Уряд народної довіри. Досьє членів (СПИСОК)

Прем’єр-міністр  – Арсеній Яценюк
Перший віце-прем'єр-міністр - Віталій Ярема
Віце-прем’єр з питань євроінтеграції - Борис Тарасюк
Віце-прем’єр з регіональної політики, міністр регіонального розвитку - Володимир Гройсман
Віце-прем’єр - Олександр Сич
Міністр юстиції - Павло Петренко
Міністр фінанісів - Олександр Шлапак
Міністр економічного розвитку і торгівлі - Павло Шеремета
Міністр освіти - Сергій Квіт
Міністр охорони здоров'я – Олег Мусій
Міністр соцполітики - Людмила Денісова
Міністр екології - Андрій Мохник
Міністр культури - Євген Нищук
Міністерство з питань агрополітики і продовольства – Ігор Швайка
Міністр Кабінету міністрів - Остап Семерак
Мінстр енергетики та вугільної промисловості - Юрій Продан
Міністр спорту і молоді - Дмитро Булатов
Міністр внутрішніх справ - Арсен Аваков
Міністр інфраструктури - Максим Бурбак
Міністр закордонних справ - Андрій Дещиця 
Міністр оборони - Ігор Тенюх
Секретар РНБО - Андрій Парубій, його заступник - Вікторія Сюмар
Антикорупційне бюро – Тетяна Чорновіл
Люстраційний комітет – Єгор Соболєв

Прем’єр-міністр – Яценюк Арсеній Петрович

Народився 22 травня 1974 року у Чернівцях. 1996 року закінчив юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича зі спеціальності «правознавство». У 2001 році здобув другу вищу освіту зі спеціальності «облік та аудит» в Чернівецькому торговельно-економічному інституті Київського національного торговельно-економічного університету. Кандидат економічних наук.

Обіймав посади: міністр економіки АР Крим (2001-2002), перший заступник Голови Нацбанку України, в.о. голови Нацбанку (2003-2005), заступник голови Одеської обласної державної адміністрації (березень-вересень 2005 року), міністр економіки України (2005-2006), заступник глави Секретаріату президента України (2006-2007), міністр закордонних справ України (2007), голова Верховної Ради України (2007-2008), 

У 2009 році Яценюк заснував свою партію «Фронт змін», в якості голови якої брав участь у виборах президента 2010 року. Посів 4 місце, отримавши 6,96% голосів виборців.

У квітні 2012 року Яценюк і Тимошенко оголосили про формування спільного списку для участі у парламентських виборах. У червні 2012 року Яценюк був обраний головою ради Об'єднаної опозиції «Батьківщина». За результатами виборів «Батьківщина» отримала в сумі 101 місце в парламенті. Яценюк став народним депутатом і головою фракції «Батьківщина».

2013 року з'їзд «Фронту Змін» одностайно ухвалив рішення про об’єднання з «Батьківщиною» шляхом ліквідації та вступу членів «Фронту Змін» до «Батьківщини».

Перший віце-прем'єр-міністр України Віталій Ярема

Народний депутат Верховної Ради України від партії «Батьківщина», колишній начальник Головного управління МВС України в м. Києві (2005–2010), генерал-лейтенант міліції.

У 1971 році пішов до Великокаратульської середньої школи Переяслав-Хмельницького району Київської області. Після закінчення школи працював у Переяслав-Хмельницькому звірогосподарстві. З 1981 по 1983 роки проходив дійсну військову службу у лавах Радянської Армії.

У грудні 1983 року поступив на службу в органи внутрішніх справ на посаді міліціонера дивізіону міліції відділу позавідомчої охорони при Дніпровському РВВС м. Києва.

З 1985 по 1987 роки навчався у Калінінградській спеціальній середній школі міліції МВС СРСР. У 1987 році був направлений для подальшого проходження служби дільничним інспектором міліції Дніпровського районного відділу внутрішніх справ УВС м.Києва.

З 1990 року проходив службу на посадах оперуповноваженого та заступника начальника відділу карного розшуку Дніпровського РВВС ГУВС м. Києва.

У червні 1993 року призначений заступником начальника відділу — начальником відділення відділу з боротьби з груповими і організованими злочинними проявами управління карного розшуку ГУВС м. Києва. З грудня 1994 року працював заступником начальника управління карного розшуку — начальником відділу з боротьби з груповими і організованими злочинними проявами, з 1997 року — начальником управління карного розшуку.

У грудні 1999 року призначений 1-м заступником начальника Головного управління карного розшуку МВС України, а у березні 2001 року — начальником УМВС України на Львівській залізниці. У лютому 2003 року призначений першим заступником начальника Головного управління — начальником управління з боротьби з організованою злочинністю ГУМВС України в м. Києві.

