на Вічевому майдані, в який впирається вулиця Незалежності, розташовано чимало кафе та ресторанчиків. Але окремої "ресторанної культури" - як, скажімо, у Львові, куди багато хто їде зумисне, щоб обійти характерні місцеві заклади харчування, - в Івано-Франківську немає. Саме цим Станіслав поступається головній столиці Галичини.

Тож попрацювати тут є над чим. Звісно, набагато приємніше, коли до твого міста їдуть передусім щоб помилуватися його красивою архітектурою, а не набити шлунок. Однак порівняно з тим же Львовом пам’яток в Івано-Франківську все ж дещо менше, а "ресторанна слава" допомогла б залучити до міста більше гостей.

А помилуватися у Франківську є чим. Передусім це стосується дуже красивих церков. Зокрема, привертає увагу блакитний Покровський кафедральний собор УАПЦ. Храм у стилі бароко був зведений ще у 1742-1762 роках як Вірменська церква.

Одразу кілька храмів тішать око на майдані Шептицького. Нинішній греко-католицький кафедральний собор Святого Воскресіння Христового, будівництво якого тривало з 1713-го по 1722 рік, на той час був єзуїтським костелом. Але після того як 1773 року Прикарпаття загарбала Австрійська імперія, орден єзуїтів скасували й костел закрили. Так він і стояв занедбаний до середини ХІХ сторіччя, коли в Станіславі було встановлено греко-католицьке єпископство.

На храм "дивиться" готель "Франц" із бронзовою скульптурою молодого цісаря Франца Йосифа – того самого, котрий, як вважається, і створив історичний шарм Станіславова.

Сусідній зі Свято-Воскресенським Колегіальний фарний костел Пресвятої Діви Марії – найдавніша монументальна будівля Івано-Франківська. Точна дата його будівництва невідома, але займався ним засновник міста Анджей Потоцький.

Тепер у приміщенні костелу розташований Музей мистецтв Прикарпаття, який, зокрема, володіє однією з найкращих колекцій галицького сакрального мистецтва. На жаль, зовнішній вигляд костелу трохи псують величезні вивіски, інформуючи про його нинішню музейну сутність.

На відміну від, скажімо, Коломиї, центр Івано-Франківська не сильно загиджений незугарними вивісками на крамницях. Та варто буквально зазирнути за ріг майдану з костелами – і вивісково-рекламна барвистість постає в усій своїй красі.

А за Свято-Воскресенським костелом можна побачити також і справжню красу - залишки Станіславівської фортеці, заснованої 1662 року Анджеєм Потоцьким. На сьогодні збереглася тільки частина оборонного цегляного муру-бастіону, відреставрована у 2012-му.

Не в центрі, але вартий відвідання Меморіальний комплекс "Дем’янів лаз" на місці перепоховання останків жертв комуністичного режиму. Його експозиція розповідає про "червоні" репресії на Прикарпатті в 1939-1941 років. Це філія не менш цікавого обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери, що на вулиці Тарнавського, 22.

Власне, саме Івано-Франківщина – бандерівське "серце" України. Сюди їдуть ще й для того, аби відвідати малу батьківщину провідник ОУН - село Старий Угринів Калуського району. Там розміщене родинне обійстя та, відповідно, музей родини Бандер.

Ще один музей, він же меморіальний комплекс Степана Бандери, до сторіччя з дня народження Провідника спорудили в Івано-Франківську на вулиці… звісно, того-таки Бандери. Певно, саме цей монумент можна вважати головним пам’ятником Бандері в Україні та, відповідно, у світі. Але, напевно, три музеї Бандери на одну область – то таки забагато. Тож пафосний комплекс на тлі сучасних панельк, розі вулиць Бандери й Коновальця, стоїть фактично порожняком.

Фото: Дмитро Лиховій, Вікіпедія, Firtka.if.ua, Pravda.if.ua