Що зможе "Східний вартовий" і чи наважиться НАТО бути собою?

Як діяли під час інциденту Польща, Європа та США

Під час атаки дронів Польща намагалась відреагувати як держава, що стала об’єктом збройної провокації: підняла авіацію, провела пошуки уламків, надіслала сигнали союзникам. Однак, Варшава не зробила наступного кроку - не спробувала інтерпретувати "інцидент" як "збройний напад" та "військову агресію" для запуску відповідних національних процедур та механізмів колективної оборони НАТО.

Російський дрон, який впав на території Польщі, фото: MJMarszalkowski

Пояснення з Брюсселя також були стриманими: Альянс визнав випадок небезпечним, але уникав кваліфікації "наміру" Москви, обмежившись консультаціями, посиленням патрулюванням повітряного простору Альянсу та новою операцією "Східний вартовий". Кремль, очевидно, спроєктував атаку так, аби не перетнути порогу Статті 5 Вашингтонського договору НАТО, але при цьому продемонструвати, де наразі знаходиться слабке місце НАТО - у швидкій політичній кваліфікації події та синхронізації військових реакцій на військову агресію. В цьому і полягає провал НАТО – прояв страху перед Росією, а не чітка демонстрація рішучості вступити у конфлікт для протидії агресору. 

Ще важливіше, як виглядала реакція Сполучених Штатів. Президент Дональд Трамп публічно припустив, що проникнення дронів могло бути "помилкою", чим викликав відкрите занепокоєння у європейських столицях. Адже це виглядало, як чергова відмова США від захисту союзників по НАТО. Коли Трамп відмовляється від підтримки України це сприймається як зрозумілий крок в рамках політики "Америка понад усе". Однак, якщо США ігнорує факт військової агресії з боку Росії проти союзника по НАТО – це вже свідчення корозії Альянсу. 

Своєю чергою, державний секретар Марко Рубіо назвав інцидент "неприйнятним", втім так само утримався від висновку про навмисність дій Росії та закликав "дослідити деталі". Такий тон Вашингтона, який у кризові миті завжди задавав ритм ухваленню політичних рішень НАТО, на цей раз став фактором "охолодження" - замість жорсткого сигналу Москві США стали інструментом в руках Кремля для досягнення тієї самої "стратегічної невизначеності". І хоча Польща намагалась заперечити, що удар 19 дронів не міг бути "помилкою", картина вже склалась: Альянс не зміг зібратися і визнати реальність, в якій Росія може безкарно атакувати країни НАТО.

Саме тому рішення Варшави дозволити дислокацію додаткових сил союзників у рамках нової місії НАТО виглядає радше "внутрішнім" рішенням, спробою "зшити" Альянс, а не адекватною відповіддю Москві. Коли президент Польщі Кароль Навроцький підписав розпорядження, яким дав згоду на перебування компонентів військ держав-членів НАТО на території країни у рамках операції "Східний вартовий", він намагався продемонструвати волю до захисту країни. Однак, одночасно, проявилась половинчастість рішень та брак рішучості для спільних дій.

Що зможе "Східний вартовий" і хто зможе більше

"Східний вартовий" стартував швидко. Мета - додатково посилити оборону східного флангу літаками, системами спостереження та засобами ППО. Однак у нинішній конфігурації це більше самозаспокійливе, аніж реальні кроки для протидії агресору. Насамперед операція проводиться без залучення найбільш ефективної армії Європи – Сил оборони України. "Східний вартовий" не інтегрований з українським контуром протиповітряної боротьби та не передбачає спільного алгоритму перехоплень російських "Шахедів" чи ракет над прикордонними районами, де траєкторії російських ударів і польських/румунських "повітряних тривог" найчастіше накладаються. Для Кремля це вікно можливостей: доки НАТО обороняє лише "своє" небо, Росія має простір для подальших "розмитих" маневрів у прикордонні. 

система ППО Patriot, встановлена на військовій базі в Польщі, фото: gettyimages

Насправді в Європі є сили, які називають речі своїми іменами. Зокрема, в Німеччині вимагають запуску термінової програми закупівлі дронів-перехоплювачів разом з Україною. "НАТО має якомога швидше забезпечити себе відповідним обладнанням. Це означає, що з безпілотниками не можна постійно боротися за допомогою складних і дорогих систем традиційної протиповітряної оборони. Співпраця з Україною щодо цього питання була б хорошим варіантом", - заявив заступник глави фракції ХДС/ХСС у Бундестазі Норберт Реттген. Цю логіку давно підказує Україна на власному досвіді: "антидрон" повинен бути таким же масовим і дешевим, як і дрон-агресор. Але без поєднання ресурсів, виробничих спроможностей, інвестицій, технологій між Україною та європейськими країнами, ця очевидна формула не запрацює.