З серпня по листопад 2003 року працював заступником начальника Департаменту карного розшуку — начальником управління з боротьби з організованою злочинністю, а з 2003року по 2005 рік — першим заступником начальника Департаменту карного розшуку МВС України. У лютому 2005 року призначений на посаду начальника Головного управління МВС України в м. Києві.

12 березня 2010 подав у відставку з посади керівника столичної міліції.

У 2006 році обраний депутатом Київської міської ради від партії «Наша Україна». У жовтні 2012 року переміг на виборах у 212 (мажоритарному) окрузі міста Києва (Дарницький район).

12 грудня прийняв присягу і став народним депутатом України VII скликання. Позапартійний.

Віце-прем’єр-міністр – Олександр Сич

Народився у селі Дерть на Рівненському Поліссі. Закінчив історичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту. Пізніше у цьому ж виші, перейменованому на Прикарпатський університет, здобув фах юриста. Кандидат історичних наук, доцент кафедри державного управління Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.

З 1993 по 1999 рік був членом партії Конгрес українських націоналістів.З 2006 р. у ВО «Свобода» – заступник Голови партії з ідеологічних питань та голова Івано-Франківської обласної організації. На парламентських виборах 2007 року був кандидатом у народні депутати України за списком Всеукраїнського об'єднання « Свобода» (№ 5 у виборчому списку ), але до парламенту не потрапив.У 2010 році Олександр Сич був обраний головою Івано -Франківської обласної ради.

На парламентських виборах 2012 року був обраний народним депутатом від партії Всеукраїнське об'єднання «Свобода» по мажоритарному округу № 83 (Івано- Франківськ), набравши 55,81 % голосів виборців. У 2004 р. став лауреатом міжнародної літературної премії Фонду Воляників-Швабінських при Фундації Українського Вільного Університету в Нью-Йорку. 

Автор 6-ти книг, більше 40 наукових та 150 публіцистичних статей, редактор-упорядник творів провідного ідеолога ОУН Степана Ленкавського у 3-х томах «Український націоналізм» та півдесятка наукових праць і збірників, організатор і співорганізатор ряду наукових конференцій (Івано-Франківськ, Дніпропетровськ, Луганськ).

Олександр Сич є автором нарисів і дослідницьких робіт з історії визвольної боротьби України, теорії націоналізму, сучасної політики.

Квота «Свободи».

Віце-прем’єр з питань Євроінтеграційної політики – Борис Тарасюк

Освіта вища, закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка, факультет міжнародних відносин і міжнародного права (1975).
З 1975 працював в МЗС УРСР та Міністерстві закордонних справ України. 
1998 - 2000 рік — Міністр закордонних справ України. 
В 2002 році був обраний народним депутатом від «Нашої України». 
У травні 2003 року обраний головою Народного Руху України, у 2006 році переобраний народним депутатом — знову за списком «Нашої України», № 3 в списку, але вже за квотою НРУ.  
2005- 2007 вдруге призначений Міністром закордонних справ України. 
Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до грудня 2012, обраний за списками Блоку «Наша Україна — Народна самооборона». В парламенті очолював Комітет з питань європейської інтеграції.
З грудня 2012 року — народний депутат України від «Батьківщини», заступник голови фракції. 
Варто відзначити, що від кандидатури Тарасюка не в захваті практично всі дипломати. І навіть після подій на Майдані Тарасюк не відіграє першої скрипки серед іноземних дипломатів.
Квота «Батьківщини».

Міністерство внутрішніх справ - Аваков Арсен Борисович

Народився 2 січня 1964 року в Баку (Азербайджанська РСР). Постійно проживає в Україні з 1966 року.

У 1988 році закінчив Харківський політехнічний інститут, у 1987–1990 рр. працював інженером у Всесоюзному науково-дослідницькому інституті охорони вод (м. Харків). 1990 року заснував і очолив АТ «Інвестор», а в 1992 р. — комерційний банк «Базис». У 2002 році був обраний членом виконавчого комітету Харківської міськради.

Під час президентської виборчої кампанії 2004 року був заступником керівника Харківського регіонального штабу Віктора Ющенка, першим заступником голови Харківського регіонального «Комітету національного порятунку». У березні 2005 року обраний до Ради партії «Наша Україна» та її президії.

З 2005 по 2010 рік - голова Харківської обласної ради. Був звільнений з посади губернатора указом президента Віктора Ященко. Пізніше Ющенко пояснив, що Аваков, на його думку, не був політично незаангажованим під час президентської кампанії.

21 квітня 2010 року призначений головою Харківської обласної організації партії «Батьківщина».

