Чому ЗСУ та українці будуть вирішувати майбутнє, а не розмови Трампа з Путіним

Стаття була опублікована 10.02.2025 на сайті wyborcza.pl. Автор - Мирослав Чех, журналіст, політичний аналітик, колишній радник української влади, ексдепутат Сейму від Демократичного союзу. Еспресо наводить переклад.

За потоком інформації про зупинення вогню в Україні та мирні переговори (про які найбільше говорять Дональд Трамп і його оточення), а також про підготовку до зустрічі президента США з Володимиром Зеленським (має відбутися незабаром) і Володимиром Путіним (більш віддалена перспектива, вони вже мали розмовляти телефоном), суто військові питання вислизають з нашої уваги.

А саме вони визначать момент, коли Кремль буде змушений вести переговори про припинення війни.

Вже відомо, що Захід – зокрема США – не покине Україну, хоча тягар допомоги ляже на плечі європейців. У середу, 12 лютого, на американській авіабазі в німецькому Рамштайні відбудеться чергове засідання групи підтримки України (50 країн), яке скликав міністр оборони Великої Британії Джон Гілі, а не міністр оборони США Піт Гегсет.

Джон Гілі, фото: gettyimages

Пріоритетом Вашингтона є "дипломатичні зусилля" для припинення війни, а не переозброєння української армії, заявив Гегсет. Британці ж вважають, що без посилення українців війна затягнеться на довгі роки.

Путін і його генеральний штаб переконані, що військові операції відбуваються за планом і що перемога вже має бути поряд.

У такому варіанті їх запевняють військові експерти та журналісти західних країн, які ще з середини 2023 року говорять про неминучий крах української армії. На той момент провалився контрнаступ, який мав відкрити українцям шлях до повернення Чорноморського узбережжя і виходу на Перекопський перешийок – єдиний сухопутний зв'язок з Кримським півостровом.

Якби план був успішним, кінець війни був би неминучим. Однак він не був реалізований через низку причин, про які ми поговоримо далі. З вересня 2023 року українські військові проводять "стратегічну оборонну операцію", тобто росіяни нападають, українці захищаються. І війна перейшла у фазу конфлікту на виснаження.

Стратегія українського Генштабу передбачає тверду оборону, допускаючи залишення окремих населених пунктів, які стало неможливо утримувати через знищення позицій або через помилки командування і хаос в армії. І те, й інше трапляється.

Українська армія відступає, зазнає втрат у людях і техніці, хоча і значно менших, ніж російська.

Її великою проблемою є недостатня кількість мобілізованих і навчених солдатів (у 2024 році було мобілізовано 200 тисяч чоловіків), дезертирство і недостатня кількість зброї та боєприпасів.

У росіян закінчуються танки, а українці отримують Mirage 2000

Ситуація почала ставати критичною на кількох ділянках фронту, головним чином на Донбасі (бої точаться в центрі Торецька та  Часового Яру), а також на відвойованій влітку 2023 року частині Запорізької області (втрачена Велика Новосілка).

Для стабілізації ситуації командувач Сухопутних військ генерал Михайло Драпатий прийняв командування ключовим угрупованням військ "Хортиця". Він є одним з наймолодших (народився 1982 року) і найздібніших командирів стратегічного рівня, брав участь у звільненні правобережної частини Херсонської області (осінь 2022 року) та зупинці російського наступу на Харків (квітень 2024 року).

Завдяки такому призначенню з фронту надходять новини про значне поліпшення морального духу військових та стабілізацію фронту на підступах до Покровська.

Український план передбачає оборону, а разом із тим і завдання максимальних втрат. Росіяни втрачають від 1300 до 2000 вбитими і пораненими щодня. Західні медіа повідомляють про виснаження запасів танків і бойових машин піхоти радянських часів (нові виробляються в невеликій кількості), а також про проблеми з літаками і гелікоптерами, яких давно не було на передовій.

