15 кращих українських книжок 2017 року

Масових продажів сьогодні добиваються різними шляхами – майстерним піаром, рекламним турне, іншими ринковими акціями – натомість популярність автора залежить від інших речей. Насамперед це премії, які допомагають зорієнтуватися в книжковому морі нових видань, визначаючи кращі серед них.

Утім, більшість авторів цього огляду не потребують зайвої реклами, будучи відомими майстрами свого жанру, і навіть живими класиками сьогодення.

Любко Дереш. Спустошення

У новому романі культового автора - історія столичного 35-річного журналіста Федора Могили, який переживає кризу середнього віку, дружить зі Сталкером із Зони і досліджує стани зміненої реальності. Інтрига підігріта безліччю подібностей, спільних рис, публічних жестів київської літературної тусовки.

Глибокі філософські думки контрастують з сучасними "молодіжними" моделями існування. Безліч афоризмів, сентенцій, мудрих думок. "Цей Всесвіт виник по приколу, і він так само по приколу може зникнути", - чим не гасло в дусі Бодріяра, іронія постмодерну, рекламний слоган Ілона Маска.

Решта так само нагадує вибухову суміш з Бегбедера і Пелєвіна. І це лише верхній шар цього соціально-психологічного памфлету, обплетеного детективною інтригою аномальних зон із захованим машинами Бога, які виконують бажання, пригодами героя в альянсі з колишнім працівником радянських закритих лабораторій, професором Гуровим.

Сергій Жадан. Інтернат

Січень 2015 року. Донбас. Паша, вчитель однієї зі шкіл, спостерігає, як лінія фронту неухильно наближається до його дому. Стається так, що він змушений цю лінію перетнути. Щоби потім повернутись назад. І для цього йому щонайменше потрібно визначитись, на чиєму боці його дім.

Новий роман Жадана - насамперед про зімни в житті людей за часу, коли на Сході України почалась війна, і вже потім – про конкретного героя, вчителя Пашу. Утім, за словами письменника, "Інтернат – це одна з локацій роману. Але, разом із тим – це ще й метафора. Метафора світовідчуття, метафора загубленості, недолюбленості врешті-решт". 

Читайте також: Сергій Жадан: Цю війну не помістиш в жодну літературу

Насправді ж світогляд героя – з генетичного досвіду радянського минулого, коли в житті кожної людини-гвинтика системи, наче в інтернаті, була велика родина, але не було батька з матір’ю. Роман отримав відзнаку "Найкраща книга" 24 Форуму Видавців у номінації "Сучасна українська проза" (2017).

Володимир Рафєєнко. Довгі часи

У першій частині частині цього роману розповідається історія героя, а в другій він сам про все розповідає у власних новелах, що, безперечно, відсилає до досвіду "Доктора Живаго" Пастернака. Загалом нова книжка донецького автора, який мешкає нині в Києві – про "умовне місто Z на сході України". З нього герой втік в столицю, оскільки надто тісним і жорстоким виявився "рускій мір", який окупував його рідні краї.

По суті, це хроніка подій, зав'язана на історії чергового бідаки-фотографа, який, не вірячи в долю, довго придивлявся до шабашу диких гастролерів на чолі з російськими "відпускниками". Аж поки страшна трагедія увірвалася в його особисте життя.

Кохання, смерть, втеча від долі, яку, як відомо, конем не об’їдеш. Тож, навіть виїхавши в столичні далі, як, власне, й автор роману, наш герой змушений повернутися. Гіркі подробиці злиденного побуту в рідному місті, яке тепер не "может спать спокойно", мішаються з реалізацією творчого завдання, яке він вирішив звично поставити перед собою, щоб не помічати повсюдну окупаційну "довготу днів".

Книга вийшла спочатку російською мовою, потім її переклали українською. 

Василь Шкляр. Троща

За сюжетом цього роману, нічого не віщувало тривоги, пов’язаної з переосмисленням минулого, коли головний герой, колишній вояк УПА, побачив на цвинтарі недавню могилу свого бойового товариша, який загинув у далеких 1950-х.

Розділи в романі чергуються, наче день і ніч – темні спогади про яскраві події повстанського життя чергуються з сучасними сценами. Поволі минуле заступає сьогоднішній день, адже тоді, в боях за вільну Україну, по болотах і лісах, було більше свободи, віри та надії, ніж зараз коли доводиться зітнутися зі зрадою.