У жовтні 2010 року Аваков брав участь у виборах Харківського міського голови. Після скандального підрахунку голосів, з’ясувалося, що Аваков програв нинішньому очільнику Харкова Геннадію Кернесу менше 1% голосів. Щодо чесності виборів у багатьох експертів були обгрунтовані сумніви.

2012 року проти Авакова було порушено кримінальну справу за статтею «перевищення влади та службових повноважень». 31 січня в квартирах Авакова відбулися обшуки. Аваков був вимушений виїхати до Італії, його було оголошено до міжнародного розшуку. Червонозаводський суд Харкова видав постанову про його арешт.

За підсумками парламентських виборів 2012 року Аваков обраний народним депутатом по списках «Батьківщини» після чого повернувся в Україну. В парламенті був заступником голови фракції, головою підкомітету з питань законодавства про статус народного депутата України Комітету Верховної Ради з питань регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Міністерство освіти та науки - Квіт Сергій Миколайович

Президент НУ «Києво-Могилянська Академія» з 2007 року. 

Народився в 1965 році в Ужгороді. 

Закінчив Київський інститут журналістики в 1991 році. 

2000 — Докторська дисертація з філології на тему: «Дмитро Донцов і „Літературно-Науковий Вістник“ („Вістник“) на тлі розвитку української літератури і журналістики 20-х — 30-х років. Ідеологічні, естетичні та організаційні принципи». 

2001 — Доктор філософії (PhD, Український вільний університет, Мюнхен, Німеччина).

2002–2007 — Національний університет «Києво-Могилянська академія», декан Факультету соціальних наук і соціальних технологій, профессор.

Відомий своєю боротьбою з екс-керівником Міносвіти Дмитром Табачником.

Міністерство у справах спорта, сім’ї та молоді – Булатов Дмитро Сергійович

Громадський активіст, лідер Автомайдану. Голова правління громадської організації «Соціально відповідальне суспільство».

Народився в Києві в 1978 році. 

Випускник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Мав бізнес, зокрема, був власником ресторану та автоцентру, а також вів консалтингову діяльність у галузі маркетингу, реклами та продажів, однак після певних подій бізнес-справи пішли гірше, і Булатов став займатися лише консалтингом.
Займався вейкбордингом, брав участь у всеукраїнських змаганнях з цього виду спорту.
На початку 2013 року створив громадську організацію «Соціально відповідальне суспільство». Разом з Українським форумом благодійників ця організація започаткувала Національний рейтинг благодійників. У квітні 2013 був одним з організаторів акції з демонтажу точок з продажу алкоголю в київському парку Дружби народів. У вересні 2013 Булатов агітував за заборону проведення алкогольних фестивалів на спортивних майданчикаї.
Після того, як син Дмитра Булатова 12-річний Денис впав у відкритий каналізаційний люк, Дмитро разом з іншими активістами взявся за цю проблему. Створена ним організація протягом осені 2013 року власним коштом встановлювала на небезпечні відкриті люки у містах України власноруч виготовлені Булатовим та працівниками його СТО захисні металеві решітки та склопластикові кришки. Булатов разом з іншими громадськими активістами неодноразово виступав у ЗМІ з закликами встановлювати склопластикові кришки, оскільки вони дешевші та їх не приймають у металобрухт, та провів прес-конференцію з цієї тематики.
З перших днів Майдану один з лідерів Авто майдану. Був викрадений 30 січня 2014 року. Після тривалих катувань його вивезли за місто і викинули з машини. Дмитро зміг добратись до села Вишеньки Бориспільського району та попрохати допомогу. Того ж дня Дмитро був госпіталізований до клініки «Борис», де йому була надана медична допомога. Булатов відбув на лікування до Литви транзитом через Ригу. Після лікування Булатов поїхав до Німеччини, де він мав родичів. 24 лютого, після повалення влади Януковича, Дмитро Булатов повернувся до України.

Квота Майдану.

Міністерство культури – Нищук Євген Миколайович

Народився 29 грудня 1972 року в Івано-Франківську, актор театру та кіно. Заслужений артист України.

У 1995 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (майстерня народної артистки України Валентини Зимньої).

Актор Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я». 

Окрім успіху в театрі та кіно, Євген є постійним ведучим мистецьких заходів, що проводяться у Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір'я» та ініціатором-ведучим багатьох фестивалів, концертів, державних заходів за участю перших осіб держави.

Актор зробив внесок у Міжнародне визнання країнами світу Голодомору в Україні, як злочину перед людством, об'їхавши з мистецьким проектом «Панахида по Голодомору» країнами Європи — Ізраїль, Голландія, Великобританія, Чехія, Словаччина, Польща, Франція, за що був нагороджений подякою Президента та Міністерства культури та туризму України.