Знищений російський танк. Фото: gettyimages

Для своїх атак росіяни використовують піхоту (звідси і назва "м'ясні атаки"), яка пересувається на мотоциклах, автомобілях і машинах для гольфу.

Північнокорейські солдати, 10 тисяч з яких були залучені, щоб допомогти вибити українські війська з Курської області, не впоралися з завданням, зазнавши таких великих втрат, що були відведені з лінії фронту на три тижні.

Для повітряних атак Росія зараз здебільшого використовує безпілотники, оскільки ефективність ракетних ударів - масованих минулої зими - значно знизилася після того, як українська протиповітряна оборона отримала вісім батарей Patriot, німецькі протиракетні комплекси IRIS-T SLM та зенітні комплекси з інших країн.

Від 1300 до 2000 вбитими і пораненими щоденно втрачають росіяни.

Україна також почала використовувати для боротьби з ракетами винищувачі F-16, отримані від Данії та Нідерландів, які довели свою ефективність у виконанні цього завдання. А перші винищувачі Mirage 2000-5F щойно прибули з Франції.

Мобілізація в Україні. Лише один рік за контрактом

"Війни не виграють в обороні", – заявив два тижні тому головнокомандувач Збройних Сил України генерал Олександр Сирський. Водночас він підкреслив важливість успіху операції в Курській області, яка показала, що військо все ще має наступальний потенціал.

Це важлива заява, оскільки одним із фундаментальних викликів для оборони країни стали проблеми в системі військового керівництва після звільнення генерала Валерія Залужного рік тому.

Разом із ним були звільнені з військової служби ще декілька інших генералів, і ця втрата не була виправлена досі. Це має змінити новий заступник міністра оборони. Генерал Євген Мойсюк, заступник Залужного у 2021–2024 роках, відповідає за мобілізацію та підготовку військовослужбовців.

Організаційна система армії має базуватися на корпусах, а не на бригадах та оперативних групах, що дозволить забезпечити краще командування та поступове залучення новостворених бригад до бойових дій.

Корпус складатиметься з 3-5 постійних бригад (досі "роздроблених" для проведення конкретних операцій), що допоможе забезпечити єдине управління військами на конкретних ділянках фронту.

І завдяки цьому новосформовані підрозділи будуть поетапно залучатися до бойових дій, що дозволить уникнути масового дезертирства, як це сталося з тренованою у Франції 155-ю бригадою.

Чоловіки віком 18–24 років зможуть служити в армії – оскільки американці наполягають на їх призові – але лише за однорічним контрактом. Це суттєва зміна, оскільки раніше мобілізації підлягали чоловіки віком від 25 років. Через демографічну структуру населення - тих, хто народився навколо 2000 року, є найменше, і це також питання можливості наймолодших чоловіків створювати сім'ї та мати дітей, оскільки війна та масові міграції за кордон і всередині країни спричинили катастрофічне скорочення народжуваності.

Головною проблемою системи мобілізації та підготовки призовників стала "бусифікація" (від bus – автобус, бус в який завантажували призовників, на яких натрапляли на шляху) та короткий термін підготовки солдатів. У суспільстві поширилася думка, що призов до армії, а особливо до піхоти, означає неминучу смерть.

Основне завдання генерала Мойсюка – змінити це. Якщо йому вдасться, ситуація на фронті може суттєво змінитися. Тим паче, що національна оборонна промисловість вже виробляє третину боєприпасів та озброєння, особливо безпілотників, необхідних для армії.

Словом, українці вчаться на прикладі нинішньої ситуації на фронті, вчаться на власних помилках і планують на кілька років вперед.

Конфлікт з американцями та штучний інтелект. Причини відставки Залужного

"Залізний генерал", як називають Залужного, став національною легендою і залишається найпопулярнішою постаттю в країні. Зараз він є послом України у Великій Британії, що набуло додаткового значення в контексті змін у форматі "Рамштайн".

