Путін зрадив Сталіну

Ми глузуємо з дурості Путіна, який вирішив долучитись до санкцій проти Росії, заборонивши ввіз продовольства з Європи, США, Канади та Австралії. Експерти підраховують збитки, яких зазнає економіка РФ, оглядачі чи не на пальцях доводять, що латиноамериканські друзі Кремля зможуть компенсувати дуже незначну частину браку харчів, викликаного ембарго. І якщо не крутять пальцем біля скроні, то хіба з поваги до формату відповідних видань і програм. Рунет регоче з перспективи жер-турів за кордон – особливо на тлі тотальної кризи туристичної галузі в країні. Пояснення – те саме: Путін – псиХ(…), і все тут.

Натомість, цілком імовірно, що переведення росіян на голодний пайок має цілком раціональні, логічні, хоча й збочені причини. Історична реконструкція – забава не самих лише ідейних маніяків на кшталт Стрєлкова-Гіркіна. Подібні персонажі мислять обмежено й так би мовити локально – вони, якщо говорити термінами комп’ютерних стратегій,  наново переграють певні сценарії – точніше, намагаються переграти. Путін же пробує переграти кампанію.

Лідера РФ вже неодноразово порівнювали і з Гітлером, і з Мусоліні. Та попри очевидні ознаки фашизації російського суспільства, не варто забувати, що хоч Путін та його посіпаки й запозичують певні елементи риторики та політики в європейських диктаторів, самі вони все ж таки належать до того покоління вихідців з п’ятдесятих-шістдесятих, яке єдине вповні було радянським. Вони – типові совки. А відтак, приречені черпати натхнення у радянській історії. І нинішні харчові санкції – не що інше як привіт від Леніна і Ко.

З певною долею умовності, але далеко не без підстав Кремль за Путіна-1,2 та 3 (тоді місцеблюстителем був Мєдвєдєв) вирішував ту саму задачу, що й більшовики після Громадянської війни – вчився жити без втрачених унаслідок програшу (в Холодній війні) територій, переформатовував економіку, встановлював бодай якісь правила бізнесових ігор, сяк-так піднімав прожитковий мінімум (хоча останнє було радше супутнім ефектом). Звісно, йдеться не про буквальні співпадіння, та між більшовицьким НЕПом двадцятих та путінським НЕПом двохтисячних досить багато спільного.

Дозвіл – крізь зуби, та на стерпних засадах – малого й середнього підприємництва в межах усієї країни. Боротьба за зміцнення рубля (хоча в першому випадку, безперечно, набагато успішніша). Державно-приватні підприємства із правом самостійної ринкової діяльності (синдикати й держкорпорації відповідно). Іноземні концесії, кредити й інвестиції. Закордонні концерни, що будують чи відбудовують місцеві потужності. Наплив робітників-мігрантів, врешті-решт. І при тому – чистка політичних опонентів, консолідація та гомогенізація влади, зрощування державних та партійних структур.

Більшовики чесно визнавали НЕП вимушеним і тимчасовим заходом – про це неодноразово заявляв особисто Ленін. І, як відомо, за Сталіна цю політику було згорнуто – фактично 1928, офіційно – 1931 року. Цілий комплекс ідеологічних та економічних причин, в принципі, можна звести до кількох. По-перше, це конфлікт особи й держави (або, якщо завгодно, особистого блага й громадського): новонароджений радянський середній клас, зобов’язаний своїм процвітанням не державі й партії, а своїм підприємницьким здібностям, ставав дедалі серйознішою силою. По-друге, це перехід від змішаної економіки до планової на тлі міжнародної ізоляції: дефіцит виробництва й брак сучасних технологій спонукав до мобілізації науково-технічного потенціалу і централізованого розподілу наявних ресурсів.

Достоту ті самі завдання наразі стоять перед режимом Путіна. Він може скільки завгодно вважати себе батьком нинішнього російського середнього класу, проте багаторічні дослідження того ж «Коммерсанту» свідчать, що це далеко не так. «Під час» у даному випадку не є синонімом «завдяки». Зрештою, Болотна площа це наочно довела. «Креакли», що довели Навального до мерських виборів у Москві, кинули виклик Кремлю, а відтак – і загрозу. Це при тому, що ядерний електорат Путіна – «робочі з Уралвагонзаводу» й «Свєти із Іваново» - не тільки лишаються лояльними вождю, але й відчувають до отих креаклів справжню класову ненависть. Взагалі, це специфічна російська риса: в модерних суспільствах нижні верства традиційно намагались запозичувати звичаї та переймати статусні вподобання еліт (французький історик Фернан Бродель докладно дослідив це питання в своєму чудовому чотиритомнику). Тут же нічого за сотню років не змінилось – ставлення до непманів персонажів, приміром, «Республіки ШКІД» нічим не відрізняється від ставлення більшості сучасних росіян до сучасних підприємців.

Беручи все це до уваги, логіку Путіна легко зрозуміти. Він знову зрівнює громадян країни – принаймні в масі. Нинішні непмани або будуть змушені «їсти що всі», або пристосовуватись, тим самим підсідаючи на гачок відповідних органів. Зрештою, для лояльних москвичів та петербуржців як і за радянських часів залишать певні "віддушини": ці міста краще забеспечуватимуться, там пануватимуть більш ліберальні порядки і виїзд за кордон буде більш вільним. За що вони як люди вищого сорту можливо будуть більш віддані режиму ніж пролетарі з глибинки. Звісно, з огляду на корупцію, більшого порядку це не принесе, але того й не потрібно. Достатньо, якщо середній клас, який зажадав політичних свобод, облишить подібні дурниці. Зрівнявши населення у бідності – щонайменше в раціоні (але надалі, як вельми непрозоро натякнув Мєдвєдєв, можливе продовження: машини, предмети розкошу тощо) – можна рухатись далі, мобілізуючи його на нову індустріалізацію.  І водночас убезпечуючи від внутрішніх ворогів, на яких в разі чого з легкістю можна спустити гнів пролетарів. Так що нинішні «санкції Кремля проти Росії» спрямовані насамперед на виживання режиму. А відтак, він буде змушений вдаватись до подальшої самоізоляції.

При цьому, нинішні порівняння Путіна зі Сталіним не зовсім коректні (в усякому разі поки що). Наразі Путін повторює не тільки і не стільки Сталіна, скільки іншого генсека - Юрія Андропова. Останній вирішив у 1982 році закрутити гайки, бо народ "розсобачився". Андропову не вистачило часу і здоров'я, проте він зумів забити великого гвіздка в кришку гроба СРСР своїми заборонами на продаж алкоголю до обіду, перевірками документів під час сеансів в кінотеатрах і т.д. Путін звичайно ж хоче уникнути помилок Андропова. Питання тільки в тому, що ці методи універсальні і не змінюються на території Росії від часів Івана Грозного.