Під час Помаранчевої революції його називали «голосом Майдану» оскільки був рупором Помаранчевого Майдану. Він же став модератором на сцені Євромайдану 2013 року, куди його запросив Юрій Луценко.

На позачергові вибори народних депутатів України 2007 року був № 205 у блоці «Наша Україна - Народна самооборона». До Верховної Ради не потрапив.

Квота Майдану.

Міністерство закордонних справ - Андрій Богданович Дещиця

Народився 22 вересня 1965 року на Львівщині. 

Закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка (1989), Альбертський університет (Едмонтон, Канада) (1995), магістр гуманітарних наук. Кандидат політичних наук (1995). Володіє іноземними мовами: англійською, російською та польською.

З 1996 по 1999 — прес-секретар, перший секретар Посольства України в Республіці Польща. 

З 1999 по 2001 — старший координатор Програми ПАУСІ (Польсько-Українсько-Американська Ініціатива про співпрацю) в Україні. 

З 2001 по 2004 — радник Посольства України у Фінляндській Республіці 

З вересня 2004 по серпень 2006 — радник-посланник Посольства України в Республіці Польща. 

З серпня 2006 по грудень 2007 — речник Міністерства закордонних справ України. 

З 4 грудня 2007 — 9 жовтня 2012 — Надзвичайний та Повноважний Посол України в Фінляндії. 

З 3 жовтня 2008 — 9 жовтня 2012 — Надзвичайний та Повноважний Посол України в Ісландії за сумісництвом.
В дні Майдана виступив проти керівника МЗС Леоніда Кожари.

Міністерство екології - Мохник Андрей Владимирович

Народний депутат від «Свободи».
Народився у 1972 році на Вінниччині.
У 1994 році закінчив Київський інженерно-будівельний інститут за фахом інженер-будівельник, а у 2011 році — Київський національний університет імені Тараса Шевченка за фахом юрист. Закінчив аспірантуру за напрямком "Історія України". Працював виконробом, інженером у науково-дослідному інституті. Певний час працював у системі Міністерства освіти України.

З 1986 до 1989 року — член ВЛКСМ. Вийшов за власною заявою. З липня 2004 року — член Всеукраїнського об'єднання «Свобода». Березень 2006 — кандидат у народні депутати України від Всеукраїнського об'єднання «Свобода», № 26 у виборчому списку. На час виборів: помічник-консультант народного депутата України Олега Тягнибока.

Вересень 2007 — кандидат у народні депутати України від Всеукраїнського об'єднання «Свобода», № 9 у виборчому списку. На час виборів: аналітик ТОВ «Укрдефенсконсалтинг».

На виборах народних депутатів України 28 жовтня 2012 року був обраний до Верховної Ради за партійним списком ВО «Свобода», в якому значився під третім номером. У парламенті став головою підкомітету з питань організації та діяльності органів юстиції і виконавчої служби Комітету з питань правової політики та заступником голови фракції.

Міністр юстиції – Петренко Павло Дмитрович

Народився 17 липня 1979 року в Чернівцях, народний депутат від «Батьківщини».

2001 року закінчив Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича за спеціальністю «Правознавство». 2004 року отримав диплом Української академії зовнішньої торгівлі при Міністерстві економіки України за спеціальністю «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності».

Працював юрисконсультом приватних юридичних фірм, головним юрисконсультом ВАТ «Державний ощадний банк України», з 2006 по 2010 рік займався адвокатською практикою.

З 2009 року був членом партії «Фронт Змін», входив до бюро партії та керував юридичним департаментом. У листопаді 2010 року обраний депутатом Київської обласної ради, член постійної комісії з питань законності, правопорядку та боротьби з корупцією. На парламентських виборах у грудні 2012 року займав посаду керівника юридичного департаменту Об'єднаної опозиції «Батьківщина». З 2012 року народний депутат від «Батьківщини», № 52 в списку. Секретар Комітету Верховної Ради з питань верховенства права та правосуддя.

Після об'єднання «Фронту змін» і «Батьківщини» був обраний одним із заступників лідера «Батьківщини».

Відомий своїми антикорупційними розслідуваннями діяльності міністра охорони здоров’я Раїси Богатирьової.

Міністр Кабінету міністрів – Семерак Остап Михайлович

Народився в 1972 році у Львові. З 1989 до 1994 року навчався на фізичному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка, а з 1992 до 1998 року в Національному університету «Києво-Могилянська академія» за фахом магістр політології.