Читайте також: Новий бандерівський роман Василя Шкляра "Троща". Уривок з книги

Дружба і розбрат, кохання і ненависть, свобода й неволя – все в цьому романі від майстра жанру знайде своє висвітлення, пояснення і зрозуміння. Війна для головного героя минула, але боротьба не забулася. Так само, як події, що нині вже видаються підозрілими, тягнучи свою неминучу трагічну розв’язку.

Наталка Сняданко. Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма

Спроби "прожити" життя відомих особистостей історії літератури відомі давно. У даному випадку доля нащадка елітного австрійського роду, який вивчив українську, очолив загін Січових стрільців і став героєм визвольного руху під псевдонімом Василь Вишиваний, не завершується з його офіційною смертю 1947 року в Лук’янівській тюрмі.

У романі він повертається до радянського Львова, одружується, виховує дочку та онуку, пристосовується до нових обставин. У самому романі кілька "орнаментальних" ліній, в яких описується Львів – польський, український, радянський. Описується, щоб злитися в образ одного-єдиного міста з багатовіковою історією, яку творили зокрема герої та персонажі цього непересічного роману.

Юрій Винничук. Лютеція

Черговий постмодерний витвір відомого львівського містифікатора з елементами містики, детективу, еротики, гумору і смутку. З містики тут – таємнича героїня, яку розшукують, навіть не відаючи, чи вона існує, а чи це примха багатого графа, що приручив місцевого поета. На заваді цим пошукам стоїть секретна організація, члени якої носять імена карт.

А ще в паралельних світах триває Велика Битва, звістки про яку приносять ціною свого життя мужні Листарі, до яких належить і Лютеція. Сам автор-герой тим часом розповідає про власну письменницьку кухню, написання роману "в шухляду" в далеких 1980-х, а також про свою самотність.

Почувається самотнім також відомий львівський ловелас, той самий поет Іван Вагилевич, про якого пишеться "роман у романі" - про 1840 роки львівського життя. Автор зупиняється, як колись Данте, "на півдорозі", щоб озирнутися назад і довідатися, хто він насправді, прагнучи звести порахунки зі своїм молодечим бунтом проти навколишньої совєтської дійсності, розкопати щось більше про свою родину.

І все це на тлі нестримних любовних пригод не тільки автора, але й львівського Дон Жуана 1840-х років Івана Вагилевича.

Олександр Ірванець. Харків 1938

За основу свого роману, написаного в жанрі альтернативної історії, автор взяв справжню модель державного устрою, плановану в 1940-х роках, замінивши політиком Євгеном Коновальцем письменника Віктора Петрова (Домонтовича), який в реальності, за участі німецької влади, мав стати президентом України.

Так само у "1938" дія відбувається в Україні, якою вона могла би бути, якби УНР вистояла, і виникла б описана автором Українська Робітничо-Селянська Республіка (У.Р.С.Р.) зі столицею в Харкові, що 1938 року святкує двадцятиріччя незалежності.

За сюжетом, саме сюди з'їждаються на літературний карнавал поети, письменники, політичні діячі, націоналісти, шпигуни і террористи. Розмаїття героїв та персонажів нагадує вікторину, в якій треба відгадати уславлені персоналії, знайомі з історії української літератури. Роман писався два роки, а перед тим десять років визрівав.

Остап Дроздов. №2

На початку мова у цьому романі про те, як, "неможливо навчитися європейськості у країні відсталого совка", і варто, мовляв, валити з України, оскільки не гоже "розділяти нещасливе життя лише з міркувань солідарності".

Розповідаючи у своїх лекціях про крах Мрії, його герой не сіє розумне, добре і вічне, а радить своїм студентам їхати геть, оскільки після народження Україна виявилася не "нульовим" немовлятком, а старою бабцею з тисячолітнім родоводом.

"Мої стосунки з пам’яттю - це цілий трилер, - звіряється герой «№2". - Я завжди хотів грати на позиції плеймейкера у своєму житті. Я хотів бути тим, хто визначає тактику гри в нападі, спрямовує напрямок атаки, є добрим диспетчером і розпасовщиком. А мене моя країна постійно ставила на ворота і змушувала пропускати гол за голом. Подолання історії - ось чим я займався, щоразу виймаючи м’яч зі сітки".

