Крушельницька. Найчарівніша Баттерфляй

Дівчинку назвали Соломія Крушельницька і на світ вона прийшла в багатодітній родині освіченого ксьондза, котрий ніс слово Боже по селах Петликівці, Білявинці, Тисове, Осівці та Біла, розташованих довкола Тернополя.

Всевишньому сподобалося, бо панотець Амвросій палко і багато проповідує, знає кілька іноземних мов, нишком допомагає матеріально злидарям, читає в оригіналі Шекспіра, Гейне та Шиллера, тож малу Соломійку здатен багато чому навчити. 

Тож Господь вирішив деяк подбати про того русявого янгола із чистим голоском.

Музика ввійшла в життя Соломії Крушельницької з раннього дитинства. Колискові матері, Теодори Григорівни пахли молоком, бо ненька дуже любила співати. Свого часу Амвросій Васильович Крушельницький пошлюбив Теодору, дочку галицького поета Григора Саввича Теодоре - розумницю, котра мала твердий характер та нежіночу наполегливість. Між іншим, мати майбутньої співачки пристойно грала на фортепіано, гарно співала, зналася на поезії, пам’ятала силу-силенну народних пісень, але особливо охоче виконувала своїм вісьмом дітям колискові.

Відомий італійський музикознавець Гвідо Маротті, котрий упродовж багатьох років був близьким приятелем Соломії Крушельницької, залишив такі спогади: 

- Коли я вперше почув той голос і побачив її постать на сцені римського театру “Констанці” в незрівнянному образі Аїди, Соломія уявилася мені царицею Нефертіті, найяснішою дружиною Рамзеса II, або однією з жіночих фігур, що зійшли з древнього барельєфу після трьохтисячорічного кам’яного сну. Вона зійшли з древнього барельєфу, аби продовжити життя серед людей, вражаючи їх мелодійністю звуків, вогнистими рухами крутих плечей і гнучкого стану, стилізованими й ефектними жестами рук.

Не менш знаний італійський тенор Джакомо Лаурі-Вольпі (1892-1979), не щедрий на компліменти щодо колег-земляків, висловився про українську Баттерфляй так:

- Крушельницька - вражаюча артистка. Вона підкорила публіку не лише чарівним, широкого діапазону вокалом, виразною дикцією, але й витонченим артистизмом, найвищою культурою, красою та елегантністю.

***
Дитинство майбутньої співачки минуло в селі Біла, розташованому неподалік Тернопіля, куди перебралася велика ксьондзова родина: батько, мати та восьмеро дітей. В селі школи не було, тож отець Амвросій і батько Амвросій Васильович в одній подобі навчав власних дітей самотужки, допоки не влаштував для цілого селянського загалу громадську читальню. Туди він відніс більшу частину домашньої бібліотеки.

Усміхнувся Отець, і послав у Білу Божу іскру. Співати дівча почало змалку, тому до кінця життя знала багато народних пісень, які переймала безпосередньо з селянських вуст. 

Всі сини та дочки Амвросія Васильовича Крушельницького грали на домашньому інструменті, та лише Соломію з-за фортепіано з шести рочків не сила була витягти.

У десятирічному віці дівчинка дзвінко співала у тернопільському хорі “Руська бесіда”, організованому її батьком.

Підвалини музичної майстерності дівчинка отримала в Тернопільській гімназії, а перший привселюдний виступ, у складі хору, відбувся 1883 р.

Висока та струнка білявка з довгими косами, балакуча мрійниця із великими сірими очима, відкрита та щира сусідка, весела та дотепна подруга - вона, хіба що якоюсь особливою, материнською затятістю вирізнялась з-поміж інших сільських дівчат.

Як і решта однолітків, Соломія Крушельницька бігала на вечорниці, допомагала матері поратися по господарству, змалку пекла короваї, із надією на жіночу долю виплітала віночки, затамувавши подих, ошатно вбиралася на чужі весілля. 

Кажуть, село Біла любило Соломію, бо ж вона була така, як українське серце.

Розгледівши природній хист своєї манюні, почувши благання власного сина Антона, котрий всіляко підтримував студії малої, та поважаючи доччине прагнення до музики, батько-канонік позичив у банку кредитних грошей, аби з осені 1890 р. відправити Соломію до Львівської консерваторії. 
Тільки мугикнув, схвально, Отець у легкі хмаринки та підкрутив українські вуса.

