7 бід журналіста: Продажні стерв'ятники, провалені дедлайни та втрачені друзі

Вміти говорити ні

Тільки-но знайомі дізнаються, що ви журналіст, то вас відразу ж намагаються "забезпечити" матеріалом для статті або ефіру: сусідка постійно затоплює, пенсії занадто маленькі, бурячки не зійшли.

Такі пропозиції можуть надходити, навіть якщо ви культурний оглядач і пишете виключно про картини. Кожній людині здається, що її проблема найцікавіша і саме її важливо обговорити публічно.

Ще з'являються особистості, які вважають, що у них є дуже секретна і вкрай важлива інформація, за яку журналісти, на їхню думку, повинні битися. Така людина відчуває себе чи то секретним агентом, чи то всевидячим оком. Нерідко навіть претендує на винагороду за свій "інсайд". Однак найчастіше інформація від таких людей надумана і заснована тільки на їхніх особистих припущеннях.

У автора статті був навіть випадок, коли в редакцію увірвався чоловік, і вимагав, щоб для нього виділили журналіста, який повинен бути завжди на зв'язку (навіть вночі). Людина вважала, що в будь-який момент її можуть викрасти російські спецслужби. Надалі чоловік неодноразово телефонував зі "звітами" щодо спецслужб Росії.

Деякі знайомі не соромляться попросити вас написати про справу, яку вони роблять. Причому, тема може бути цікавою, але вас обов'язково попросять показати той бік питання, що найбільш вигідний для них.

У всіх цих випадках доводиться говорити "ні", що автоматично робить журналіста в очах друзів і знайомих егоїстичною людиною і сволотою.

Вічно невдоволені

Недарма гінців, які приносили погані вісті, карали на смерть. Навіть якщо журналіст працює виключно з фактами і новинними приводами, його зневажатимуть і сперечатимуться з ним.

"Продажною журналюжкою" можуть назвати навіть за статтю про ранок у дитячому садочку, не кажучи про речі більш складні. Стереотип про те, що журналісту неодмінно "замовили" сюжет з'явився завдяки не найкращим представникам професії, але утвердився в суспільстві за кожним журналістом.

Звичайно, нецікаво уявляти журналіста, що працює за зарплату. Набагато цікавіше представляти людину, якій передають валізу з грошима за статтю про танцюючих видр.

"Журналісти-стерв'ятники" - ще один "комплімент" від глядача чи читача. Так, у журналістів може бути проблема зі співчуттям, інакше він ризикує бути необ'єктивним. Небайдужість журналіста проявляється саме в тому, що він висвітлює цю подію, щоб люди про неї знали. А не в тому, що він не плаче разом з героями сюжету.

Читачів "перелякана капібара" приваблює більше, ніж світова політика чи реформи в країні

Навіть якщо журналіст провів ціле розслідування, відкопав цікаві факти, пояснив як створити вічний двигун і розповів про найкращу медичну реформу в країні - це буде менш цікавим, ніж новина про те, як чхає панда в зоопарку.

З погляду журналіста такий стан речей не зовсім правильний. Він же ж намагався розповісти людям про важливі зміни в цьому світі, але варто було капібарі здивуватися, Кім Кардашьян зробити нове селфі, а панді чхнути - як аудиторію потягло до цієї події.

У такого журналіста є 3 варіанти вирішити проблему: зненавидіти і не помічати панд, які чхають, писати про панд, які чхають, і тішити своє самолюбство кількістю переглядів, змінити манеру подачі свого матеріалу і зробити його цікавішим. Останній варіант, звісно складніший, але найоптимальніший.

Неживі прес-служби чиновників і відомств 

Багато експертів чи державні службовці вимагають, щоб до них зверталися офіційно, через прес-службу. Але зазвичай навіть додзвонитися до такої служби дуже складно. Потім необхідно надіслати офіційного листа з правильним оформленням, яке буде розглянуто протягом тижня.

Зрозуміло, що за тиждень журналісту, швидше за все, вже не знадобиться відповідь, він здасть статтю або сюжет і без цієї людини.

Напевно, набагато легше домовитися про інтерв'ю з професором з Гарварда, ніж з керуючим місцевого ЖЕКа, у якого обідня перерва перетікає в зустрічі та збори. Але часом журналісту потрібен саме представник ЖЕКа.

"Де стаття?" - ця фраза переслідуватиме вас навіть уві сні

Часом складно буває взяти і написати вчасно текст: опрацювати достатньо інформації, знайти експертів чи спікерів, які дадуть хорошу відповідь. Та й взагалі завжди є ймовірність, що історія над якою ви працюєте, виявиться нецікавою або завтра вона вже буде неактуальною. У такому випадку вихід статті затримується.

Це не завжди тішить редактора, у якого є чіткий графік виходу матеріалів. Тому зазвичай пересічного журналіста починає тіпати при запитанні про текст, а думка про ненаписану стаття тягарем висітиме в голові навіть перед сном.

"Та ти нероба, це ж не складніше, ніж  пост у Facebook написати"

Кожен, хто пише пости в Facebook вже вважає себе лідером думки і досвідченим журналістом. Однак не варто порівнювати журналіста і блогера. Блогер може висловлювати свою особисту думку, тоді як журналіст зобов'язаний перевіряти інформацію і давати її в чистому вигляді.

Блогер може заявити, що огірку дає силу землі і він прекрасно підходить як засіб від геморою. Журналісту, щоб таке написати, доведеться перевірити інформацію, поспілкуватися з експертами і вивчити статистику.

Ваші ляпи назавжди залишиться на Youtube

Теле- і радіожурналісти зовсім не ледарі. Якщо вам здається, що читати з суфлера в прямому ефірі дуже легко - спробуйте вийти в публічне місце і почитати голосно і виразно зведення новин. Тільки не затинайтеся і бажано зробіть приємне обличчя та тембр голосу, щоб вас було цікаво бачити і слухати.

Однак, якщо ви помилилися, вас тут же звинуватять у безграмотності та непрофесіоналізмі і відправлять вчитися заново до школи.