1992–1995 — співзасновник та заступник голови Студентського братства Національного університету «Києво-Могилянська академія».
1994–1996 — координатор програми «Школа молодого політика» Українського фонду підтримки реформ.
З 1996 — президент Фонду сприяння розвитку політичної і правової культури.
З лютого 1997 — керівник секретаріату фракції ПРП «Реформи-центр», з 2002 — завідувач секретаріату фракції «Наша Україна»; з 2005 — завідувач секретаріату фракції партії «Реформи і Порядок» у Верховній Раді України.
Серпень 2006 — листопад 2007 — заступник голови Київської обласної державної адміністрації з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю.
Народний депутат України 6-го скликання з 23 листопада 2007 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 140 в списку.

В 2012 році в парламент не пройшов.

Міністр економіки – Шеремета Павло Іванович

Народився у Львові в 1971 році. Український менеджер-економіст, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи (KMBS), президент Київської школи економіки.

Павло Шеремета отримав диплом MBA в університеті Еморі (Атланта, США), а також диплом спеціаліста з економіки у Львівському національному університеті ім. І. Франка.

Він закінчив програми управлінського розвитку у Гарвардській школі бізнесу, Інституті Стратегії Блакитного Океану в Бізнес-школі INSEAD, Міжнародній Китайсько-Європейській бізнес-школі, а також Центрі розвитку лідерства при Інституті управління імені Джека Уелча. 
Наразі він навчається на докторській програмі у Школі менеджменту IEDC-Bled (Словенія).

Шеремета обіймав посаду президента та старшого консультанта Інституту Стратегії Блакитного Океану Малайзії з 2008 по 2011 рр. 
Він був першим деканом Києво-Могилянської бізнес-школи (KMBS) протягом 1999–2008 рр. До цього Павло Шеремета обіймав посаду директора програми MBA Міжнародного інституту менеджменту (MIM-Київ) та працював проектним менеджером в Інституті відкритого суспільства у Будапешті. 

У 2006–2010 роках Павло Шеремета був віце-президентом Асоціації із розвитку менеджменту у Центральній та Східній Європі (CEEMAN), організації з 200 інституційними членами з 50 країн, а наразі він є почесним членом її Ради директорів.

Міністр охорони здоров’я – Мусій Олег

За освітою лікар, закінчив Київський медичний інституту ім. О. Богомольця. Проходив навчання у Польщі, США, Фінляндії, Австрії, Німеччині. Громадський діяч з більш як 20-ти річним досвідом.

Президент Всеукраїнського Лікарського Товариства (ВУЛТ), Голова Правління Київського Лікарського Товариства, віце-президент Світової Федерації Українських Лікарських Товариств (СФУЛТ), член Правління міжнародної лікарської організації – Південно-Східний Европейський Лікарський Форум (Southeast European Medical Forum, SEEMF, Bulgaria), віце-президент Української медико-правової асоціації.

Був головою Громадської Ради при МОЗ, голова сектору законодавчих ініціатив Дорадчої ради з питань охорони здоров’я Комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України, помічник-консультант Народного депутата України.

Член Громадської ради з питань розвитку саморегулювання підприємницької та професійної діяльності при Державному комітеті України з питань регуляторної політики та підприємництва, Громадської Ради при Київській міській державній адміністрації, Громадської Ради при Міністерстві надзвичайних ситуацій України.

Розробник 6 проектів Законів України у сфері охорони здоров’я, громадянського суспільства, професійного самоврядування та саморегулювання ринків. Один із ініціаторів та авторів прийняття Етичного Кодексу лікаря України. Автор чотирьох та редактор семи медичних книг, автор більш як 40 наукових та науково-публіцистичних статей. Учасник та доповідач більше 20 всеукраїнських і міжнародних медичних з’їздів, конгресів та конференцій. Координатор медичного штабу Євромайдану.

Квота Майдану.

Віце-прем’єр з регіональної політики - Володимир Гройсман

Народився 20 січня 1978 в м. Вінниця. У період з 1994 по 2005 рік працював на керівних посадах у комерційних структурах. 

У 2003 році закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом за спеціальністю «Юриспруденція», у 2010 року закінчив Національну академію державного управління при Президентові України, ставши магістром за спеціальністю «Управління суспільним розвитком» і спеціалізацією «Управління на регіональному і місцем рівнях».

У 2002 році обраний депутатом Вінницької міської ради по виборчому округу № 29. Був заступником голови постійної депутатської комісії з питань прав людини, законності, депутатської діяльності та етики. 

У 2005 році обраний секретарем Вінницької міської ради. З 25 листопада 2005 виконуючий обов'язки міського голови міста Вінниця. 26 березня 2006 у віці 28 років обраний Вінницьким міським головою.На вибори міського голови 31 жовтня 2010 висунутий політичною партією «Совість України». 31 жовтня 2010 переобраний міським головою з рекордною підтримкою - 77,8 % голосів.

