Андрій Піонтковський: Поведінка Москви свідчить про когнітивний дисонанс у голові фюрера та в колективному бункері

Вітаю вас, шановний Андрію Андрійовичу в студії телеканалу "Еспресо". Хотів би розпочати наш аналіз із найважливішої події – фіналізації стамбульських перемовин, які закінчилися ракетними обстрілами Одеси. Я не знаю, з якою метою присилали туди міністра оборони Росії Шойгу, тому що він конкретно все підписував. Але пішло все в зовсім іншому напрямку. Але все одно ми бачимо, що центр координації й контролю формально працює. На вашу думку, про що зараз ішлося, чому вони все-таки обстріляли Одесу та які можливі подальші кроки?

Поведінка Москви дуже суперечлива, вона свідчить про когнітивний дисонанс як у голові фюрера, так і в колективному бункері. У Кремля важке становище: вони розуміють, що зазнали якнайглибшої стратегічної поразки. План підкорення України провалився, і все, що вони зараз роблять, – відчайдушно добиваються припинення вогню. Цьому й були в основному присвячені стамбульські переговори. Ви ж знаєте, що така була наполеглива умова Москви – до цього пакету угод приписати ще припинення вогню в районі Херсону. Вони бояться українського контрнаступу, військовими засобами вони не можуть його зірвати, вони хочуть зірвати дипломатичними.

І ця лінія Путіна викликає спротив, скажімо так, скажених фашистів, які йому закидають, що він недостатньо фашист. Українська авдиторія чудово знайома з таким поглядом, їм щодня демонструють мешканця цього звіринцю Гіркіна.

У сортах фашистів ми не розбираємося, тому що для нас вони стали всі однаково скаженими. Нормальні, якщо десь і були, вони всі розчинилися. Можливо, їх у кислоті розчинили, тому що регулярно гинуть ті чи інші генерали.

Тому в них права рука часто не знає, що робить ліва. Загальна тенденція вималювалася, і вирішальна роль у ній відводиться Ердогану. Перший наступ Путіна з метою досягнути української капітуляції провалилася 16 червня, коли з путінською по суті місією приїхали три європейські лідери – Макрон, Драгі й Шольц із так званим італійським планом, їх ткнули носом в Ірпінь, у воєнні злочини путінського режиму. Вони навіть не насмілилися озвучити план. Усе, Путін цю трійцю вже викинув зі свого розгляду, зараз уся ставка робиться на Ердогана. Зверніть увагу, як Ердоган починає повторювати той самий кремлівський темничок, як свого часу місяць тому Макрон: "не треба принижувати Путіна", "дайте Путіну шанс", "дайте Путіну можливість врятувати лице", "Захід неправильно розмовляє з Росією" тощо. Ердоган узяв на себе місію продовжити справу Макрона й Шольца та спробувати домогтися капітуляції України через так зване припинення вогню, яке, по-перше, фіксує великі території під контролем Росії, по-друге, дає змогу Путіну подати своєму "глибинному" народові те, що сталося, як перемогу. І найголовніше, я, як людина, що живе у Вашингтоні й чудово обізнана з тутешньою обстановкою, вам доповідаю: наступного дня після цього перемир’я вся путінська клака у Вашингтоні – а в цієї клаки є представники в адміністрації Байдена – почне волати: укладено перемир’я, дамо миру шанс, негайно припинити постачання озброєння в Україну. Ось, чого домагається Путін. Я вважаю – Ердоган же ж абсолютний цинік і прагматик – він зажадав від нього гарну ціну. Вони обговорюватимуть це 5 серпня - я гадаю, Ердоган вимагає від нього Сирію, зверніть увагу: на 1 серпня призначено офіційно засідання ради безпеки Туреччини з питання обстановки на Півночі Сирії, в провінції Ідліб - це Алеппо, друге місто Отоманської імперії - у справі примусу України до капітуляції – інше питання, що цього ніколи не станеться, ні українське суспільство, ні український народ цього не допустить, – я просто розповідаю вам про плани Путіна. Ймовірно, Ердоган вимагатиме від Путіна здати Асада й мати вільні руки в Сирії. Ось такий приблизно розмін готується на російсько-турецькому фронті.

