Інвестувати в українців як у рівноправних партнерів: нова оборонна стратегія Європи

Широкомасштабне вторгнення Росії в Україну стало точкою неповернення для європейської безпеки. Геополітична карта континенту стрімко змінюється, і в центрі цих змін - Україна, яка не тільки стримує агресора, але й пропонує нову модель війни, нову логіку оборонної промисловості, нову парадигму союзництва.

Російська загроза вимагає інтеграції ОПК України та ЄС

Європейці дедалі чіткіше усвідомлюють, що російська загроза - це не епізод, а довгострокова геополітична реальність. Саме тому в ЄС триває стратегічне переосмислення підходів до безпеки.

Дискусії про можливу відмову Австрії від нейтралітету і перспективи її вступу до НАТО - ще кілька років тому табуйовані - сьогодні стають реальністю. У Європі визріває усвідомлення необхідності радикально зміцнити власні оборонні спроможності. І ключовим елементом цього процесу має стати глибока й системна інтеграція між українським оборонно-промисловим комплексом та європейською оборонною екосистемою.

Проте на практиці цей процес далекий від завершення. Українські приватні компанії, які забезпечили інноваційний прорив у сфері дронів, РЕБ, розвідки та засобів ураження, продовжують залишатися осторонь ключових європейських оборонних програм. Попри політичні заяви про "історичне партнерство", фактичний доступ України до інструментів Європейського оборонного фонду (EDF), до ініціативи ReaArm Europe, та інших проєктів в рамках ЄС - обмежений, фрагментарний, а подекуди й формальний. Причини - комплексні: від юридичної невизначеності до інституційної інерції європейської бюрократії.

Окрему увагу заслуговує нова фінансова ініціатива ЄС - SAFE (Security Action for Europe), яка була затверджена Радою Європейського Союзу у травні 2025 року. Програма дозволяє мобілізувати до 150 мільярдів євро для спільних закупівель, масштабування виробництва, а також інвестування в критично важливі оборонні технології. Вперше в історії Євросоюз відкрив таку програму для третьої країни - України - майже на рівних умовах. Але разом з цим з’явилися й нові вимоги: щонайменше 65% компонентів продукції, що фінансується в рамках SAFE, мають походити з ЄС або акредитованих партнерських країн. Це означає, що українським компаніям доведеться або локалізовувати частину виробництва у Європі, або вибудовувати гнучкі механізми кооперації з європейськими структурами.

BraveTech EU та технологічна співпраця 

На цьому тлі важливо, щоб нові спільні українсько-європейські ініціативи, такі як BraveTech EU, ставали локомотивами швидкої інтеграції. BraveTech EU – це спільна ініціатива Україна-ЄС, що масштабуватиме військові інновації для посилення спільних оборонних спроможностей. В Україні вже два роки працює кластер Brave1, який став найбільшим інвестором у defence tech-сфері в Україні та надав стартапам уже понад 2,2 млрд грн грантів. "Зараз Brave1, цей успішний досвід, масштабується на Європу. По факту ми запускаємо європейський Brave, де зможемо продовжити інвестувати і в українські проєкти, і в європейські. Для цього буде окремий бюджет. Ми створюємо окремий ринок defenсe-стартапів", — зазначив Михайло Федоров, перший віцепрем'єр-міністр України - міністр цифрової трансформації України, презентуючи BraveTech EU.

На початку проєкту Україна та ЄС інвестують у спільні ініціативи по €50 млн. Планується, що надалі фонд оперуватиме більшими сумами, адже вже є країни, які готові доєднатися до BraveTech EU. Раніше європейські компанії мали корисні розробки, але не було зручної платформи, через яку Україна могла з ними співпрацювати. Вперше в історії ЄС формується окремий спільний хаб для оборонних стартапів - середовище, де інновації мають не лише з’являтися, а й одразу масштабуватися під потреби реального фронту. Уже на старті йдеться про проривні технології: автономні бойові системи, засоби протидії високоточним авіабомбам (КАБам), дрони з управлінням через оптоволоконний кабель - усе це не проєкти на майбутнє, а реальні відповіді на сьогоднішню війну, які потрібно впроваджувати на полі бою негайно. 

Саме такі проєкти можуть стати ядром нових технологічних просторів на кшталт BraveTech EU - ініціативи, яка має потенціал "європейської DARPA", але з більш практичним фокусом. Головна відмінність BraveTech EU від інших європейських проєктів - включення українських компаній не як субпідрядників чи сторонніх консультантів, а як рівноправних партнерів. Бо саме український фронт сьогодні - глобальний полігон бойового тестування технологій майбутнього: від роїв FPV-дронів і тактичних ШІ-алгоритмів до кіберударів і гібридних рішень управління вогнем. Так, поки що BraveTech існує радше як концепт, ніж як повноцінна структура. Але саме зараз - у момент, коли визначаються її функції, правила гри, принципи кооперації - потрібно закладати основи справжньої, а не показної інтеграції України. Бо інакше, ця "європейська DARPA" так і залишиться лише красивою абревіатурою.

