Путін в Криму зіграв в агонію Гітлера з "диво-зброєю"

Промови Путіна чекали на Банковій і в Овальному кабінеті, її боялись і на неї сподівалися українські солдати, донецькі сепаратисти, московські призовники і єврокомісари. Ескалація – чи „замирення”, „допомога братам” – чи „повага до міжнародного права”. „Гарячий” конфлікт – чи „залізна завіса”. Мир – чи війна.

Але вчора російський президент вкотре всіх обдурив. Він вийшов до депутатів – і розповів „місту і світу” про свої побажання.

Практично всі  тези, які російський керівник озвучував впродовж останнього часу, зокрема, і на вчорашній зустрічі з депутатами Держдуми в Криму – це не більше, ніж... новорічні тости. Не просто не підкріплені чіткими рецептами виконання, але й повністю відірвані від реальності.

У фантазіях президента Росія має 20 трильйонів рублів (близько 500 мільярдів доларів) щоб за 6 років створити таємну диво-зброю силами вітчизняного ВПК. У реальності Росія має озвучену екс-міністром фінансів Кудріним перспективу втратити 200 мільярдів впродовж 2-3 років. На додачу до потреби терміново знайти 42 мільярди для збереження ліквідності „Роснєфті”. Поки не озвучені проблеми в „Газпромі”, де ситуація навряд чи сильно відрізняється. Потребу компенсувати олігархам колосальні втрати від негласної заборони на повноцінне підприємництво в Україні – яка супроводжується бліц-продажем активів. І практично розвалений ВПК, в якого на вдосконалення балістичної ракети йде більше десяти років і неймовірна купа розпиляних грошей. А ракета все рівно стартує через раз на третій.

Безумовно, концепція „вундерваффе” матиме певний ефект. Головно - пропагандистський, оскільки на нього можна буде списати чимало проблем з пенсіями чи зарплатами лікарів. Але використання подібних концепції є ясним сигналом того, що справи йдуть кепсько. В 1941 Гітлер більше говорив про реальні перемоги, ніж про „чудесну зброю”, ця тема стала популярною ближче до 44-го року.

Путін готовий рішуче вийти з міжнародних договорів, які, за великим рахунком, зупинили холодну війну і гонку озброєнь, обмеживши ядерні арсенали. І той факт що Росія не в стані підтримувати на операційному рівні боєготовності навіть дозволеної договорами кількості боєголовок його ніяк не страшить. Він готовий і далі гратись в гонку озброєнь, вдаючи, ніби не знає, що військовий бюджет США – біля 700 мільярдів (без розпилів і неповний), а в Росії – близько 85 (разом з російською специфікою використання коштів).

Він готовий вийти з ЄСПЛ – вочевидь, щоб не платити принизливих 2 мільярди „відступних” у справі ЮКОСа. Не звертаючи уваги на те, що на рішення третейського суду про виплату 50 мільярдів це не вплине рівно ніяк.

На цьому тлі заяви про чудесне наповнення російських прилавків смачними й дешевими вітчизняними продуктами, перетворення Криму на курорт екстра-класу й інші подібні дрібниці навіть не привертають уваги. Сеанси скандування „Кримнаш” залікують всі історичні травми російської нації – це теж пообіцяв Путін.

І всі ці чудеса з монаршого повеління безумовно трапляться. От тільки б з „деалкоголізацією нації” впоратись – і тоді ми так заживемо! Хоч тут, мабуть, важливо теж не переборщити – на тверезу голову частина населення обіцянки вождя може і не сприйняти.

Час працює проти маленького чоловічка в Кремлі. Гроші витікають з економіки, як кров з підстреленої тварини. Соціальний договір –„ми громадянам сите життя, а вони нам – повноту влади” виконувати стає дедалі тяжче. А влаштувати повноцінну Північну Корею на російських просторах він не може – хоч, може, вже й хоче. Досягнувши вершини мрій і чаянь в межах однієї конкретно взятої сировинної економіки, Путін починає розуміти, що зі світовою державою в нього не складеться. І всі його дороги ведуть тепер тільки вниз. У старість, в падіння рейтингу, а там, гляди – і у „розвінчання культу особи” – коли спадкоємцю „царства” доведеться повідомляти підданим багато невеселих істин. Тому Путін і говорить про чудеса – а віддана свита, отримуючи належні преміальні, робить вигляд, що все ще вірить.