Я так розумію, що Путін загалом і не проти того, щоб розмінятися в Сирії. Зараз питання, я думаю, стоїть надзвичайно серйозно. Те, що Путіна виб’ють з півдня України, для нього буде осиковим кілком. Тобто це буде демонстрація повної військової нікчемності Російської Федерації, його як верховного головнокомандувача та як ватажка зграї. Тобто він дуже серйозно втратить. І тому він щоденно застосовує ракети для того, щоб, наскільки я розумію, тиснути на Київ, щоб Київ погоджувався йти на ті чи інші лінії перемовин. І от як виходити з того всього діла, тому що основна задача Путіна, коли він просив Макрона озвучувати темничок про те, що треба Путіну зберігати обличчя, – це ж особиста ініціатива Путіна, я більше ніж упевнений. Тому він постійно казав і Макрону, і Ердогану: треба зберегти мені обличчя, бо інакше я, як той щур, загнаний у кут, кинуся.

Ви маєте рацію, я б лише виправив вас: не осиковий кілок йому загрожує, а залізний лом Каддафі. Згадаймо, навіщо він поліз до Сирії. Він поліз у Сирію, тому що на нього справило величезне враження відео останніх 15 хвилин Каддафі. Він був упевнений, що американський імперіалізм, "жидомасони", ще невідомо хто, вони б наступним призначили Асада, а після Асада – Путіна. І він кинувся захищати дупу Асада, щоб захистити свою. Але зараз чия йому дорожча дупа – Асада чи власна? Звісно, своя власна. Він здасть Асада з усім потрухом Ердогану, який чекає, рветься помститися за все, його сунітські бойовики в Ідлібі готові виступити й узяти Алеппо. А Путін дійсно думає зараз лише про одне: щось продати населенню як якусь перемогу.

Мене насторожило дещо в стамбульських переговорах – присутність Абрамовича. Я не розумію його роль, я не знаю – він член української делегації чи хто він?

Я так розумію, він представляє якісь російські інтереси. А можливо, він гарантує проведення тих чи інших безпосередніх, так би мовити, розмов у вигляді, можливо, записочок. Можливо, канал Шойгу, міністра оборони, вже не є надійним, і треба той, хто викликає довіру в Путіна? Іншого функціоналу Абрамовича я там не бачу.

Це посланець Путіна. Усі в Росії знають, що Абрамович у тисячу разів ближчий до Путіна й більш довірений, ніж Шойгу, Лавров ще будь-хто - він гаманець Путіна. Пам’ятаєте цю угоду – держава заплатила Абрамовичу 13 млрд доларів за Сибнафту. Це Путіну заплатили. Абрамович – гаманець Путіна, його довірена особа. Абрамович веде переговори особисто від особи Владіміра Владіміровіча Путіна. Ну, нічого поганого в цьому нема для української сторони. Путін призначив свого посередника, вони ведуть із ним серйозні переговори. Але мені здається, що принаймні одна помилка сталася. По-перше, який стосунок до проблем чорношкірих, що голодують, – усі стурбовані їхнім становищем, – який стосунок до них має зняття дуже серйозних санкцій з Росії, яке відбулося в цьому пакеті? З усіх економічних санкцій найдошкульнішою була відмова в запчастинах для "боїнгів", вона просто посадила на землю весь авіапарк Росії. Це відчув кожний. Якщо ви прагнули показати щось своїми санкціями Росії – я звертаюся до Заходу, – ви показали це "боїнгами". Ви знаєте, що почалося? Половину "боїнгів" стали розбирати, щоб використати їх на запчастини для іншої половини. Це найболючіше було. І ось посланець Путіна Абрамович якимсь дивом додає це до питання забезпечення зерном голодуючих – до речі, вони не настільки голодують в Африці. На мій погляд, усю цю проблему було штучно породжено, щоб утворити такий собі важіль тиску на Україну й вибивати преференції для Путіна. І по-друге, не знаю, може, щось суттєве Україна за це й отримала. Але дивна роль у пана Арахамії, який клопоче перед Євросоюзом і Великою Британією за розморожування його коштів. Це робить дуже погане враження на Заході. Тобто, з одного боку, Україна весь час критикує, і слушно критикує, Захід за недостатньо жорсткі санкції щодо режиму Путіна, а з іншого боку – її представник домагається зняття найбільш болючих санкцій особисто для Путіна. Це дуже негативне враження справляє на Заході, де, як ми чудово з вами розуміємо, щодня точиться запекла боротьба у тій таки Америці між лініями Блінкена й Остіна, які говорять про необхідність перемоги України, і лінією того ж таки Саллівана, який продовжує цю "фєнєчку" про "не провокуватимемо Путіна".