Велике місто додало неокраїх можливостей. Відвідуючи класи фортепіано (професор Владислав Вшелячинський) і вокалу (Валерій Висоцький), у 1890-1893 pp. Соломія Крушельницька старанно навчалася у Львівській консерваторії Галицького музичного товариства, яку закінчила зі срібною медаллю. Тож дівчина отримала диплом із відзнакою, куди секретар екзаменаційної комісії вписала такі доладні слова: " ...має всі дані для того, щоб стати прикрасою навіть першорозрядної сцени".

 Дзвінкий і дуже симпатичний звук голосу її меццо-сопрано, музична освіта, високе почуття прекрасного, природна зовнішність, сценічна стать - словом все, чим нагородила її природа, обіцяють їй в артистичній кар'єрі найкращу майбутність.

Байдуже коли: чи на початку творчості, чи в апогеї європейської слави Соломія Амвросіївна Крушельницька завжди розцвічувала власну концертну програму високими зразками української музики. Для майстрині голосу не мало значення – чи то українська народна пісня, чи то твори земляків-композиторів Миколи Лисенка, Станіслава Людкевича, Остапа Нижанківського, Анатоля Вахнянина, Дениса Січинського.

Ні, ця пані не була занадто свідомим українолюбом, тож на її виступах лунала й вічнозелена музика інших народів світу. 

Проте зазвичай концерт Соломія Крушельницька закінчувала українською піснею. 

Одного разу котрийсь із музичних критиків вирішив дізнатися:

- Чому саме так? – на що українська вокаліста відповіла:

- Українською пісня мені як храм. Я чую в ній органи.

Довкола вуха Вічний Отець закрутив українського оселедця та замислився: що він ще може зробити для цієї впертої україночки?

***
Як не було лячно, та 15 квітня 1893 р. 22-річна Соломія Крушельницька на сцені Львівського міського театру Станіслава Скарбека (нині - Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької) дебютувала в опері на чотири дії “Фаворитка” Гаетано Доніцетті, виконавши партію Леонори. Гарна преса допомогла отримати наступну роль: дівчина Сантуцца в опері “Сільська честь” П’єтро Масканьї.

Невдовзі в її житті сталася знакова подія: доля прислала візитівку!
Саме в той час у Львові з шаленим успіхом гастролювала славетна італійська співачка, міланська діва Джемма Беллінчоні (1864-1950), чиїм партнером по європейській прем’єрі опери “Федра” був сам Енріко Карузо. Вражена талантом 22-літної вокалісти, тодішня богиня сопрано рекомендувала українці рушати до Італії, бо ж лише там і з тамтешніми педагогами Соломія Крушельницка спроможеться сягнути світової слави.

Чим зачепила італійку українська вокаліста? Неймовірними здібностями й талантом. Адже 17 травня 1890 р Джемма сама втілювала образ… дівчини Сантуцці із новітнього веристського шедевру П’єтро Масканьї “Сільська честь”. Тоді разом із нею на римську сцену виходив її цивільний чоловік Роберто Станьйо - багатообіцяючому сіцілийському тенору віддали партію Туридду. 

А тут, в австрійському Львові, Джемма раптом побачила себе, більш молоду, та ще й із глядацької зали. І тоді Джемма Беллінчоні завмерла від радощів та побоювань.

Після тієї вистави дві жінки довго говорили. Й італійка наполегливо доводила:

- Мила дівчино, тобі потрібна школа! А в цій страві без руки та порад Майстра просто годі марнувати час! Ти неодмінно маєш їхати до Італії. Адреси та прізвища я підкажу.

- Що таке ШКОЛА, - запитаєте у мене? І я, якщо буду в доброму гуморі, відповім: "Це здатність упродовж кількох десятиліть співати класичну музику, не втрачаючи при цьому якість звуку, манеру, що відповідає партитурі, та подачу матеріалу. Якісна школа, це на додачу, ще й стабільне, правильно поставлене дихання, що складає базу будь-якого вокалу… Додайте ще відсутність прикрих детонацій та аматорського подвоєння звуку, зберігання високої якості тембру. Ось і все".

Так у Мілані, з травня 1893 р. для Соломії Крушельницької почалися ретельні студії вокалу під пильним оком знаної професорки Фаусти Креспи.