Віце-президент Асоціації міст України з питань житлово-комунального господарства. Нагороджений орденами «За заслуги » ІІ і ІІІ ступеня, Кавалерським Хрестом Ордена Заслуг Республіки Польща . Відомий тим, що змінив стандарти управління містом, вперше в Україні запровадив систему електронного урядування. Ввважається людиною Петра Порошенка.

Міністр фінансів - Олександр Шлапак 

Народився 1 січня 1960 у м. Іркутську, Росія. У 1982 закінчив Львівський політехнічний інститут, факультет автоматики, інженер-системотехнік, «Автоматизовані системи управління».

1993–1998 директор Львівської філії, директор Західного головного управління, заступник голови ради КБ «Приватбанк».
2000 — 2002 заступник Міністра економіки України.
2001 —2002 Міністр економіки та з питань європейської інтеграції України.
2003 —2005 заступник Голови Національного банку України.
2005 — 2006 Голова Державного казначейства України.
З 11.2006 Керівник Головної служби соціально-економічного розвитку Секретаріату Президента України.

2007 —2010 Перший заступник Глави Секретаріату Президента України — Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України.
Відомий жорсткою критикою на адресу уряду Віктора Януковича під час роботи в Секретаріаті Президента Віктора Ющенка.

Міністр соцполітики - Людміла Леонтіївна Денисова 

Український політик, державний діяч і народний депутат України V, VI, і VII скликань.

Народилася 6 липня 1960 року в Архангельську. Закінчила Архангельське педагогічне училище. У 1989 році закінчила факультет правознавства Ленінградського державного університету і Таврійський інститут підприємництва і права за спеціальністю « облік і аудит». 

У 1998 році Людмила Денисова стала міністром економіки АРК. У тому ж році зайняла посаду міністра фінансів в кримському уряді. 
У 2000 році обиралася депутатом Верховної Ради Криму. Правда, спочатку вибори до кримського парламенту за тридцять дев'ятого округу Сімферополя, в якому перемогла міністр фінансів Криму Людмила Денисова, були визнані недійсними. З 2001 по 2002 рік - начальник управління Держказначейства в АРК. 
Член партії «Батьківщина» з 2005 року - перший заступник кримської республіканської організації.  На парламентських виборах 2006 року обрана до Верховної Ради України за списком БЮТ (№ 115). У 2007 році отримала депутатський мандат за списком Блоку Юлії Тимошенко (№ 71 ). 
18 грудня 2007 Верховна Рада призначила Людмилу Денисову міністром праці та соціальної політики . Втратила посаду 11 березня 2010 у зв'язку з відставкою Кабміну Тимошенко.  

На парламентських виборах 2012 року була переобрана до Верховної Ради і стала головою підкомітету з питань державного соціального страхування, розвитку соціального діалогу та діяльності об'єднань громадян сторін соціального діалогу Комітету з питань соціальної політики та праці.

Міністр енергетики - Юрій Васильович Продан 

Заслужений енергетик України. Народився 27 січня 1959 в місті Норильськ, Красноярський край, Росія. Закінчив Київський політехнічний інститут, за фахом інженер-електрик. 

До весни 1999-го посідав різні посади в «Київенерго». У 1999—2000 роках Продан — 1-й заступник директора ДП Національна енергетична компанія «Укренерго» — директор Спеціалізованого відособленого підрозділу «Енергоринок». З червня 2000-го по березень 2001-го — директор ДП «Енергоринок».
З березня 2001 року — голова Національної комісії регулювання електроенергетики України.У 2004—2005 рр. — начальник Головного управління палива, енергетики та енергозбереження Київської міськдержадміністрації. З лютого 2005 р. — перший заступник Міністра палива та енергетики, президент НАК «Енергетична компанія України».

В 2006 році після приходу в Кабмін команди Віктора Януковича Продан повернувся в «Київенерго». А вже в листопаді був призначений радником Президента України Віктора Ющенка. З 2007 р. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України. В грудні 2007 року призначений на посаду Міністра палива та енергетики України в другому уряді Юлії Тимошенко.

Квота «Батьківщини».

Міністерство з питань агрополітики і продовольства – Ігор Швайка

Голова Харківської обласної організації ВО «Свобода». Народився у Калмикії. 1978 р. разом з батьками переїхав до України, до м. Лутугине на Луганщині, де закінчив школу із золотою медаллю.

По закінченні школи вступив до Української державної юридичної академії ім. Дзержинського у м. Харкові, яку закінчив 1998 р. за спеціальністю правознавство.

Ще навчаючись у виші почав юридичну практику як юрисконсульт ряду приватних підприємств. 1998 р. став заступником директора з правових питань приватної фірми «Терра», а наступного року очолив представництво ТОВ «Юридична фірма „Ілляшев та партнери“».

У 2000 р. він створив та очолив власну юридичну фірму «Зевс».