Тут ще основне питання, що привіз Абрамович від Путіна на переговори й що привіз Шойгу. Ми розуміємо, що з українського боку був представник Міністерства інфраструктури – міністр інфраструктури. А від російського – міністр оборони. Ми розуміємо, з ким усамітнювався в тайзі перед початком війни Путін – з Шойгу. Значить, можливо, вони справді привезли якісь непублічні пропозиції, і, можливо, це стосується не лише України. Можливо, це стосується й Туреччини, і Сполучених Штатів, тому що перед стамбульською зустріччю відбувся дивний візит – до Єревану. Туди злітав Вільям Бернс, керівник ЦРУ, і через кілька днів туди злітав хто? – керівник служби зовнішньої розвідки Росії Наришкін. Вони формально між собою не зустрічалися, але, можливо, їхній візаві, той чи інший чиновник Вірменії, міг щось передати.

Я вам нагадаю, до речі, Бернс взагалі-то всередині адміністрації. Байден належить до того ж самого крила, що й Джейк Салліван, – прихильників м’якших відносин із Путіним, "путінферштейн". Він був послом у Росії. Путін вигнав з Росії посла, який йому не подобався, це Александер Вершбоу, ще за Буша-молодшого. Йому дали посла, який його начебто розумів. Бернс має чудові стосунки з Путіним. Це ми бачимо найсерйознішу атаку, ешелоновану Путіним з використанням Ердогана, частини американського істеблішменту, спрямовану на досягнення цієї мети. Вона актуальна просто зараз, сьогодні, – припинити наступ, що розгортається, України на Херсон. Бо він уже почався, ліквідація трьох мостів – це вже перша атака на Херсон. І всі вже воєнні експерти наголошують, що це вже буде не сценарій Другої світової війни, коли величезні маси людей кидалися на штурм. Інструмент війни сьогодні – артилерійські дуелі. Вони вже почалися дуже конкретно. І зрештою перед Росією постала жахлива для Путіна перспектива: ці частини, що закріпилися на правому березі Дніпра, будуть змушені тікати звідти під ударами "хаймерсів" і гаубиць.

Ви пам’ятаєте, як вони переправлялися через річку Сіверський Донець в один бік? Так от зараз у них такого шансу не було б, їм довелося б повторити історію з нацистським угрупованням, з бійцями вермахту, які застрягли під Сталінградом. Тільки єдине, що там немає Паулюса, який би міг намагатися цивілізовано проводити ті всі процеси. Розумієте, що тоді почнеться? Скільки полонених буде? І, я думаю, упродовж місяця це було б найбільшою путінською поразкою воєнною.

