Влада і вольності

Ми навіть у найбездарнішому керівництві схильні спочатку вбачати потенції до удосконалення того, що маємо

Зміст

Для команди, яка недавно опанувала владу в Україні, видається, немає більшої проблеми, аніж узгоджувати свої дії із чинними законами. Власне, ніхто не пробує переконувати, що вони досконалі, витончені й абсолютно прикладні. Але які вже є… Змінити їх можна, дотримуючись процедури, а не стрімголов ламати все і вся.

Ніхто, до того ж не заперечує, що якою б не була нова влада, її проста присутність на олімпі передбачає зміни. Так вже влаштована людська природа, що ми навіть у найбездарнішому керівництві схильні спочатку вбачати потенції до удосконалення того, що маємо. Інакше навіщо змінювати тих, хто біля керма?

Те, що наразі демонструє Порошенко, Яценюк і їхні команди, можна трактувати двояко. Зрештою, визнані фахівці з європейських університетів теж не хибують однозначністю. Для них, як, зрештою, в Україні, добре видно явну неготовність учорашніх обіцяльників уповні виконати свої передвиборчі гасла. І це – природно, оскільки кандидат передбачає один статус, а глава держави – значно вищий рівень відповідальності.

З іншого боку, – маємо цілковиту «вольницю», самодіяльність, яку, до слова, засудив свого часу Пилип Орлик. Його «конституція» («Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу») передбачала: «…Задля загального блага вершаться приватні і громадські ради, і навіть самі самодержці, особисто присутні на них і головуючі, не противляться піддати свої рішення розсуду і схваленню своїх міністрів і радників, то чому ж би тоді й серед вільної нації не дотримуватися такого-от благотворного ладу?... Однак дехто з гетьманів Війська Запорозького захоплювали собі необмежену владу, геть потоптавши рівність і звичаї, і свавільно встановлювали отой закон: «Так хочу-так повеліваю».

Ці слова написано три сотні літ тому, і чомусь нам видається дуже промовистим факт, що в Україні жодного разу на державному рівні належно не відзначали роковини документа Пилипа Орлика. А, може, це цілком зрозуміло: бо не можна лицемірити, нехтуючи чинною Конституцією, вшановувати її давню попередницю?

Ця поквапливість і, я б сказав, правова неохайність, свавілля (принагідно зацитую тут Вольтера, сучасника Орлика: «Свобода полягає у тому, щоб залежати тільки від законів), можуть стати першими підвалинами для майбутнього фіаско «колишніх». Роздратування їхнього ж електорату голослів’ям обіцянок, зрозуміла невдоволеність кадровими «вибриками»тих, хто голосував проти, розгубленість середнього класу (хай мало чисельного, зате здатного до самоорганізації) перед планами економічних реформ, – а ще ж не минуло й половини каденції Порошенка…

Ігор Гулик, журналіст, редактор видання "Львівська газета"

2026, субота

27 червня