Тим паче, що в жовтні, після кількох місяців мовчання, він розпочав активну публічну діяльність. Опублікував свій перший том спогадів і роздумів "Моя війна", пише статті, а його виступ у найважливішому зовнішньополітичному аналітичному центрі Великої Британії Chatham House мав чималий резонанс.

У ньому Залужний дозволив трохи зазирнути за лаштунки невдалого контрнаступу влітку 2023 року, відкрито розповівши про конфлікт з американським генералітетом. Після кількох тижнів запеклих боїв він наказав змінити узгоджений з американцями спосіб прориву російських оборонних ліній. Припинив використання цілих бригад, оснащених західними танками і бойовими машинами, і наказав перейти до використання невеликих штурмових груп, підтримуваних лише важкою технікою.

У Києві ходять легенди про те, як він сперечався з американським командуванням про продовження операції попри втрати, щоб відбити Токмак - мету літнього наступу.

Він сказав їм, що війна в Україні нагадує найбільшу бронетанкову битву Другої світової війни на Курській дузі в 1943 році, а не операції в Афганістані та Іраку. У відповідь йому сказали, щоб він не був таким самовпевненим, бо "ще нічого не виграв".

У Chatham House він також натякнув на розбіжності щодо подальшого ходу війни, говорив про мінливий характер війни і уроки, які мають засвоїти з неї стратеги НАТО.

Саме ці теми свого часу й прискорили його відставку.

1 листопада 2023 року Верховний Головнокомандувач опублікував у виданні The Economist три тексти, в яких виклав свій аналіз перебігу війни та перспективи її завершення. Він стверджував, що вона зайшла в глухий кут позиційної фази і що Україна не в змозі виграти війну на виснаження.

Виходом, на його думку, є радикальні зміни на полі бою, тобто якісний стрибок у технічних можливостях української армії завдяки використанню досягнень новітніх технологій та штучного інтелекту.

Публікація була узгоджена з офісом президента Зеленського, але її погане сприйняття українцями (суспільство вірило у швидку перемогу, а тут раптом "глухий кут") й адміністрацією Джо Байдена та її генералітетом ("ми не будемо слухати лекції того, хто ще нічого не виграв") зрушили лавину, яка призвела до відставки.

Валерій Залужний

В оточенні Зеленського відчули, що настав вдалий час позбутися популярного командира і потенційного політика напередодні – як здавалося – президентських виборів. Дійсно, будувалися плани провести їх навесні 2024 року, у визначений Конституцією термін, попри те що країна перебуває у стані кровопролитної війни, з мільйонами біженців усередині країни та за її межами.

Від цієї ідеї врешті відмовилися, зокрема й через те, що Москва наполягала і продовжує наполягати на проведенні виборів. Путін незмінно стверджує, що Зеленський втратив легітимність влади, а отже можливі мирні переговори можуть вестися лише зі спікером парламенту, оскільки саме він зараз є главою держави.

Лише нещодавно в Кремлі змінили свою думку ("зрештою, ми можемо домовитися з позбавленим легітимності Зеленським"), оскільки після перших дій адміністрації Трампа відчули, що ситуація розвивається всупереч їхнім планам.

Розчарування висловив не прямо, але виразно міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, коли 4 лютого заявив, що корпоративне гасло президента США "Make America Great Again" нагадує гасло Гітлера "Deutschland über alles" ("Німеччина понад усе").

Морські дрони та наступ роботів без участі солдатів

Хоча для більшості українців найважливішим було те, що Залужний хотів зберегти життя солдатів і домігся великого успіху, відкривши для країни "зерновий коридор", вигнавши російський флот із західної частини Чорного моря (в чому йому допомогли британці), його звинувачували в провалі наступу.

Ба більше, були також спроби поставити під сумнів мобілізацію кількох сотень тисяч призовників, хоча така необхідність була очевидною для будь-кого, хто хоч трохи знайомий з реаліями війни на виснаження.

