Чому Україна не оголошує війну Росії

„Прикриття” російських операцій з поставки найманців, зброї і подальшої дестабілізації на Сході України стало настільки прозорим, що ніхто в здоровому глузді його вже й не в стані не помітити. „Прощальні паради” найманців, „вербувальні пункти” сепаратистів, що працюють фактично за підтримки російської влади, передача українських військовослужбовців, захоплених сепаратистами, у руки російських спецслужб і їх утримання – ознак участі російської влади в бойових діях на Донбасі більш ніж достатньо.

Проте сама по собі повномасштабна і „легітимна” війна не починається. Її необхідно оголосити. І якщо цього не робить (і, здається, не збирається робити) Росія, то оголошувати доведеться Україні.

Причина для оголошення Україною війни Російській Федерації – прозора і достатня: необхідність захисту суверенітету від збройних формувань сусідньої країни. Гуго Грацій, автор De jure belli ac pacis та батько-засновник сучасного міжнародного права, визнав би таку причину війни справедливою. Мабуть, навіть послався б на Августина Блаженного.

Проте спочатку мабуть варто подумати, які переваги дасть повномасштабна війна Україні?

Безумовно, міжнародна спільнота визнає Росію стороною конфлікту. Поставки зброї до Росії в основному припиняться. Французькі „Містралі” залишаться вдома. І це буде позитивним наслідком.

Офіційне проголошення війни дозволить, ймовірно, підняти бойовий дух військових частин і ширше використовувати мобілізаційний резерв.

Російська економіка відчує наслідки миттєво, і вони, ймовірно, будуть істотніші, ніж від давно обіцяних санкцій. Швидкість втечі капіталів з Росії, ймовірно, зросте. Інвестори відсахнуться від РФ, як від нічного кошмару. І це теж буде позитивом.

Проте наслідки настануть не тільки для Росії, але й для України. І будуть вони аж ніяк не меншими.

Почнемо з найнеприємнішого. Якщо українські силовики потребують місяців, щоб впоратися з теперішнім станом справ, то в разі повномасштабного використання російської армії на успіх силової операції можна не розраховувати взагалі. Адже в разі оголошення Україною війни, Путін не тільки матиме право, але й буде зобов’язаний (при цьому Україна подаватиметься зачинателем війни, а так воно з формальної точки зору і буде, адже, ми її оголошуємо) здійснити повномасштабне вторгнення. В перспективі світить більш або менш принизливий мир на російських умовах. Зважаючи на особу російського керівника – умови будуть максимально принизливі.

Якщо російська армія вестиме дії на території України, з якої їй, після оголошення миру, доведеться відступати (наприклад, у вотчині „жидобандерівця” Коломойського) – вона використовуватиме тактику випаленої землі. В прямому значенні цього слова.

Про масштаб людських жертв говорити теж, здається, немає потреби.

Якщо іноземний капітал почне втікати з Росії – то з України він просто миттєво зникне. У цих перегонах ми явно не будемо фаворитом. Хоча, звичайно, в разі початку повномасштабних військових дій всім буде не до економічних показників.

Тому перед тим, як закликати до „справедливої війни”, варто ретельно зважити, якими є шанси на виграш. І в процесі цього аналізу доведеться відкинути емоції – навіть найбільш людські. Війна взагалі не надто людяна справа. Доведеться відкинути все – лють і біль за загиблих товаришів, ненависть до гидкого й брехливого російського агітпропу, до всієї російської державності, яка перетворилась на гебешну спецоперацію з безумним керівником – реконструктором СРСР і Російської імперії.

І якщо замість живої і пораненої країни під дулами сусідських гармат побачити велику шахівницю, якою мислили люди епохи великих воєн – холодних і гарячих – складеться стійке враження, що хід у бік війни для нас, попри зовнішню логічність, смертельна пастка. На яку, не виключено, надіється невелика істота у Кремлі, через яку все й почалося.

І останнє - хтось справді сподівається, що нас кинуться виручати військові контингенти західних демократій?