Зрозумійте: то – фірман

 

У Єжи Лєца є чудовий вислів, який можна застосувати до тих, хто через певні обставини, але цілком випадково опинився біля владного керма. Він звучить приблизно так: «Тільки коли він в’їхав на колісниці, всі зрозуміли, що це – фірман».

 

Учорашня маячня ВВХ про «натівський легіон в Україні» не вартувала б виїденого яйця, оскільки аналізувати слова параноїка тотожно за визначенням уподібнюватися параноїку. Та ж ні, - месидж «вождя», озвучений явно для внутрішнього вжитку, для продуктів путінської пропаганди, якими є, якщо вірити соціологам, понад 80 відсотків російських посполитих, запопадливо взялися коментувати солідні і, здавалося б, адекватні «мужчини». Генсек Північно-Атлантичного Альянсу Йєнс Столтенберг ледь не пошматував на собі сорочку, намагаючись переконати приявних на саміті «Україна – НАТО» журналістів, що путінський пасаж – то нонсенс. Далі пішли у хід звичні слова про «глибоке занепокоєння», перелік воєнної техніки, що в’їхала у зону конфлікту з теренів Росії. Одне слово, жвачка, якою західні військові стратеги вже майже рік згодовують українців і власний переляканий електорат.

 

Путін сказав те, що сказав. Завтра він ошелешить світ повідомленням про те, що Правий сектор, нафарширований штатівською зброєю, намагався проникнути у святая-святих Росії – його новоогарьовський маєток. І що? Дмитро Ярош зірветься з лікарняного ліжка, аби негайно спростувати цю маячню? Думаю, ні, він просто посміється з фантазій хворого і пристаркуватого блазня, викинувши у фейсбук колаж зі своєю візиткою на подушці Путіна. Чому? Бо всі більш-менш притомні люди в Україні, на відміну від західних, з дозволу сказати, партнерів, давно втямили: Путін – не тільки х…о, «це – фірман».

 

Демонізація Путіна на заході – ось одна з причин подиву гідної інфантильності могутніх державців Європи і Америки стосовно його витівок. Тисячі яйцеголових і «білих комірців» у сотнях аналітичних і стратегічних центрів проїдають бюджетні кошти, аби ледь не щодня видавати на гора пустопорожні розумування на тему: «на що ще здатен кремлівський самітник». Замість того, аби визнати одну просту річ: ні на що, крім безпідставного шантажу і параноїдальної риторики, якими він намагається притлумити власний страх перед майбутнім.

 

Дехто із «креативних» російських політтехнологів, як от Станіслав Бєлковскій, намагаються пояснити поведінку Путіна враженим самолюбством. Мовляв, «ніхто його не любить, ніхто його не хоче...».  А він – цей самозакоханий карлик, - волів би, щоб і Обама, і Меркель ледь не щоденно звіряли з ним годинники,  а ще ліпше – консультувалися з приводу тих чи інших рішень. Заради справедливості слід визнати, що так воно й було. До недавнього часу ВВХ тішився увагою і Вашингтона, і особливо – канцлерін. Та все має свої межі. «Коли він в’їхав на колісниці (у нашому випадку – анексував Крим), всі зрозуміли: це – фірман».

 

Тепер ситуація на хлопський розум виглядає так. Уявімо собі сільського пияка, який набрався до чортиків самогону, взяв дубельтівку і почав систематично палити з двох стволів по сусідській хаті. При цьому не пояснивши бідолашній жертві своїх мотивів і вимагаючи обговорити їх лише з президентом або прем’єром країни. Ясна річ, ніхто з високопосадовців не став би чаювати з ненормальним, місцеві поліцаї або зачекали б, поки у нього закінчаться набої (в ліпшому разі), або (що ймовірніше) пристрелили б його, як шолудивого пса.

 

Тож наша порада Йену Столтенбергу: пошкодуйте власну сорочку, поміркуйте краще над тим, як швидше скроїти гамівну кошулю для параноїка.