Перебіг подій підтвердив прогнози та оцінки колишнього головнокомандувача. Хоча б сказане востаннє в листопаді те, що Третя світова війна вже триває - з коаліцією авторитарних режимів Росії, Північної Кореї, Ірану та Китаю з одного боку, а спільнотою демократичних держав – з іншого. Лише останні намагаються не сприймати серйозність виклику і тому досі не готові до такого протистояння.

У Chatham House Залужний повторив свої слова прямо і твердо: "Західна преса і генерали сміялися наді мною. У 2024 році в бойових діях беруть участь передові технології, оснащені штучним інтелектом. З мене вже ніхто не сміється".

Слова про зміну характеру війни і закінчення влітку 2023 року епохи збройних конфліктів на кшталт Корейської війни 1950-1953 років перегукуються з його дискусією з американським командуванням щодо невдалого наступу.

Висновки Залужного про вирішальну роль технологій, зокрема штучного інтелекту, є дуже далекосяжними.

Валерій Залужний. Фото: gettyimages

Чи є – поставив він риторичне запитання – винищувачі, авіаносці та супердорогі ракети основою глобальної безпеки?

"Я вас трохи розчарую. На жаль, не є".

Як доказ слушності свого висновку він може навести Битву за Чорне море, як називали боротьбу за витіснення російського Чорноморського флоту із західної частини басейну, виграну завдяки українським морським безпілотникам. Здатних не лише топити кораблі, а й збивати гелікоптери та літаки.

Своєю чергою повітряні безпілотники завдають ударів по російських нафтопереробних заводах, логістичних центрах і складах боєприпасів у кількох сотнях кілометрів за лінією фронту. А місяць тому українська армія провела штурм, використовуючи лише роботів.

Штучний інтелект в армії США. Ілон Маск виправить "помилку Байдена"

Презентація китайською лабораторією моделі "міркування" R1 DeepSeek, яку можна порівняти з моделями відомих OpenAI, Anthropic та Meta, викликала справжній шок у США. Адже китайський продукт коштував лише невелику частину того, що витратили американські гіганти Кремнієвої долини.

У світлі цієї сенсації нове керівництво Пентагону розпорядилося переглянути плани постачання озброєнь з метою ширшого використання сучасних технологій, штучного інтелекту і безпілотників.

Тому що плани наприкінці правління Байдена занадто мало враховують нові технологічні реалії.

У п'ятницю, 7 лютого, Трамп оголосив, що доручив Ілону Маску "переглянути витрати" в Пентагоні, щоб скоротити "марнотратство" і подивитися на структуру коштів. Сам мультимільярдер оголосив, що йдеться передусім про збільшення витрат на високі технології та штучний інтелект, оскільки США не виграють наступну війну зі своїм нинішнім озброєнням.

Ілон Маск і Дональд Трамп. Фото: gettyimages

Справді, вже нікому не до сміху.

За оцінками Залужного, технологічний прорив в озброєнні армії варто очікувати у 2027 році, коли поточна революція досягне критичної точки, а моделі, що розробляються зараз, будуть використовуватися впродовж десятиліть.

До наступного технологічного прориву.

"Голодомор і Буча унеможливлюють будь-яке співіснування з Росією"

Виступ посла Залужного у Chatham House

Передовсім я хотів би подякувати вам за запрошення до цього чудового місця. Для мене велика честь бути тут і серед вас – людей мудрих і відомих.

Вже стало традицією, що кожну зустріч з друзями та партнерами я починаю і закінчую словами подяки за підтримку. Дякую за те, що ви вистояли, продовжуєте боротьбу і, сподіваюся, будете боротися до перемоги. Незалежно від слабкості політиків. Не тільки для України, але й для всього цивілізованого світу ми переможемо чуму, яка прийшла до нас у XXI столітті.

