Як Путін змусив "болгарських братушек" чимдуж тікати від Росії

Країна, яка дала східним слов’янам писемність, і, частково, кодифікувала мову, дрейфує геть від Росії з максимально можливою швидкістю.

Результати виборів в Болгарії виявились цілком сподіваними. Втомившись від соціалістів, болгари зробили вибір на користь проєвропейської партії ГЄРБ (Громадяни за європейський розвиток Болгарії).

Після опрацювання практично всіх голосів стало відомо, що ГЄРБ набрав 32,67%, Болгарська соціалістична партія – 15,41%, рух «За права і свободи» - 14,83%.

Крім них, до парламенту увійдуть представники Реформаторського блоку (8,88%), Патріотичного фронту (7,29%), руху «Болгарія без цензури» (5,7%), партії «Атака» (4,52%) і «АБВ» (Альтернатива болгарському відродженню - 4,15%).

При тому реакція з боку Росії, кровно зацікавленої у будівництві через територію Болгарії ключової ділянки газо гону „Південний потік”, була дещо дивною. В той час як офіційні особи скромно промовчали, навіть у цілком пристойних (за російськими мірками) ЗМІ з’явились відверто провокаційні повідомлення на кшталт „Болгарська опозиція, котра обіцяла реанімувати „Південний потік”, отримала більшість в парламенті”. Хоча і чинний президент Болгарії, і лідери ГЄРБа не раз заявляли, що продовження будівництва „Південного потоку” можливе тільки за умови приведення його у відповідність з нормами Євросоюзу і за згоди Євросоюзу.

Інша річ, що знайти союзників для створення правлячої коаліції болгарським „євроінтеграторам” буде не просто. Не бажаючи мати справи з соціалістами, вони мають давні негативні стосунки і з РПС, котрий підтримують головно болгари турецького походження.

Альянс між соціалістами і РПС також вкрай малоймовірний – хоча б тому, що саме останні „обвалили” попередній уряд, не в останню чергу саме через проросійську позицію соціалістів стосовно „Південного потоку”. Таким чином, дві з трьох найчисельніших фракцій у новому болгарському парламенті налаштовані проти „Південного потоку”. Та й серед дрібних фракцій особливої любові до цього проекту не помічено.

А зараз всі три політичні флагмани гарячковито шукають підтримки менших фракцій з метою формування коаліції.

Не виключений варіант, що, після надміру тривалого й безуспішного процесу політичних торгів Болгарії доведеться піти й на наступні вибори.

В будь-якому разі, швидкого дозволу на відновлення будівництва газогону Росії очікувати не доводиться.

Проте відхід від проросійських настроїв в Болгарії парламентськими виборами далеко не вичерпується. Фактично синхронно з перемогою проєвропейських сил президент Болгарії Росен Плевнелієв заявив, що "в оточенні президента Путіна керуються категоріями XIX століття, коли існували великі держави та периферія, яка повинна була їм підкорятися. Росія, однак, повинна навчитися бачити в особі інших держави партнерів, а не васалів і підлеглих".

Росен Плевнелієв

Паралельно з тим тимчасовий уряд Болгарії ухвалив рішення відмовитися від використання російської авіаційної техніки. До 2020 року назавжди залишаться на землі всі російські літаки і вертольоти, вирішили урядовці, схвалили програму "Болгарія в НАТО - 2020".

Таким чином, приймаються стратегічні рішення, дати зворотний хід яким буде складно – якщо взагалі можливо навіть в тому разі, якщо до влади на якийсь момент повернуться проросійські сили.

Болгарія продовжує відпливати на Захід.

Розпочавши божевільні мілітарні авантюри в Україні, і розкрутивши шалений пропагандистський і лобістський тиск задля реалізації газових амбіцій, Росія налякала і відштовхнула країну, яка не просто була традиційним союзником і „братським слов’янським народом”. Росія губить зв’язок з країною, яка колись дала слов’янам абетку – і кодифікувала мову для богослужінь.

Відмовившись на хвилі антиукраїнської істерики від спадку Київської Русі, перетворивши її в „непередбачуваній історії” російських шкільних підручників на гротескну і віртуальну „Давню Русь”, Росія фактично відмовилась від історичного закорінення в реальність. Відштовхнувши Болгарію брутальним і недалеким „пробиванням” власних інтересів на чужій території, Росія, здається, остаточно поховала проект „руского міра”, перетворившись на строкату і химерну ковдру, зліплену з забраних в інших народів клаптів землі.

Із „слов’янського братства” залишився головно зацікавлений у грошах Лукашенко – який і собі зрадливим оком позирає на Захід, де грошей явно більше, і не поспішає тішитись фантастичними інтеграційними проектами. А ще Путін, що бродить десь далеко в тайзі, усвідомлення власної „іншості та особливості” в якості компенсації за нездатність збудувати адекватне суспільство, і лють на зрадників, які хочуть втекти з братської барлоги в окремі котеджі чи бодай мазанки. І більше, бачиться, нічого.