Звільнення Херсону – я повертаюся до початку розмови, – це кінець путінського режиму. Диктатор, що програв війну, – він уже не залишається диктатором. У кримінальних структурах, а саме такою структурою є військово-політичне керівництво Росії, пахан, якого опустили, то вже не пахан. Ви уявляєте, які ставки зараз. Ми говорили про санкції, про перспективи воєнних операцій, все зараз крутиться навколо особисто фігури Путіна. І Абрамович – це його, повторюся, найдовіреніший посланець, це не якісь там Шойгу чи Лаврови. І його дебют виявився достатньо успішним.

Можлива зустріч, телефоном звісно, але все одно, між державним секретарем Блінкеном і Лавровим. Ми пам’ятаємо, як завершилася їхня зустріч на Великій двадцятці, коли Блінкен продемонстрував, що він має стрижень і має чітку позицію. Лавров тоді як обпльований лазив. Але зараз, наскільки я розумію, справді припікає Кремлю. Про що вони там можуть говорити крім обміну?

Це, до речі, мене не дуже турбує. Це ще одна ілюстрація до вчорашнього рішення американського сенату: він уже вимагає від держдепартаменту оголосити Росію державою-спонсором тероризму. Це величезне значення має, не так навіть у конкретних додаткових фінансових санкціях, вони будуть серйозні, як політично й психологічно щодо тієї боротьби, яка все ще триває у Вашингтоні. Поки що групі Саллівана й того ж таки Еванса вдалося запобігти відправленню "хаймерсів", далекосяжність яких 300 км. Ми пам’ятаємо чудово, як 21 липня виступав на Рамштайні Остін, а 22-го – на завершальній конференції з безпеки Салліван. Це було два різні виступи. Остін казав "негайно", "життєво необхідно", "вирішальні дні битви". Салліван оповідав, що "не треба провокувати Путіна", "найголовніше – уникнути Третьої світової війни" тощо, стара пісенька путінської п’ятої колони тут. І все це зараз вирішується. Оголошення Росії державою-терористом ставить крапку в цій дискусії і в Сполучених Штатах, і на Заході.

А що це означає насправді? Ми розуміємо, це, звісно, "почесний" статус. Але що це на практиці означало б? Ми думали, що Росія обігнала вже й Північну Корею, і Іран за рівнем санкцій.

Я вже сказав, що найголовніше – це навіть не конкретні санкції. Скажімо, розмова Лаврова з Блінкеном уже була б неможливою після цього оголошення. Блінкен має тверду проукраїнську позицію, мене його розмова з Лавровим не турбує. Американці знову стали жертвою шантажу: вони хочуть урятувати двох своїх громадян, які абсолютно ні в чому не винні, – знану баскетболістку, яку засудили за те, що вона регулярно вживає – з дозволу – марихуану, і туриста зі Сполучених Штатів, якого схопили в Росії й звинуватили у шпіонажі. За це їм видають бандита. Про це Лаврову подарують розмову з Блінкеном.

Мене непокоїть поведінка іншої сторони, іншого табору в американській адміністрації, Бернса – Саллівана. І ось таке апелювання до Європейського Союзу та Великої Британії з боку офіційної України (який не є, але Арахамія державний діяч) підриває позицію України, яка вимагає введення жорсткіших санкцій. Ця поведінка мені незрозуміла зовсім.

Андрію Андрійовичу, я хотів би розпитати вас загалом про перспективи другого стрибка путінського: йдеться про енергетичний шантаж, тобто вони вкотре пішли ва-банк, не маючи запасного сценарію. Тобто те, що вони намагаються зараз закошмарити Європейський Союз, це означає насправді, що зима може бути справді холодною, може зима бути трагічною для Європейського континенту, але більше такого не повториться. Йдеться про те, що питання з Росією як поставщиком газу буде закрито. І цей ринок Китай не витягне.