Я хочу, щоб наша розмова була максимально відвертою, бо тільки через відвертість ми зможемо правильно прочитати процеси, свідками яких є. Я наведу деякі факти про реальність, які можуть претендувати на емпіричні твердження. Наскільки вони є науковими, ви зможете вирішити самі.

Перший факт – це існування "колективного Заходу", з чим ви напевне погодитеся. Він дійсно існує, під ним ми розуміємо групу розвинених західних країн з високорозвиненою економікою і демократією та власною системою безпеки - такою, як НАТО.

Існує також низка авторитарних країн з високою концентрацією влади в одних руках. Це країни без демократії. Їхня економіка базується на викопних запасах або централізованому плануванні і покликана служити інтересам лідера, партії чи руху.

Є країни, які в результаті історичних подій або прагнень власного народу зуміли вирватися з-під влади авторитарних імперій чи режимів. Деякі з них приєдналися до колективного Заходу. Інші, здебільшого через перешкоди з боку авторитарних імперій, продовжують боротьбу за приєднання до цивілізованого світу, але небезпека втрати незалежності зберігається.

Частина країн, таких як Грузія та Білорусь, втратили свою формальну незалежність. Україна, в результаті шаленого опору Росії та власної нерішучості щодо напряму своєї зовнішньої та безпекової політики, перебуває в стані війни за незалежність від авторитарної імперії.

Це дуже важлива заувага для розуміння війни в Україні. На відміну від Білорусі та Грузії, які втратили свою незалежність майже без кровопролиття, Україна вже 10 років бореться за свою незалежність зі зброєю в руках. Масштабна війна триває вже майже три роки, в ній загинули понад 30 тисяч людей і сотні тисяч отримали поранення. Проте ми продовжуємо боротьбу.

Це головний доказ того, що ми хочемо жити в цивілізованому західному світі. І, попри численні труднощі, ми зберігаємо право на власне майбутнє.

Валерій Залужний. Фото: gettyimages

Ворог, топчучи наші бажання, ставить під сумнів нашу історію та культуру, прагне знищити наш народ. Це підтверджують не лише події минулого століття, такі як Голодомор, Великий голод 1932–1933 років, але й нещодавні події в Бучі, Гостомелі та на окупованих територіях.

Цей факт унеможливлює будь-яке співіснування з Росією у майбутньому і не дозволяє розглядати припинення війни на підставі будь-яких листів про наміри щодо взаємної безпеки, таких як домовленості України з іншими державами про так звані гарантії.

Те, що зараз відбувається в Україні, є логічним наслідком небажання колективного Заходу впливати на глобальну систему безпеки.

Використовуючи слабкість Заходу, зокрема США, Росія почала розширювати власний "безпековий простір" у 2008 році. Потім у 2014 році за мовчазної згоди колективного Заходу вона розпочала війну проти України, яка перетворилася на найкривавішу війну XXI століття в центрі Європи.

Щоб Захід і далі боявся, Путін говорить про червоні лінії і ядерну зброю. Західні політики, стаючи заручниками своїх виборців, щораз частіше промовляють молитву про необхідність уникнення ескалації. Повторюю, я говорю про факт реального світу. Чи обмежиться апетит Путіна виключно війною проти України – це те, на що західні політики повинні відповісти своїм виборцям.

Колективний Захід не вірив в Україну. І саме тому західна преса, боячись Путіна, дала Україні спочатку три години, а потім три дні. Пізніше, коли прибіг на допомогу Україні, Захід - побоюючись чи то ядерної зброї, чи то ескалації – не зміг надати Україні необхідну кількість зброї.

Тому 2023 року ми не змогли досягти значних успіхів у розгромі Росії. І опинилися у стані війни на виснаження, з якої, схоже, наразі немає виходу. Я не збираюся це обговорювати, сподіваюся, ви читали мої статті. Зрештою, я писав їх для вас. Зазначу лише, що саме тоді ми втратили можливість закінчити війну самостійно.

