Лавров і вірус донбаського імунодефіциту

Український інформаційний простір переповнений радісними вигуками з приводу заяви міністра закордонних справ Російської Федерації Сергія Лаврова щодо "контрпродуктивності" визнання Москвою "народних республік" на окупованому Донбасі. І російська позиція змінилася, і бойовики в паніці, і Путін зливає "Новоросію".

Але ж насправді ми стали свідками аргументованого пояснення того, навіщо Росії Донбас - для тиску на Україну. Між іншим, навіть теза про "контрпродуктивність" - зовсім не вигадка самого Лаврова.

Глава російського зовнішньополітичного відомства практично дослівно повторив слова Путіна, які кремлівський правитель сказав у квітні в ефірі програми "Вести в субботу". Але Лавров одночасно пояснив, чому не варто визнавати "республіки": "якщо ми зараз скажемо: ну все, у нас терпець урвався, ми зараз підемо іншим шляхом, - вони скажуть: прекрасно, заради бога. І тоді ніякого впливу на нинішню українську владу Захід здійснювати не буде. А вплив потрібний далеко не тільки у зв'язку з Донбасом".

Простіше кажучи, Кремль хоче використовувати окупацію для того, щоб через західних посередників нав'язувати нам "особливий статус Донбасу", "федералізацію", відмову від європейської і євроатлантичної інтеграції та інші путінські "хотєлкі".

І як тільки "ДНР" та "ЛНР" будуть визнані, таку можливість Москва втратить - як позбулася вона її по відношенню до Грузії, після визнання "незалежності" бунтівних автономій. І можливість скасувати і навіть послабити санкції Кремль теж втратить.

Навіть може зіткнутися з куди більш вагомим пакетом, який доб'є економіку агресора. Навіщо це Путіну?

Окупація Донбасу - на відміну від окупації Криму, яка потрібна була Путіну для стимуляції шовіністичної істерії серед його аморальних підданих - замислювалася не заради "незалежності" для бандитських режимів, а як ключ до України. Як можливість домогтися "федералізації", а в перспективі - посадити в Києві "свого" президента.

Але вже не норовливого Януковича, а зрозумілого і слухняного Медведчука. І від цього завдання Путін не відмовився. Більш того, небажання визнавати "незалежність" - якраз доказ того, що відмови немає.

Коли в Кремлі вирішили визнати незалежність Абхазії і Південної Осетії, це і було доказом того, що на саму Грузію махнули рукою. Це було фатальною помилкою навіть з точки зору інтересів самого Кремля - ​​бо тепер будь-яке грузинське керівництво, навіть лояльне Москві, буде залишатися в прокрустовому ложі питання про територіальну цілісність і фактичну анексію грузинських територій.

З Україною таку помилку теж було зроблено. В Криму. Але з точки зору Москви ніякої помилки немає, Крим немов би винесений в цій химерної картині світу за дужки, він "наш".

А ось Донбас - як, між іншим ті ж Абхазія і Осетія протягом двох десятиліть і як Придністров'я зараз - повинен продовжувати грати свою роль важеля тиску і потенційного вірусу імунодефіциту в українському організмі.