Трансформації в Києві: нові функції Міноборони

Водночас у Києві теж відбувається стратегічна трансформація. Нещодавно уряд ухвалив рішення про ліквідацію Мінстратегпрому. Його функції передані Міністерству оборони, яке тепер стає не лише замовником озброєння, а і координатором розвитку всієї системи оборонно-промислового виробництва. Формується концепція Міністерства оборони як центру стратегічного лідерства у сфері оборонних технологій, інновацій, масштабування виробництва. З одного боку, це логічний крок: саме Міноборони може забезпечити зв’язок між потребами фронту, технологічним потенціалом і інвестиційною політикою. З іншого боку - це надзвичайний виклик.

МОУ як інституція не має традиційної спроможності працювати з приватним сектором, стимулювати R&D, оцінювати технологічні ризики чи будувати міжнародну проєктну співпрацю. Щоби нова система запрацювала, потрібно не просто перерозподілити функції, а створити нову управлінську екосистему - з антикорупційними запобіжниками, бізнес-орієнтованими форматами партнерства, європейськими процедурами прийняття рішень. На жаль, корупційні ризики і зараз залишаються однією з головних загроз. Скандали в оборонній закупівлі, безпринципний лобізм та інституційна неефективність підривають довіру партнерів. І найгірше - вони нівелюють героїзм українських солдатів і здобутки фронтової інженерної думки.

На цьому тлі особливо важливою є політична підтримка України на найвищому рівні. Андрюс Кубіліус, єврокомісар з питань оборони і космосу, колишній прем’єр-міністр Литви, неодноразово наголошував, що повноцінне включення України в оборонну політику ЄС - це не “допомога партнеру”, а питання виживання самої Європи. У нещодавньому інтерв’ю він прямо заявив: «Тільки потужні оборонні спроможності можуть стримати плани Путіна атакувати нас. І ці спроможності повинні будуватися разом з Україною». Він став архітектором запуску SAFE і ініціативи масштабного оборонного кредитування, яке, за його словами, має відкрити шлях до “європейського військово-промислового ренесансу”.

Вікно можливостей: Україна діюча лабораторія війни майбутнього

Іншими словами, вікно можливостей відкрите. Але час - не на боці Європи. Що швидше українські компанії будуть залучені до ключових фінансових і координаційних механізмів ЄС, то міцнішою буде оборонна архітектура континенту. Проте для цього потрібно вирішити кілька критичних завдань.

По-перше, Європейському Союзу варто завершити кристалізацію своєї оборонної політики. Вона не може базуватися лише на кризових реакціях і часткових кроках. Потрібна довгострокова стратегія розвитку як спільних оборонних спроможностей (про що в ЄС взагалі намагаються не говорити), так і спільного ОПК, з запобіганням фрагментації, недоцільного дублювання чи надмірного національного протекціонізму. Натомість європейській оборонно-промисловій політиці потрібні чіткі правила функціонування спільної екосистеми виробництва та закупівель озброєнь, з прозорим розподілом повноважень та прав, а також передбачуваним фінансуванням. Саме в цю стратегію має бути вбудована Україна — не як “третьосторонній партнер”, а як складова загальної спроможності.

По-друге, Україна має успішно провести внутрішню трансформацію. Це стосується як формування нової ролі МОУ, тобто, побудови нової моделі управління ОПК, так і запровадження сучасної антикорупційної політики в оборонному секторі. Без цього інтеграція в європейські структури залишиться обмеженою.

По-третє, давно назріла необхідність дозволити участь українських представників у відповідних структурах ЄС, котрі займаються оборонно-промисловою політикою - зокрема, у Європейській оборонній агенції, платформах EDF, SAFE, Readiness 2030, та інших. Це дозволить враховувати реальний бойовий досвід і технологічні інновації України у плануванні оборонних проєктів і закупівель на загальноєвропейському рівні. Чекати поки Україна стане членом ЄС, і лише після того дозволити українцям працювати в європейських оборонно-промислових інституціях – очевидна помилка.

Україна сьогодні - це діюча лабораторія війни майбутнього. І якщо Європа справді хоче отримати стратегічну автономію, їй потрібно не просто інвестувати в українські технології - їй потрібно інвестувати в українців як рівноправних партнерів. Бо саме через Україну пролягає нова стратегічна лінія оборони Європи. І якщо ця лінія витримає – буде створено нову європейську архітектуру безпеки. Але лише за умови, що Україну не будуть тримати у статусі спостерігача чи субпідрядника.

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.