Мобілізована нація, інструкція до успіху й останній потяг на Захід – 5 книг, де переосмислюють досвід

Ніколас Старгардт. Мобілізована нація. Німецька війна 1939–1945 – К.: Лабораторія, 2025

"Сумно буде воювати – я не взяв з собою книг, - звірялися, якщо пригадуєте, в "Поsтебні", - це ‘мать німці винуваті – не згадаю твоїх ніг. / Я пригадую септембер  перший наступ, перший бій, / а які цицьки у тебе  не згадаю хоч убий". Так само у своїй книжці "Мобілізована нація" британський історик Ніколас Старгардт, спираючись на числення свідчення - щоденники і листи закоханих, судові протоколи і військові листування - досліджує, як німці пережили Другу світову війну, проливаючи світло правди на їхні мотиви і внутрішні конфлікти. "Я дійду до Ермітажу, / - продовжував вищезгаданий герой. - Залу шпанськую знайду. / Потім ти мені підкажеш, / як тебе сьогодні звуть. / На стіні Святий Лаврентій, / Поруч хата сад і став, /  Віриш я у цім моменті / сам картиною би став". До речі, у книжці згадують, як напередодні Різдва 1944 року молодий командир-танкіст на Східному фронті писав нареченій у Берлін, жаліючись на зірвані плани стати художником і висловлюючи побоювання, що війна не покладе край нескінченній низці конфліктів: "Після цієї війни скоро, десь за років двадцять, буде інша, і це можна помітити вже зараз". Потім він додав: "Мені здається, життя цього покоління вимірюється катастрофами". Хай там як, але ця книжка - реальна історія про страхи і надії німців, розказана від імені очевидців - солдатів, вчителів, домогосподарок, нацистів, християн і євреїв. "Для сімей і окремих людей війна здавалася нестерпно довгою. Навколо розгорталися великі події, але мільйони листів рідним і близьким, що їх щоденно доставляла адресатам польова пошта, є чудовими хроніками хитрощів, що мали допомогти певним чином пристосуватися до дійсності й надмірних вимог війни. Намагаючись підтримати одне одного, багато пар замовчували ускладнення в їхніх стосунках, тому масштаби проблеми стали зрозумілим тільки після війни, коли сім’ї почали возз’єднуватися. У перші повоєнні роки різко зросла кількість розлучень".

Даррен Гарді. Ефект накопичення. Покрокова інструкція до успіху. – К.: BookChef, 2025

Певним чином ця книжка нагадує і навіть дублює попередню. Адже німці не одразу стали войовничою (мобілізованою) нацією – не в останню чергу цьому сприяла "покрокова інструкція", про яку мова в "Ефекті накопичення" Даррена Гарді. Просто прірва, до якої легко зробити один крок затягую так само, як шлях до успіху, що його нам пропонує автор цієї книжки. Але якщо у випадку з успіхом пропаганди, яка призвела до створення вищезгаданої "мобілізованої" нації неабияк важила харизма нацистських лідерів – та сама "хімія", як нині прийнято називати взаємні почуття (у даному випадку – нації до лідера) – то сучасний варіант "американського успіху" зовсім інакший. Суцільна прагматика, ніякої магії, жодних трюків. "Не існує магічної кулі, таємної формули чи швидкого рішення проблеми, - нагадує автор. - Ви не заробите за рік 200 000 доларів, просиджуючи дві години щодня в інтернеті, не схуднете за тиждень на чотирнадцять кілограмів, сидячи на голлівудські дієті, не зітрете з обличчя двадцять років, намастившись кремом, не налагодите особистого життя, ковтнувши якусь пігулку, й не здобудете тривалого успіху, скориставшись будь-якою схемою для швидкого збагачення. Якби можна було купити успіх, славу, самооцінку, добрі стосунки, здоров'я та добробут у середині мушлі з місцевого волмартівського супермаркету, було б чудово, але все працює геть інакше". Навзамін нам пропонують ефект накопичення, що ґрунтується на простому принципі: наші рішення визначають нашу долю. Маленькими повсякденними кроками можна дійти або до бажаного життя, або до масштабної катастрофи. Тож автор вивів квінтесенцію фундаментальних принципів, які посприяли найфеноменальнішим досягненням у бізнесі, стосунках і не лише. Цю просту систему становить покрокова інструкція, дотримання якої посприяє примноженню успіху, складанню графіка прогресу й досягненню будь-чого. Якщо хтось серйозно налаштовані жити незвичайним життям, варто застосувати силу ефекту накопичення, і бажане буде досягнуто!

Сільвія Куртін-Денамі. Три жінки в темні часи: Едіт Штайн, Ханна Арендт, Сімона Вайль, або Amor fati, amor mundi. – К.: Дух і Літера, 2025

