Росія і Рада Європи. Нема на те ради...

Попри деякий скепсис щодо припущень, що гучний демарш російської делегації на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи є елементом хитромудрості задуму Путіна, я таки схильний визнати певну рацію за прихильниками схожої ідеї.

 

Йдеться не про те, що нинішньому господарю Кремля плювати зі Спаської башти на власну опінію в очах європейських боягузливих (на його глибоке переконання) «ботанів», і навіть не про те, що Путін занервував перед перспективою нових санкцій. Алєксєй Пушков зі свитою влаштували у Страсбурзі черговий сеанс путінського мачизму для цілком внутрішньоросійського вжитку. Ось, мовляв, які ми принципові, ось як реагуємо на «іздєватєльства» над «Родіной». До слова, схожа лексика негайно перекочувала зі зали засідань ПАРЄ у студії імені Кісєльова й інших фігурантів «чорного списку» Нацради з телебачення і радіомовлення України. А зойки «наших б’ють» спричиняють у натовпу знано не  бажання рефлексувати на тему «за що?», а пошуки найближчої ломаки.

 

Тимчасова ізоляція Росії від європейських структур, особливо правозахисного, гуманітарного характеру, потрібна ВВХ для того, аби мати цілковито вільні руки у боротьбі з інакодумством. Не далі, як у неділю зі середовища Жіріновскаго пролилося світло на ймовірні сценарії. Перший заступник голови фракції ЛДПР у Держдумі Алєксєй Діденко заявив, що росіянам здобиться усього 24 години свободи від зобов’язань перед Європою, аби «стратити мільйони й мільйони збоченців, гвалтівників, педофілів, які перебувають у наших в’язницях сьогодні». Про головного педофіла Росії, за версією, озвученою адвокатами Літвінєнка у високому британському суді, ясна річ, не йдеться...

 

Зате цілком ймовірно, що у категорію ймовірних смертників потраплять так звані «ізмєнікі Родіни», і серед них – мати сімох дітей, мешканка Вязьми Свєтлана Давидова, яка уважала за потрібне зателефонувати до української дипустанови і повідомити про спорядження чергового десанту «вєжлівих людєй» у місцевій військовій частині. Хоча Кремль категорично заперечує свою участь у конфлікті на Сході України, однак розглядає вчинки ка кшталт дзвінка Давидової за розголошення державної таємниці перед ворогом.

 

Відтак «ліха бєда начало», - за гратами можуть опинитися відомі особи, що їх давно російська глибинка і провладна кондова «інтелектуальна еліта» Москви й Петербурга вважають ворогами народу. А ефективний менеджмент аля Іосіф Джугашвілі досі визнає за головне правило управління формулу «нема людини – нема проблеми».

 

Можливо, до такого апокаліпсису і не дійде, але кілька показових страт, кілька відкритих судових процесів чи особливо витончених репресій обов’язково піднімуть на поверхню суспільної пам’яті спогади про Сталіна та його опричників. Та й імунна опірність російського загалу перед владним всесиллям є сумнівною. Отже, актуальним знову стане тотальний страх, заохочуване режимом стукацтво, зведення побутових порахунків, прикрите тонкими матеріями «державного добра».

 

Та найтрагічнішим наслідком виходу РФ з Ради Європи буде фактична безкарність влади за згадані вище вчинки. Бо якщо досі останньою інстанцією для ображених і зневажених росіян був, - хоч доволі умовно, - шлях до Міжнародного суду з прав людини, то після витівки Пушкова на цьому шляху з’явиться непереборний бар’єр. Тобто коло замкнеться: Кремль та його опричники на місцях зможуть витворяти усе, що заманеться, а просити милосердя гнаним доведеться у... гонителів.

 

Не згадую про те, що ізоляція Москви від МСПЛ стане добрим економ-варіантом для Путіна: йому не доведеться витягувати з держскарниці мільйонні штрафи, виграні за позовами несправедливо покараних російською фемідою громадян.

 

Я розумію, що рафіновані європейські ліберали стануть закликати своїх не надто «гуманних» колег до певних поступок, що тицятимуть пальцем у кожен випадок ігнорування правами людини в Росії, і казатимуть, що якась там частка вини за свавілля Кремля проти власного народу лежить і на депутатах ПАРЄ. Але я більш ніж переконаний у тому, що жодна Європа не зробить роботу за самих росіян, готових терпіти приниження і при цьому молитися на своїх визискувачів.

 

Як, до речі, жодна ПАРЄ, ООН чи Обама із канцлерін та Кемероном укупі не зробить роботу й за нас, українців. Однак це – вже інша історія...