У 2007 року Швайка став членом Всеукраїнського об'єднання «Свобода», і у лютому 2008 р. очолив її Харківську обласну організацію, змінивши на цій посаді Олега Однороженка.

У жовтні 2010 р. був кандидатом на пост міського голови м. Харкова, отримавши на свою підтримку 0,84% голосів.

На виборах народних депутатів України 28 жовтня 2012 року був обраний до Верховної Ради за партійним списком ВО «Свобода», в якому значився під восьмим номером. У парламенті став заступником голови Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України.

В.о. міністра оборони - Ігор Тенюх

Ігор Тенюх український флотоводець, адмірал України (зі серпня 2008) у відставці, командувач ВМС України (березень 2006 — березень 2010), член ВО «Свобода» (з 2012).

Закінчив Ленінградське вище військово-морське училище ім. М. В. Фрунзе (1982); Інститут іноземних мов Міністерства оборони США (1994); Академія Збройних Сил України, факультет підготовки фахівців оперативно-стратегічного рівня (1997).

З 1982 — командир мінно-торпедної бойової частини корабля ВМФ СРСР.

1983–1991 — командир рейдового тральщика, командир перегінного екіпажу, старший помічник командира морського тральщика, командир морського тральщика, начальник відділу зберігання озброєння і техніки бази мінного та протичовнового озброєння ВМФ СРСР.

1991–1995 — старший офіцер відділу забезпечення бойових дій управління ВМС Міністерства оборони України, начальник відділу напрямків управління ВМС Головного штабу ЗС України, начальник відділу напрямків Головного оперативного управління Ґенштабу ЗС України.

1997–2005 — командир бриґади надводних кораблів, керівник оргґрупи з формування ескадри різнорідних сил, командир ескадри різнорідних сил ВМС України.

Активний учасник Помаранчевої революції.

З листопада 2005 — заступник начальника Ґенштабу ЗС України.

Березень 2006 — березень 2010 — командувач ВМС України.

Квітень 2010 — Президент України Віктор Янукович звільнив колишнього командувача ВМС Збройних сил України Ігоря Тенюха з військової служби.

Депутат Севастопольської міськради (1990–1994).

В. о. командувача Спільної чорноморської ґрупи військово-морської співпраці «BlackSeaFOR» (2002).

Член Комітету національного порятунку (листопад 2004 — січень 2005).

Віце-адмірал (з червня 2006), адмірал — з 2008.

Генеральний прокурор України - Махніцький Олег Ігорович

Народився 15 березня 1970 року у Львові. 1996 року закінчив юридичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка за спеціальністю «Правознавство».

З 1997 по 1998 рік працював слідчим у прокуратурі Франківського району Львова, з 1998 по 1999 роки - слідчий та старший прокуратури Львівської області.
З 1999 по 2001 рік - юрист на ПП «Агентство безпеки «Скорпіон». Протягом 2001–2003 років Махніцький займався індивідуальною адвокатською практикою. У 2003 році працював адвокатом у адвокатському об'єднанні «Осадчий та партнери». У листопаді 2003 році став співзасновником та керуючим партнером адвокатського об'єднання «Валько і Махніцький».

У 2006 році обраний депутатом Львівської міськради за списками «Свободи». Під час виборів президента 2010 року - уповноважений представник кандидата Тягнибока О. Я. в Центральній виборчій комісії з правом дорадчого голосу.

У 2012 році був обраний народним депутатом України за списком «Свободи» під номером 21. Перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань верховенства права та правосуддя.

22 лютого 2014 року Верховна Рада призначила Махніцького уповноваженим здійснювати контроль за діяльністю Генеральної прокуратури України. 24 лютого 2014 року став виконуючим обов'язки генпрокурора.

Секретар РНБО - Андрій Парубій

Народився 31 січня 1971р. у м. Червонограді на Львівщині. У 1994р. закінчив історичний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка.
У 1990р. обраний депутатом Львівської обласної Ради першого демократичного скликання і на той час став наймолодшим депутатом в Україні. У 1991 році став одним із засновників Соціал-національної партії України.

З 1994р. до 1998р. - депутат Львівської міської Ради. Керує депутатською групою. У березні 2002 року обраний депутатом Львівської обласної ради. У червні цього ж року стає заступником голови обласної ради. У березні 2006 року став депутатом Львівської обласної ради від Блоку «Наша Україна». В листопаді 2007 стає Народним депутатом України від Блоку «Наша Україна - Народна Самооборона». З грудня 2012 року - народний депутат України VII скликання від партії Батьківщини (№ 21 у списку). Глава підкомітету з питань законодавчого забезпечення інтеграції України в міжнародне наукове і освітній простір комітету ВР з питань науки і освіти. Безпартійний.