Восени 1893 р. батько Амвросій Васильович тільки відвіз дочку до Мілану, домовився про матеріальний бік студій у педагога та особисто переглянув умови, в яких житиме його сонечко. 

З аристократичним середовищем проблем не було. Бо ж молода українка винаймала житло у матері знаної оперної діви Джемми Беллінчоні, з якою Соломія, пригадуєте, познайомились у Львові.

Щодня тривали уроки вокалу під наставництвом сеньйори Креспи, по шість годин на день досконало опановувалися музичні твори, студіювалася новітня європейська опера, література, естетика, манери, мови.
Самобутнім голосом, граничним працелюбством та природженим артистизмом Соломія причарувала педагогів та здобула титул “найбільш талановитої, а при цьому й вихованої” з-поміж усіх учениць міланської школи новітнього бельканто.

Тоді від задоволення Отець навіть ляснув себе двома руками по ногах у широких українських шароварах та почав потирати руки від задоволення. 
Тієї ж миті великий талант 22-літньої українки розгледіла заможна та високоосвічена англійка Александер. Наче казкова фея, меценатка запропонувала взяти на себе всі матеріальні витрати, пов’язані з навчанням оперної співачки в Мілані.

Буквально за рік вокальних студій у професорки Креспи голос Соломії з меццо-сопрано перетворився на лірико-драматичне сопрано. Як результат, до професійного виконання дівчиною стали можливі провідні партії в усіх оперних театрах Італії.

Поголос про фантастичні успіхи Соломії Крушельницької на Апеннінському півострові докотився й до України. В квітні 1894 р. Львівський міський театр Станіслава Скарбека запропонував землячці гастроль на рідній сцені. Попри те, що сувора та лагідна сеньйора Фауста Креспа не радила полишати навчання до такого кроку штовхала традиційна національна причина - матеріальна скрута у великій родині. 

Полишивши навчання, вокалістка погодилася на грошовитий контракт.

***
За п’ять місяців 1894 р. на сцені Львова вона сліпуче сяяла в класичних операх “Фауст”, “Трубадур”, “Бал-маскарад”, “Африканка”, “Галька”. Навіть уявити собі не можу ту надлюдську працездатність та рівень професійної підготовки, який був потрібен, аби в стислий термін упоратися з такою купою надскладних шедеврів.

Восени 1894 р. Соломія повернулася до Італії, де продовжила фахове навчання.

За рік молода українська діва співала провідні партії в оперних театрах Італії та швидко завоювала любов місцевої публіки та прихильність справжніх знавців міланського бельканто. Вона продовжувала опановувати таємниці вокального і драматичного мистецтва, які після вагнерових опер долалися легше і швидше.

Тріумфом у Варшаві закінчилась 1894 р. її польська гастроль. Відтоді щороку Соломію гречно запрошували виступити в Петербурзі, де українка на правах прими співала в складі італійської трупи в Маріїнському театрі разом з Енріко Карузо, Маттіа Баттістіні, Вітторіо Аримонді, Алісою Кучині, Луїза Тетрацціні. Тамтешня критика високо оцінила майстерність, назвавши молоду українку “жінкою-Шаляпіним”, що було чи не найбільшою похвалою на батьківщині знаменитого співака.

17 лютого 1904 р. в міланському театрі “Ла Скала” Джакомо Пуччіні представив своє нове дітище – оперу “Мадам Баттерфляй”. Попри участь у прем’єрних показах провідних співаків Італії Розіни Сторкіо, Джованні Дзенателло, Джузеппе де Лука, вистава провалився. Славетний маестро почувався зле. Доброзичливці у купі з фахівцями вмовили пригніченого композитора переробити партитуру, а на головну жіночу роль, на партію Чіо-Чіо-сан запросити Соломію Крушельницьку.

29 травня 1904 р. на сцені театру “Гранде” в м.Брешія, Ломбардія відбулася повторна прем’єра, ясна річ, опери “Мадам Баттерфляй” у новій редакції. 

Овації не вщухали дуже довго! 

Сім разів завжди стриманий партер викликав акторів і композитора на сцену.