Він працює викладачем, і на його факультатив залюбки ходить молодь, яку він нічому, окрім як "думати", не вчить, що дратує педагогічний совок закладу.

Його лекції – це історії кількох персонажів, що уособлюють різні генетичні групи – від гречкосіїв до свинопасів, а географія стосунків з історією розкинулася від рідного Львову, голодного Приазов’я початку ХХ століття аж до діаспорної Австралії.

Макс Кідрук. Не озирайся і мовчи

У черговому трилері від майстра жанру історія переплелася з містикою, і чим далі в минуле - від 90-х до 60-х - тим страшніша аномалія сучасних подій. Тобто жах, переляк та інші складові детективно-пригодницького сюжету.

Спочатку це може нагадати "Будинок дивних дітей", але автор звузив проблему - портал в інший світ знаходиться в ліфті, а героїв - школярів та їхніх батьків - не так вже й багато. Деякі безслідно зникають, дехто нагадує про себе нічними візитами, але майже всі вимагають жертви.

Крім соціальної лінії - шкільне пекло, батьківський пресінг, підліткові фобії - в романі захоплює альтернативна історія. Герої, які живуть в сучасному світі, на околиці Рівного, раз у раз поринають у минуле, яке в їх переказі має зловісний відтінок присутності інфернальних сил.

І не дивно, що повернутися звідти у наш світ прагне багато хто з потойбічного люду. І протистояти колишнім друзям, подругам і родичам, які потрапили в паралельну реальність, доводиться зовсім не "дивним", а звичайним дітям.

Марина Гримич. Падре Балтазар на прізвисько Тойво

Емігрантська тема у нашій літературі реалізована або в книжках про заробітчан та їхню тяжку долю, або про відверто "туристичні" сюжети сьогодення: ціни, маршрути, враження. Натомість у цьому романі розповідається історія давніх часів, коли все це було помножене на авантюрну складову самого життя – спершу на Дикому Заході, а потім у бразильських джунглях.

Саме туди наприкінці ХІХ століття тікає з Аляски наш герой, викрадач коней, колишній золотошукач родом з України, звідки в Америку "понаїхали" його предки. І саме тут, де мешкає ціла колонія галицьких переселенців, видає себе за пророка і месію, а вже його напарник що заснував цю саму колонію, всіляко допомагає йому в цій феєричній пригоді.

Нова Австрія в хащах Амазонки, з циганкуватим панотцем, босоногою паствою, що воліє церковних служб, як удома – це справжній вестерн, якби його написав Іван Котляревський, переказав Юрко Винничук, а екранізував Люк Бессон.

Олексій Жупанський. Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек

Цей роман про шахтарський край – мабуть, найкраще чтиво з сучасного асортименту довоєнного, а також обов’язково воєнного періоду. Адже у ньому насамперед ідеться про початок будь-якої конфронтації, і містичний сюжет про інфернальний жах, що оповиває донбаські шахти – лише засіб для більш ширшої дискусії "на тему".

Столичний журналіст їде у справіку Дикий поле, де зусиллям сталінської деспотії свого часу збудовано місто-сад, що нині нагадує Зомбіленд. Виробка вугілля у ньому на висоті, але якою ціною? Загадковий персонаж на ім’я Нестор Нерон дає на гора продукцію, але ті, що спускаються з ним у забій, не повертаються.

Подальше розгортання сюжету в декораціях справжньої радянської готики, ще й за умов альтернативної історії змусить не раз здригнуться від передчуття… неминучого бестселера.

Катерино Калитко. Земля Загублених, або Маленькі страшні казки

За цю збірку оповідань, її авторка, відома поетка, отримала премію "Книга року ВВС-2017". Серед провідних мотивів - пізнання та усвідомлення себе як індивіда - в колі інших, різних, не таких. Збереження свого прихистку – назовні, всередині, в собі.

"Колись я сказала – сказав - батькам, що добре було би спуститися жити в долину – згадує героїня, яка змушена вдавати з себе хлопця, - і за цим послідував добрячий прочухан: ми жили в гордому місті і нізащо не згодилися б проміняти статус піднебесних воріт на якісь там два врожаї на рік".