Ще один факт стосується всіх нас у цій залі. Скажіть, хіба це секрет, що навколо Росії об’єднуються Китай, Північна Корея та Іран? Хтось вірить, що вони об'єдналися проти України?

Якщо так, то я буду першим, хто висловить свої сумніви - в тому сенсі, що більшість людей в цих країнах навіть не знають, де розташована Україна. З іншого боку, до такої організації, як БРІКС  [спочатку неформальний блок нових, відроджених і майбутніх держав, що об'єднує Бразилію, Росію, Китай, Індію та Південну Африку, який зараз розширюється завдяки країнам колишнього так званого третього світу і стає чимось на зразок антизахідного альянсу на чолі з Китаєм і Росією], і, зокрема до її перспектив, варто придивитися уважніше.

Вона розширюватиметься – і що з цього приводу каже колективний Захід? Все ще побоюється ескалації?

Іншим важливим фактом є еволюція війни як явища. Хочете ви цього чи ні, хочуть цього ваші виробники зброї з контрактами в руках чи ні – війна, на жаль, змінилася. Такої війни, як у 1953 році, вже не буде, вона закінчилася в Україні влітку 2023 року, в той момент, коли на поле бою вийшли роботи.

Коли я говорив про це в той момент, західна преса і генерали сміялися з мене.

У 2024 році вже є загальновідомим, що в битвах беруть участь передові технології, зокрема й ті, якими керує штучний інтелект.

З мене більше ніхто не сміється. Навіть у Великій Британії змінюється стратегія національної безпеки.

А НАТО мовчить. То що ж відбувається з глобальною безпекою? Вона все ще базується на винищувачах, авіаносцях і супердорогих ракетах? Я вас трохи розчарую. На жаль, це не так. Я не буду розвивати цю тему. Сподіваюся, ви прочитали те, що я для вас написав.

Ми, українці, вже 10 років боремося за свою свободу. І свою перемогу бачимо дуже просто. Ми повинні здобути три основні відчуття.

Відчуття безпеки. Ми повинні бути впевнені, що навіть через 100 років ніхто не нападе на Україну.

Ми хочемо безпеки для себе і своїх дітей. Цього можна досягти дуже швидко і просто. Україна повинна стати членом НАТО.
Хоча військові можливості Альянсу залишаються дискусійним питанням, наразі альтернативи НАТО немає.

Кожен житель України повинен отримати відчуття необмежених можливостей для розвитку.

Ці питання часто обговорюють на Заході. Чи можливо досягти цієї мети без безпеки? Чи буде готовий інвестор вкладати свої кошти в країну, де завтра знову може початися війна?

Знову ж таки, я вас розчарую. Ні, не буде готовий. Без безпеки апріорі немає довгострокових перспектив.

Кожен українець повинен відчувати, що він удома. Там, де він народився і виріс, де поховані його батьки, де живуть його діти. У мирі та спокої.

Я прийшов до вас не для того, щоб критикувати Захід чи НАТО. Я прекрасно розумію, що навіть за Будапештським меморандумом [документ, підписаний у 1994 році Україною, США, Великобританією та Росією про відмову Києва від ядерної зброї] нам ніхто нічим не зобов'язаний. Але кожен день Україна бореться за виживання.

Хотілося б тільки, щоб Джордж Сантаяна [автор вислову, що "хто не пам'ятає свого минулого, той приречений пережити його знову"] помилявся. Щоб ми, як людство, тримаючи у руках долю XXI століття, стали мудрішими і пам'ятали своє минуле, аби не переживати його в майбутньому.

Виступ генерала Валерія Залужного, Головнокомандувача Збройних Сил України протягом перших двох років війни, а тепер Посла України у Великій Британії, в Chatman House – провідному аналітичному центрі Великої Британії – 17 жовтня 2024 року.