 Слідом за Вальтером Беньяміном, який вважав, що "писати історію – це надавати датам обличчя", для уособлення десятиліття брехтівських похмурих часів (1933–1943) авторка цієї книжки обрала три видатні постаті – жінок, єврейок і філософинь – чиє життя та думки були нерозривно пов’язані з потрясіннями їхньої епохи. Тож мова у дослідженні Сільвії Куртін-Денамі "Три жінки в темні часи" саме про них - Едіт Штайн, учениця Гуссерля та авторка книжки "Наука Хреста", яка загинула в Аушвіці у 1942 році; Ханна Арендт, учениця Гайдеґґера та Ясперса, авторка книжки "Айхман в Єрусалимі", яка захопилася історією та політикою з приходом Гітлера до влади; Сімона Вайль, авторка книжки "Сила тяжіння і благодать", яка мала запекло антиюдейські погляди, але водночас й сумніви на порозі лона Католицької церкви. Глибоко залучені в події свого часу, ці три видатні філософині ХХ століття намагалися осмислити його: аналізували фашизм, імперіалізм, антисемітизм і тоталітаризм, а також досліджували взаємозв’язок політики та релігії. Всі вони втілювали думку Ханни Арендт: "людина є тим, що вона переживає", але, перебуваючи у вимушеному вигнанні, зіштовхнулися не лише з інтелектуальним викликом зрозуміти жахливу реальність, а й із глибокою особистою потребою примиритися з нею. Кожна обрала свій шлях: Едіт Штайн прийняла неминучість стоїчно, сповідуючи Amor fati (любов до долі), так само як і Сімона Вайль, яка у цьому питанні посилалася на Розу Люксембург. Натомість Ханна Арендт вірила в здатність людства до дивовижного оновлення – Amor mundi (любов до світу), яке, на її думку, є рушійною силою змін. "Хоча Німеччина та Радянський Союз відстоюють діаметрально протилежні справи, - писала остання з них, - але вони дійшли того ж самого результату", наголошуючи при тому, що Радянський Союз став на шлях тоталітаризму близько 1930 року, а Німеччина лише від 1938 року, тож тоталітаризм у Радянському Союзі є ще й більш "довершеним", ніж у Німеччині.

Енн Епплбом Автократія, Inc. Диктатори, які хочуть керувати світом. – К.: HREC PRESS, 2025

 Складний термін "автократія" у цій книжці роз’яснюється на простих прикладах з нашого сьогодення. "Персоналізована, навіть патримоніальна зовнішня політика, спрямована не на користь союзників Америки чи навіть самої Америки, а радше на користь американського президента, його друзів і сім'ї, - роз’яснюють нам суть цього явища. - Політична система, покликана винагороджувати людей за лояльність, а не за заслуги. Барабанний бій пропаганди спрямований проти суддів, журналістів, викривачів, будь-кого, хто стоїть на шляху режиму. Це риси держав, які входять до складу Автократія, Іnс., і вони зараз характеризують політичну систему, яку адміністрація Трампа намагається побудувати в США". Таким чином, у своїй книзі "Автократія, Inc. Диктатори, які хочуть керувати світом" Енн Епплбом розкриває сутність сучасних автократій, спираючись на складні мережі: клептократичні фінансові структури, служби безпеки (військові, воєнізовані формування, поліція), а також і технологічних експертів зі стеження, які ширять пропаганду і дезінформацію. Авторка, на основі аналізу широкого кола джерел і літератури, власного життєвого і професійного досвіду показує, як функціонує Автократія, Inc. на прикладі Китаю і Росії, Сирії й Зімбабве, Туреччини, Угорщини тощо. Диктатори поділяють спільні інтереси, а не спільну ідеологію. Вони навчилися діяти разом і пробують підірвати демократичний світ, грабуючи власних громадян. "Це не означає, що існує якась таємна кімната, де, як у фільмах про Джеймса Бонда зустрічаються негідники, - роз’яснює авторка. - І наш конфлікт з ними не є чорно-білим, бінарним змаганням, такою собі "холодною війною 2.0". Серед сучасних автократів є люди, які називають себе комуністами, монархістами, націоналістами й теократами. Їхні режими мають різне історичне коріння, різні цілі, різну естетику. На відміну від військових чи політичних альянсів з інших часів і місць, ця група діє не як блок, а радше як агломерація компаній, пов'язаних не ідеологією, а безжалісною, цілеспрямованою рішучістю зберегти своє особисте багатство й владу. Ось чому я називаю її Автократія, Inс.".

Йохен М. Ріхтер. Останній потяг на Захід: переосмислення вступу Румунії в ЄС. – Л.: Видавництво Українського католицького університету 2025

У книжці "Останній потяг на Захід" Йохена М. Ріхтера - люксембурзького дипломата, експерта із 30-річним досвідом роботи на високих посадах у Європейській Комісії та Європарламенті, який чолює Глобальний форум з безпеки при Дипломатичній раді (ООН), викладає в університетах Люксембургу, Дюссельдорфа, Львова – нас запрошують на відверту розмову про європейську інтеграцію Румунії, її помилки й здобутки. Загалом книжка розглядає процес вступу Румунії до Європейського Союзу з трьох різних перспектив - європейської, румунської та німецької. Автор пропонує ґрунтовний аналіз євроінтеграційного шляху Румунії, спираючись на власний досвід та низку інтерв’ю з ключовими учасниками цього процесу. Також у книжці розкривається політичний контекст, переговорні труднощі та політичні й економічні виклики, з якими Румунія стикалася на шляху до членства. Окрему увагу приділено питанням верховенства права, боротьби з корупцією та механізму співпраці та перевірки (CVM), що став предметом численних суперечок як у самій Румунії, так і в інституціях ЄС, а також ролі НАТО та Балканської кризи у прискоренні євроінтеграції. Автор розкриває не лише політичні та економічні аспекти вступу, а й розглядає його наслідки для внутрішньої політики Румунії. Він також ставить важливі запитання щодо розширення ЄС у майбутньому, зокрема в контексті України, та робить висновки щодо уроків, з якими можуть стикатися держави-кандидати. Ця книжка, хоч у ній розглядаються події 20-річної давності, актуальна для сучасних українських реалій, коли переговори про членство в ЄС відбуваються у важких геополітичних, безпекових та економічних умовах, коли будь-який досвід є важливим.