Як Альянс намагається "скласти себе" і чого для цього бракує

На цьому фоні, Росія підвищує ставки. Початок масштабних навчань "Запад-2025" із залученням Білорусі, демонстрація "Цирконів" у Баренцевому морі, розгортання "Іскандерів" у Калінінградській області та відпрацювання сценаріїв "удару-відплати" проти Польщі - це не просто "планова бойова підготовка". Це продовження того самого меседжу, що й атака дронів: "ми можемо більше, якщо ви не реагуєте зараз". Тренувальні пуски та "електронні" атаки "Іскандерів" це класичний набір інформаційно-психологічного тиску, який Москва багато років системно застосовує поруч із реальними діями. 

Румунія теж відчула на собі "низькоінтенсивне" розсування меж дозволеного: російські дрони, які регулярно залітають на румунську територію вже близько 2 років демонструють, що Румунія не наважується проявити рішучість і заявити прямо, що РФ порушує суверенітет країни НАТО. Вектор один і той самий - що глибше Росія заходить у "сіру зону", то важче НАТО структурувати відповідь без ризику виходу на ескалацію. А саме цього прагне Кремль: "натренувати" Захід на терпимість до регулярних порушень суверенітету своїх членів, зняти шок від наступного, більш жорсткого епізоду та підмінити мову міжнародного права мовою "інцидентів", "помилок", "додаткових розслідувань". 

Показово, що позиція Варшави на міжнародних майданчиках поступово набуває жорсткості. Однак, інституційна реакція Альянсу залишається розмитою. Навіть коли Польща наполягала у Радбезі ООН, що атака була свідомою, а не "навігаційним збоєм", риторика НАТО в публічному просторі  все ще уникала прямих юридичних формулювань. Такий "дипломатичний мінімалізм" працює рівно доти, доки Москва не переходить чергову межу, а потім знову доводиться вигадувати тимчасові місії, "тимчасові" посилення і "тимчасові" роз’яснення.

Дискусія всередині Європи, втім, не стоїть на місці. Лондон викликав російського посла і перекидає бойові літаки Typhoon до Польщі. Берлін говорить про потребу "дешевої маси" дронів-перехоплювачів, Варшава пропонує обговорити варіанти безпольотних зон над прикордонними секторами України як елемент захисту повітряного простору ЄС. Це все важливі кроки, але їхня розпорошеність, несистемність і половинчатість дозволяє Росії зберігати стратегічну ініціативу у, поки що, гібридному протистоянні з НАТО. 

Винищувачі Eurofighter Typhoon ВПС Британії, фото: gettyimages

На практиці, ситуація виглядає так, що без України європейські члени НАТО не зможуть ефективно забезпечити стримування Росії. Україна з 2022 року сформувала адаптовану під антидронову боротьбу систему ППО: із тисячами мобільних груп, гнучкою системою тактичної обізнаності та великим приватним сегментом виробництва. НАТО та ЄС досі лише конструюють відповідь на "поступову бурю" дронових повітряних загроз, намагаючись поєднати традиційні (занадто дорогі у використанні) системи з новими сенсорами та перехоплювачами. "Східний вартовий" - може стати правильним кроком, але без інтеграції з українським ешелоном це буде лише спроба самозаспокоєння, а не механізм гарантованої нейтралізації російської загрози.

Політичний горизонт тим часом темнішає. Кремль одночасно "качає" інформаційні наративи ("це не російські дрони", "це провина України", "це був вплив українських систем РЕБ", "це була помилка") та нарощує фон демонстраціями "Цирконів", "Кинджалів" і "Іскандерів" під час навчань "Запад-2025". Європейським урядам все ще легше погоджувати спільні заяви, ніж спільні заходи реагування на загрози. Поки що це виглядає саме так: НАТО стоїть на межі власної ідентичності - між союзом, що гарантує колективну оборону, і клубом "по інтересах", в якому можуть лише виказати моральну підтримку. Москва це чітко фіксує і прагне довести кризу до фіналу, в якому Альянс або визнає нову "нормальність" порушень, або ризикне перейти до дій, які поставлять агресора в міжнародно-правові рамки.

Як діятиме Росія і чим має відповісти Альянс

Сценарій наступних тижнів очевидний. Росія продовжить пошук "м’яких місць" НАТО - від Балтійського моря до Дунаю - і нарощуватиме інтенсивність атак, зокрема й "розвідку боєм" дронами-приманками. Відповіддю має стати не тільки додаткове патрулювання неба, а формування політики негайного стримування та реагування, де будь-яке порушення суверенітету члена НАТО автоматично вмикає набір заходів: від санкцій до спільних бойових алгоритмів з Україною, так само як і нарощування спільного виробництва бойових систем разом з українськими компаніями. Без цього "Східний вартовий" ризикує залишитися ще однією назвою у довгому переліку "тимчасових відповідей" на постійну російську загрозу.

фото: gettyimages

Від лексики "помилок" і "розслідувань" до лексики "відповідальності" і "покарання" агресора - ось головний рубікон, який НАТО поки що не перейшов. І саме тому російські дрони, що вільно заходили в польське небо, стали не лише сигналом небезпеки для Варшави, а й діагнозом для Альянсу. Питання тепер не в тому, чи повториться подібне. Питання, як швидко НАТО зможе повернути сутність своєму принципу колективної оборони в умовах, коли Кремль перетворює її на порожню формулу. 

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.