Після вистави, зворушений і вдячний, Джакомо Пуччіні, котрий повернув собі творчу честь та композиторську вдачу, надіслав Крушельницькій фотокартку. На згадку про можливу ганьбу та відновлену славу Маестро написав рятувальниці такою присвяту:

- Неперевершеній та найчарівнішій Баттерфляй (Джакомо Пуччіни, Торре дель Лаго, 1904 г.)

***
Коли 1906 р. Соломія Крушельницька гастролювала в Неаполі, несподівано прокинувся вулкан Везувій. Викиди попелу згубно вплинули на голосові зв’язки прими тодішньої європейської опери. Як порадив лікар, вокалістка зупинила виступи та вирішила забиратися геть. Утім, імпресаріо подав позов до італійського суду. Одним із юристів, хто опікувався справою Соломії Крушельницької, виявися адвокат Чезаре Річчоні. Грунтовно освічений красень, заможній мужчина, справжній поцінувач музики, мер міста Віареджо сподобався оперній співачці. Після діамантового періоду залицянь та зітхань під місяцем у Монте-Карло, що тривав три роки, у 1910 р. пара побралася в одній із церков Буенос-Айреса.

У 1937 р. улюблений чоловік Sole mio, Чезаре Річчоні передчасно помер. 

В сонячній Італії Соломія Крушельницька прожила майже сорок років. 

Та після смерті чоловіка вона несподівано вирішила повернутися в Україну. 

В серпні 1939 р., коли над Європою почали скупчуватися грізні хмари Другої світової війни, попри перестороги друзів та категоричну відмову італійського уряду видати жінці закордонний паспорт, Соломія Амвросіївна Крушельницька виїхала до Львова.

Багато що їй сподобалося на батьківщині! 

Вона провідала всю живу рідню, блукала давно знайомими, але вельми призабутими вуличками міста Лева. А потім прийшли червоні..
Радянські війська принесли оперній діві злидні та підкреслену байдужість влади.

Підступили хвороби. Розуміючи, в яку халепу вона ускочила, Соломія Амвросіївна просила дозволу повернутися до Італії: мовляв, там, в затишному кварталі Пасседжата, між вулицею Флавіо Джойя та бульваром Кардучча, у неї будинок, ну, триповерхова вілла, яку вони з чоловіком називали “Саломе”…

Їй не дозволили. Більше того, довелося писати заяву, щo вона добровільно передає будинок і решту майна… радянській державі. До речі, віллу “Саломе” невдовзі продали, а колишній власниці компенсували незначну суму.

Аби якось прогодуватися, починаючи з 1944 р., всесвітньо відома співачка викладала у Львівській державній консерваторії імені М.В.Лисенка. Як рядовий педагог.

Із безвиході залишався єдиний вихід. У квітні 1947 р. колишня австрійська, а потім італійська громадянка звернулась до Президії Верховної Ради УРСР з проханням надати їй радянське громадянство.

Того ж року останнім концертом у Львівській опері 75-річна співачка попрощалася із земляками, для яких вона так і не стала рідною, вона прощалася із Італією, яка давно перекинулася для неї на чужину, вона молила коханого чоловіка, котрий затримався десь дуже далеко. 
Глибиною яскравого голосу Соломія Амвросіївна кликала далекі роки сліпучої молодості. Кликала так переконливо, що зала в щемі бриніла сльозами

Тільки 1951 р. С.А.Крушельницьку удостоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.

Тільки в жовтні 1952 р., за місяць до упокоєння, тендітна і ніжна мадам Баттерфляй, отримала звання професора Львівській консерваторії, де вже працювала вісім років.

16 листопада 1952 р. Соломія Крушельницька померла від раку горла Поховали українську бездітну діву на Личаківському кладовищі у Львові, поруч із могилами її великих друзів - Івана Франка та Михайла Павлика.

***
Онуки та правнуки не ходять до неї. Та часто можна побачити, як сивий Отець стоїть біля могили Sole mio та слухає арію Чіо-Чіо-сан. Господь, знай собі, думає про ту, хто зійшла з древнього барельєфу, аби продовжити життя серед людей, вражаючи їх мелодійністю звуків, вогнистими рухами крутих плечей і гнучкого стану, стилізованими й ефектними жестами рук.

Висока та струнка білявка з довгими косами, балакуча мрійниця із великими сірими очима, відкрита та щира сусідка, весела та дотепна подруга - вона, хіба що якоюсь особливою, материнською затятістю вирізнялась з-поміж інших сільських дівчат.