Варто відзначити, що вже у 17 років  Парубій  очолив першу в Україні націоналістичну молодіжну організацію Товариство «Спадщина». Брав активну участь у національно-визвольному русі, бере участь в організації перших в Україні пікетів,  був арештований за організацію несанкціонованого мітингу.
Активний учасник Помаранчевої революції. Комендант Українського Дому у Києві під час листопада - грудня 2004 року. Нагороджений пам`ятним знаком «Видатному учаснику Помаранчевої революції».

Під час ратифікації Харківських угод 27 квітня 2010 року опозиція закидала яйцями спікера парламенту, а потім з’явилися димові шашки. Після цього проти Парубія та ще одного депутата з НУНС Юрія Гримчака було порушено кримінальні справи за перешкоджання роботі депутатів. Крім того, Парубій відомий тим, що з болгаркою в руках пиляв металевий паркан, зведений довкола Верховної Ради. Під час останніх подій практично весь час перебував на Майдані в якості коменданту.

Квота «Батьківщини».

Заступник секретаря РНБО – Вікторія Сюмар

Народилася в Дніпропетровській області. Закінчила історичний факультет Національного університету ім.Т.Шевченка. Навчалася в аспірантурі Інституту історії України НАНУ.

З 1999 року - позаштатний кореспондент радіостанції  «Голос Америки» в Україні. 2002 рік - ведуча політичних програм  «Громадського радіо».
З 2004 році прийшла працювати у правозахисну громадську організацію  «Інститут масової інформації» (ІМІ ), яку очолює з 2005 року.
2008-2010 рр. . - Викладач Інституту журналістики Національного університету ім.Т.Шевченка.

У 2009-му - хронікер програми  «Шустер Live» (проект продакшн -компанії журналіста і телеведучого Савіка Шустера  «Савік Шустер Студія»).
Член наглядової ради Школи журналістики  «Нова Україна». На даний час ведуча на «5 каналі».

Міністр інфраструктури - Максим Бурбак

Член партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», входить до Політради. Голова ГО «Міжрегіональна аграрна спілка» (місто Чернівці).

У 1998 році закінчив юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, «Правознавство». 

1998–2005 — комерційна діяльність.

2006–2008 — заступник директора ТОВ «Фінтраст», місто Чернівці.

З липня 2008 — в.о. директора ТОВ «Буковина Авто Альянс», місто Чернівці.

2010–2012 — депутат Чернівецької облради, голова фракції «Фронту змін».

Колишній член партії «Фронт змін», очолював Чернівецьку обласну організацію.

Народний депутат України 7-го скликання з 12 грудня 2012 від партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», № 43 в списку. Голова підкомітету з питань стратегії розвитку митної політики, вільної торгівлі та економічної інтеграції Комітету Верховної Ради з питань податкової та митної політики.

Друг та одногрупник Арсенія Яценюка.

Голова антикорупційного комітету – Чорновол Тетяна Миколаївна

Народилася 1979 року в Києві - українська журналістка та громадський діяч, кореспондент порталів «Лівий берег», «Українська Правда». Знана в Україні за свої резонансні та ризиковані розслідування корупційних схем та політичні акції.

У віці 17 років брала участь у акціях УНА-УНСО, згодом стала прес-секретарем організації на громадських засадах. Коли після кампанії «Україна без Кучми» УНА-УНСО пішла на переговори з владою, Чорновол розцінила це як «зраду принципів» та покинула організацію.

Балотувалася кандидат у депутати до Верховної Ради на парламентських виборах 2012 року по мажоритарному виборчому округу № 120 (Городоцький, Мостиський райони, частина Самбірського району Львівської області). Чорновол програла вибори, здобувши другий результат на окрузі після Ярослава Дубневича.

Під час Євромайдану була жорстоко побита на Бориспільській трасі, що викликало великий суспільний резонанс. МВС завершило розслідування за цією справою ще до перемоги революції. Висновок слідства – бійка через ДТП. Підозрювані відпущені до суда на волю.

Квота Майдану.

Люстраційний комітет - Єгор Соболєв

Народився 1977 року у Краснодарі (Росія) - український громадський активіст, журналіст.

Навчався у Южносахалінському державному педагогічному інституті, 1995 року переїхав із Російської Федерації на постійне місце проживання до України.
Працював в газеті «Фемида-пресс» та на телеканалі «7х7» в Донецьку, виданнях «City», «Киевские Ведомости», «Українські новини», «Кореспондент», «Дзеркало тижня», працював на «5 каналі».

2008 року започаткував Бюро журналістських розслідувань «Свідомо». У липні 2013 року оголосив про завершення журналістської кар'єри та перехід в політику. У червні 2013 року став одним із ініціаторів створення нової політичної сили «Воля».