Так, усе це – останній шанс для Путіна, тому він кидає всі сили. Три напрями шантажу, навіть чотири вже: шантаж із зерном, шантаж із газом, шантаж із захопленими американськими громадянами – заручниками. І найжахливіший шантаж – ракетний терор проти українського населення. Багато хто вказує на суперечливість поведінки Путіна, як таке може бути – він домагається переговорів, це цілком очевидно, і водночас посилює обстріли українських міст і загибель мирного населення. Так от для Путіна це логічно. Путін обстрілює, щоб змусити українське населення сказати своєму керівництву: досить, ми вже не можемо гинути під російськими ракетами й бомбами, давайте погоджуватися на якісь переговори. Це хибний розрахунок. Останнє опитування суспільної думки виявило, що 85% українського населення відкидає будь-які переговори, які передбачають територіальні поступки агресору. Але попри все в цьому полягає розрахунок Путіна. Він кидає на карту все, будь-які засоби шантажу. Тому що, правильно ви сказали, звільнення Херсона – це осиковий кілок чи, що ще гірше, залізний лом у його дупу. Він це чудово розуміє і це його остання ставка.

Андрію Андрійовичу, яку б формулу він бачив? Ми розуміємо так, що його основна задача – "продавати" в Туві, у Бурятії, у Дагестані щось подібне на його перемогу. Ми розуміємо, що ми не підемо, Україна не піде на підігравання йому на полі бою. Але 11 вересня немовби вони збираються проводити псевдо-брехливий-фейковий референдум на тимчасово окупованих територіях, тобто готуються до анексії. Таке діло прозвучало, йдеться про цифри. 11 вересня – занадто символічно. Якщо їх виб’ють, то відповідно що він може "продавати"? Тому, я думаю, тут він може не захотіти ризикувати.

Я не знаю, на що він ще піде, щоб через Ердогана домогтися перемир’я. Іншого способу зупинити звільнення Херсона в нього нема. Його воєначальники програли ситуацію, зараз же бачите, що робиться на фронті – вони кидають усі резерви й уже з Донбасу на Південь, щоб якось закрити цей напрямок. А жодних резервів з Росії він залучити не може. Кумедні собянінські полки зараз організують. У чому ще боягузтво й підступність Путіна – йому треба кинути людей з Росії. Так само як вони кинули цих бідолаг, їх називають мобіками, людей на Донбасі, яких хапали на вулиці й без зброї, обмундирування, підготовки кидали на фронт. І він хоче на цих "мобіків" перетворити всю Росію, проте сам оголосити мобілізацію він боїться, доручив це губернаторам. Ми чуємо про собянінський полк, Собянін усіх безхатьків збирає по Москві, щоб відправити на Донбас. Сьогодні кажуть про якийсь якутський полк. Показували нам якісь дивні світлини та відео сахалінських ополченців. Це люди понад 50 років, зігнуті, які спираються, наче на милиці, на гвинтівки, що їм видали. Вбрані в якісь старі однострої – тобто людей відправили, ймовірно, сім’ї. Відправляють дідусів, щоб купити "жигулі" на 4 млн "гробових". Це приголомшливо – така соціальна реклама була на російському телебаченні: показували щасливу сім’ю, в якої син загинув на Донбасі. Вони радісно повідомляють, що добрий Путін дав їм 4 мільйони й вони мають тепер "жигулі". Остання деталь підкреслює цинізм російських пропагандистів. Ця соціальна реклама не була показана на Москву, тільки на решту Росії. Вони розуміють, що москвичів вони цим не переконають, а от зубожіла провінція розмірковуватиме над тим, чи не відправити сина або дідуся, щоб найперше десь украв холодильник і надіслав, а коли прийде домовина, його можна буде конвертувати в "жигульонка". Ось у якому стані перебувають зараз російська армія й російське суспільство. І Путін зараз робить відчайдушну ставку на Ердогана й Абрамовича, на будь-кого, будь-яким способом йому за тиждень – щонайбільше два треба домогтися припинення вогню, насамперед на Півдні України.