Серед героїв – інвалід, писар, каштелян, які живуть за скрутних, воєнних, непростих часів, що на контрасті з мирною добою дозволяє виявити всі гострі кути співіснування. Говорячи про книгу-переможця в номінації "Книга року ВВС-2017", редактор Європейського департаменту Всесвітньої служби ВВС Артем Лісс зазначив: "Теми, яких торкається Катерина Калитко у своїй збірці, особливо актуальні зараз, коли світ здається дедалі більш роз'єднаним.

Вона підкреслює важливість зберігати просте вміння людського спілкування, досягати взаєморозуміння між людьми з різним життєвим досвідом, несхожою історією та цінностями".

Сергій Бут. Аляска

Головного героя цього роману жахів зловили в церкві, де він у водолазному костюмі ловив демонів. Здавалося, буденний випадок для психіатрії,але чому тоді пацієнт, який справді працює рятівником на пляжі, потрапив до відділення, що має лиху славу буцегарні?

Адже сюди приміщують того, хто наче вимандрував з анекдоту про хвалену радянську медицину, в яких всіх смертельно хворих збираються вилікувати, і лише абсолютно здорового, але "соціально збоченого" на радощах життя вважають безнадійним.

Так само на "Аляску", прихований відділок психлікарні, або дружини здають набридлих чоловіків, або діти – старих батьків, які займають жилплощу, або влада – опальних журналістів. Страшні будні каральної психіатрії радянського зразка, що мають, за сюжетом, смертельні випадки, минають тут, наче в тюрмі, а злочини, що кояться в лікарні, залишаються безкарними.

Утім, найжахливіше те, що головному герою,  який насправді ховається від привиду, і який пережив психологічну травму, доводиться зустрітися тут зі своїм духівником, єдиною надією, який так само залежить від  злочинної медицини. Тож викручуватися водолазові доведеться самотужки, бо його сусіди в палаті так само на поганому рахунку в лікарів, міліції, влади.

Олег Шинкаренко. Череп

Фантастичний "Череп" - це весела і страшна суміш про село і місто, російських зайд і вітчизняних хвойд, одночасно памфлет і фантасмагорія, а також безперечна пародія на Леся Подерв’янського. Звичний буддизм куркульської філософії тут поєднаний із не менш трафаретними пригодами "руського міра", що верхи на танку, розмальованому, як матрьошка, в’їздить у наше сьогодення.

Звісно, один геополітичний міф грузне в болоті другого, а разом виходить гарячий, просто таки палаючий ринковий виріб на злобу дня. "- Ти не чув, що там горить? – питається в романі Іван Череп в свого діда-гуру, такого собі Тисячолітнього Миколая з прози не лише Подерв’янського, але й Загребельного. - Та що там горить. Ясно, що там горить. Це всім давно відомо. У цьому нічого нового немає. Вже ж і не перший день горить, можна до того й звикнути, — відповів Панкрат, не відриваючи погляд від газети".

Від цієї "фантастики" так само важко відірватися, але ще важче не надірватися, зрозумівши, що й з журналістського сміху проза буває.

Галина Рис. Амстердам - Київ. І трохи святого Миколая

Інтрига у цьому романі проявилася навіть не тоді, коли переплутані в аеропорту валізи завдяки одному з героїв оповіді повернулися до власниці, а в той час, коли розпочалося справжнє чарівне дійство. Хоча й в рукописі, що виявився в одній з валіз, і який протягом оповіді читає молодик, історія Святого Миколая – далеко не святкова казка, а гірка сповідь часів гоніння на християн.

Адже саме так помер, відродившись, кумир українського різдвяного свята, роман про який пише героїня цієї книжки. Звичайно, герой і героїня роману – письменниця і її сором’язливий супутник – зустрінуться, і рукопис буде повернуто, а історія про легендарного персонажа набуде нових, не завжди чарівних, але таких людяних деталей.

"Уночі Антонії знову наснився Миколай. Однак не той сивий і бородатий єпископ, котрого вона бачила у труні. Ні, він снився їй таким, яким вона його пам’ятала: молодим, вродливим і доброзичливим. Він посміхався їй так тепло і так привітно, що здавалося, немов хотів сказати: "Життя - це скарб!".