Чи з’явиться на виборах партія «АТО»?

Думаю, що проект постанови О.Турчинова заслуговує на те, щоб увійти до підручників з політичного PR як приклад використання теми АТО для отримання політичних дивідендів. У проекті спікер пропонує передати в зону АТО частину автобази парламенту. При чому, робиться це не простим технічним розпорядження голови ВР, а через процедуру голосування у парламенті. Тобто з інформаційною підготовкою, обговоренням, публічним звинуваченням депутатів, які «не підтримали нашу армію».

Перекидання кількох десятків шкод і тойот із парламентських гаражів на баланс МВС – це, м’яко кажучи, не питання вищого законодавчого органу. Думаю, що і для прифронтової зони «Тойоти камрі» із підігрівами сидінь та клімат-контролями – також далеко не перша необхідність. Але, саме такі рішення дають можливість спікеру позиціонувати себе як «дієвий політик, який робить все можливе для захисту України».

Приклад О.Турчинова є показовим, але він значно програє у порівнянні з іншими політиками. Це і фотографування депутатів на блокпостах, у накрохмалених білих сорочках під бронежилетами. І сумка «шанель» Г.Герман, кошти від продажу якої так і не пішли на лікування хворого бійця. І кожен другий-третій виступ у парламенті з посиланням на героїв Небесної сотні та воїнів АТО.

В умовах виборів ми зможемо побачити не лише політиків, які експлуатуватимуть тему війни. Не виключено, що вже найближчими тижнями може з’явитися і політична сила під умовною назвою «АТО». Найбільш імовірно, що вона буде сформована дніпропетровським губернатором, який під прикриттям «хлопців, які реально воювали» спробує завести до парламенту свою команду. Про це свідчить і показова активність його заступника Б.Філатова і публічні звинувачення потенційних опонентів.

Однак така активність «політиків у камуфляжах» не означає, що на дострокових виборах українці дружньо віддадуть за них свої голоси. Більше того, грубий і прямий піар на темі війни може мати зворотній результат. Тому і перспективи партії ім. Коломойського – не найкращі. З одного боку - ставлення виборців до самого інвестора проекту досить неоднозначне, так як він відомий не лише як патріот, але й як бізнесмен із сумнівною репутацією. З іншого - політичні сили, що з’являються за кілька місяців до виборів – завжди сприймаються як штучні.

Саме відчуття штучності і фальші призвело до фіаско цьогорічну кампанію Ю.Тимошенко. Її рейтинг навіть на долі відсотка не змінився після створення та потужної реклами віртуальної мережі «штабів оборони». З іншого боку – маємо низку прикладів, коли реальна робота та «людські» вчинки політиків показують прямо протилежний результат, а ставлення виборців до них змінюється за лічені тижні.

Показовим є приклад В.Кличка, який був єдиним опозиційним політиком, що вибачився зі сцени Майдану за участь у переговорах із теперішнім «ростовським в’язнем». Крім цього він – відмовився від участі у виборах на користь П.Порошенка. Це були «людські» вчинки, яких раніше ніхто з українських політиків не робив. Результат – безпрецедентний результат на київських виборах.

Інший приклад – О.Ляшка, який за кілька місяців із часу президентських виборів більш ніж подвоїв свої виборчі рейтинги. Головна причина – виборець сприймає його як людину, яка «хоч щось робить» в зоні АТО та парламенті. І якщо раніше спрацьовував «ефект Тимошенко», яка в останні тижні виборів добавляла кілька відсотків голосів жителів сіл і містечок, то восени вони можуть переорієнтуватися вже на Радикальну партію.

Зростання рейтингу А.Гриценка та його «Громадянської позиції» за останні півроку пов’язане не лише з іміджем «правдолюба», а й з тим, що його син проявив активну громадянську позицію – перебув у полоні в Криму та добровільно пішов до армії. Виборець сприймає таку «людську» позицію, тим більше на фоні штучної активності політиків та скандалів із мажорами.

Ці приклади є показовими. І відкриваючи сезон політичного цинізму, політики мають пам’ятати, що виборці, тим більше в умовах війни, перестали реагувати на фальш, штучні декларації та віртуальну діяльність. Лише реальна робота та «людські» вчинки. А вибори – це не тільки математика і відсотки голосів. Насамперед – кілька місяців потужних інформаційних і пропагандистських кампаній. І важливо, щоб проводячи їх, політики не розгойдували суспільство і не спекулювали на темі війни, а робили державу сильнішою.