Країна інфантилів. Хто спровокував нову кризу в Україні

Дуже смішно спостерігати за тим, як представники української політичної еліти і чесної журналістики роблять круглі очі з приводу заяв народного депутата Олександра Онищенка. Такі круглі, такі невинні - немов би вони насправді не знали про суть процесів, які відбувалися в українській політиці. Втім, круглі очі - це дійсно суть.

Люди спочатку планують якісь дії, які повинні спрацювати на коротку перспективу, але не прораховують довгострокових наслідків, обманюють своїх співвітчизників, що вважають за краще реагувати на імпульс, на істерику, на демагогічну балаканину, а не на реальні виклики - а потім, коли довгострокові наслідки починають спрацьовувати, застигають у німому подиві. І вигадують чергові дурниці.

Проблема України не тільки в тому, що велика частина її громадян все ще не може подорослішати. Це не вина, а біда наших співвітчизників, розбещених десятиліттями радянської безвідповідальності і все ще не готових зрозуміти, що майбутнє України залежить від них і від їхньої тверезої реакції на події, а не від того, що їм вдасться, нарешті, знайти доброго дядю, який виплатить їм зарплати з пенсіями і дасть можливість жити добре.

Проблема України - в тому, що її політики і бізнесмени також поводяться, як діти. Те, що одні діти є багатшими за  інших, суті не міняє. Жадібні діти теж бувають.

Чи була кампанія проти Арсенія Яценюка? Це риторичне питання. Про цю кампанію знає кожен, хто має хоч якесь відношення до української політики. Більш того, звичайні громадяни теж прекрасно розуміли, що є свідками і навіть учасниками кампанії - але тільки це їм подобалося, бо ж давало можливість висловити свою ненависть до влади через погіршення  економічної і соціальної ситуації.

При цьому саме кампанія проти уряду давала громадянам можливість відмовитися від власної відповідальності за фактичну руйнацію держави і її економіки протягом 1991-2014 років. Але стверджувати, що нічого іншого від кампанії громадянам було не потрібно - теж дуже велике перебільшення. Громадяни хотіли поліпшення життя як результату відставки прем'єра. А коли цього поліпшення не відбулося, переключилися на президента.

Цілі цієї кампанії для влади теж добре відомі. Головна - це ліквідація дуалізму влади на користь президента країни. Не тільки на користь президентської адміністрації, але і політичної партії, яку глава держави нашвидку сколотив перед парламентськими виборами. Цю мету, між іншим, практично досягнуто. Після відставки Яценюка посада прем'єра перейшла до представника БПП і глава держави має куди більший вплив на поточні процеси, ніж це було за Яценюка. Але посилення впливу - це ще і збільшення відповідальності.

Чи брав участь в цій кампанії Олександр Онищенко? Очевидно, брав участь - і він до сих пір цим хвалиться. Але Онищенко розраховував, що його участь - це гарантія безпеки його власного бізнесу, запорука його процвітання. А це як раз те, що президентська сторона не могла йому гарантувати - просто за логікою розвитку подій, за логікою зменшення "пирога" і проведення змін. Те, що Онищенко з одного боку рано чи пізно перетвориться на ворога, було ясно вже на самому початку цієї кампанії.

Чи брав участь в цій кампанії Михайло Саакашвілі? Очевидно, брав участь - раз він сам говорить про це на мітингах і в інтерв'ю. Але Саакашвілі розраховував, що участь в кампанії дасть йому можливість стати новим прем'єр-міністром країни або хоча б лідером нової політичної партії, яка займатиме своє місце в парламенті України.

А це як раз те, що президентська сторона не могла йому гарантувати, бо ж новий уряд формується шляхом створення коаліції, а не в результаті побажань, а у позачергових виборах в БПП не зацікавлені. Те, що Саакашвілі з приятеля рано чи пізно перетвориться на ворога, було ясно вже на самому початку кампанії.

Чи брала участь в цій кампанії Юлія Тимошенко? Лідер "Батьківщини" свою зацікавленість у відставці уряду і не приховувала. І, до речі, саме тому мала практично необмежений доступ до ефірного часу - це можна порівняти хіба що з доступом Саакашвілі. Але метою Тимошенко були дострокові вибори, а не тільки відставка Яценюка. Те, що Тимошенко з попутниці рано чи пізно перетвориться на ворога, було ясно вже на самому початку кампанії.

Тепер гнів всіх цих людей спрямований проти того, хто не виправдав їхніх розрахунків і очікувань - проти Порошенка.

Так, розрахунки та очікування Саакашвілі, Онищенка або Тимошенко не можна назвати розрахунками дорослих і відповідальних людей. Але і Порошенко повів себе як велика дитина. Тому що просто зобов'язаний був прорахувати реальні наслідки відставки уряду.

Порошенко був просто зобов'язаний триматися за Яценюка обома руками, кинути на підтримку кабінету і прем'єра весь свій авторитет і повноваження глави держави. Але він вважав за краще отримати додатковий контроль. І в результаті, як це вже не раз було в українській історії, поставив під сумнів ефективність самого президентського інституту. І це в умовах війни і економічної кризи!

Тепер майбутнє країни залежить від того, як поведуть себе Яценюк та інші лідери "Народного фронту" і чи зможе усвідомити реальність глава держави.

Україні потрібна не нова політична криза, а сильна дієздатна влада. Україні потрібно не послаблення президентського інституту, а підтримка глави держави в рамках його конституційних - тобто формальних, а не неформальних - повноважень. Україні потрібна серйозна робота з дезорієнтованим суспільством, а не експлуатація інстинктів громадян.

Україні потрібна ізоляція популістів, а не використання їхнього темпераменту заради тимчасової перемоги над конкурентами. Україні потрібна перемога над російською та проросійської пропагандою, а не її вмонтування у власне інформаційне поле під брехливим прикриттям "свободи слова" для всіх дестабілізаторів нашої країни.

В іншому випадку стеля кризи в черговий раз обвалиться і на голови тих, хто при владі, і на голови тих, хто на них сподівається або їх ненавидить.

Діти, які залишаються без дорослих, дуже часто спалюють власний будинок.