Як Обама переможе Путіна без введення військ в Україну

Російські ЗМІ отримали черговий привід позловтішатись: Барак Обама виключив військове втручання США в україно-російський конфлікт. Про це він заявив у двох із шести інтерв’ю місцевим (тобто, не загальнонаціональним) телеканалам.

Так то воно так, але диявол, як відомо, криється в нюансах – в даному разі, в труднощах перекладу. Точніше, маніпуляціях із ним. Приміром, Lenta.ru наводить такий текст: «По словам президента, даже жители Украины должны признать, что вооруженное противостояние США с Россией было бы неуместным как для Вашингтона, так и для самой Украины». Так от, в оригіналі would acknowledge – тобто, визнали б, або погодилися б. Втім, облишмо риторику.

Президент США не сказав нічого нового: те, що Америка не має жодного наміру перетворювати локальне протистояння на Третю світову. Власне кажучи, цю позицію поділяють усі глобальні гравці, включаючи ЄС у повному складі, про що теж неодноразово повідомлялося.

Крім того, Обама береже свою репутацію президента-миротворця – насамперед для своїх виборців. Не для того він закінчував війну в Іраку, попри вимоги Пентагону згортав місію в Афганістані й обмежував участь США в лівійській кампанії, аби під кінець президентської кар’єри все це перекреслити війною з Росією. До того ж, кращого визнання помилковості політики перезавантаження у відносинах з Москвою було б годі й шукати.

Ще один важливий момент: пояснення суспільству, чого раптом багнети «джіайів» (GI) мають знов захищати демократію десь за океаном, у країні, яку чимало американців – сподіваймося, не більшість – захоплено шукатимуть на мапах Африки й Азії. Кримська авантюра Росії, строго кажучи, наразі аж ніяк не загрожує національній безпеці США.

Тож очікуємо на вал спекуляцій про «велич Росії, з якою янкі бояться зв’язуватись, покинувши напризволяще своїх майданутих наймитів». Проте я дуже надіюся, що цей пропагандистський угар українські ЗМІ не ретранслюватимуть. Не лише і не стільки через те, що це провокує паніку, скільки тому, що це не відповідає дійсності.

Америка й надалі має намір демонструвати «проекцію військової потуги» в регіоні. Авіаносне угруповання в Егейському морі, посилення авіаційного угруповання на східних кордонах НАТО, навчання – як морські з Болгарією та Румунією, так і очікувані сухопутні – із Збройними Силами України, - це якраз вона і є. Запобіжний захід проти надмірного нахабства нашого північно-східного сусіди. Який, як кажуть навіть російські експерти, нагріб для кримської інтервенції все найбоєздатніше, що в нього було, знявши війська навіть із тліючого Кавказу. Професіонали-контрактники вже в Криму. Наступними хвилями будуть призовники, а досвід чеченських і почасти грузинської кампаній свідчить, що їхня ефективність більш ніж сумнівна. Втім, як сказав той-таки Обама, «очевидно, нам не треба розв’язувати реальну війну з Росією. Українці не хочуть цього. Ніхто б не хотів цього».

Тож, мілітарна складова – не головне. Білий дім має досвід санкцій проти цілої низки диктаторських режимів. Сценарії економічного вбивства Іраку, Ірану, Сирії, Лівії, КНДР дуже різні, але загалом довели свою ефективність в якості фактора стримування. Війна санкцій із Росією, звісно, матиме свою специфіку, але так само може бути результативною – у Вашингтоні не приховують упевненості в цьому. Більше того, Обама в одному з учорашніх інтерв’ю зазначив, що США мобілізують усі свої дипломатичні ресурси, аби зібрати сильну міжнародну коаліцію на підтримку України. Як показали чергові дебати в РБ ООН, їм навіть сильно напружуватись для того не треба. Тож санкції будуть посилюватись. Попри російську риторику, що вони вдарять і по самих санкціонерах. Прикладом тут може слугувати одна з найвразливіших у цьому сенсі країн – Фінляндія, чия деревообробна промисловість – один із стовпів економіки – сильно залежить від російської сировини, а національний газовий оператор має чималий газпромівський капітал. Гельсинки не вдавався до антиросійської риторики й дуже стримано реагував на анексію Криму, але безумовно (тобто, не висуваючи умов) підтримав рішення ЄС щодо впровадження санкцій – і можливості їх подальшого посилення – проти РФ.

До того, ж Вашингтон, вочевидь, розраховує й на мовчазну підтримку нинішніх російських союзників і сателітів. Бо якщо перемога РФ в Україні буде пірровою, то з великою долею ймовірності, вплив Москви на них теж буде слабшати. Слово Обамі: Путін «діяв, виходячи зі слабкості, а не сили». Він почувається «некомфортно», оскільки сусідні країни послабляють свої зв’язки з Кремлем заради більшої свободи в стосунках із Заходом. І збільшена підтримка цих відцентрових устремлінь по периметру РФ – фінансова, економічна, політична, інформаційна, дипломатична тощо – вочевидь, становитиме неабияку частину американської стратегії в нинішніх умовах.

За цих обставин військове втручання видається надто брутальним і дорогим методом із надто низькою ефективністю.

До того ж, Білий дім не оголошував мораторію на таємні операції. А їх перелік виходить далеко за рамки шпигунства – це й зрив принципових контрактів, і шантаж чиновників, і інформаційні кампанії, і підтримка сепаратистських рухів усередині РФ. І багато чого ще.