Віталій Портников: українсько-польський діалог має тривати

Президенти України і Польщі Петро Порошенко і Анджей Дуда зустрінуться в кулуарах саміту НАТО в Брюсселі. Насправді це важлива новина, яка свідчить - незважаючи на всі розбіжності в питаннях історичної пам'яті керівники сусідніх країн готові розмовляти і шукати можливості для взаєморозуміння. Або хоча б демонструвати, що діалог - нагальна необхідність.

Відносини між Києвом і Варшавою традиційно загострюються - особливо в останні роки - в річницю трагедії на Волині. 2018 рік не став винятком. Більш того, для польської сторони, як ми могли помітити, стало шоком те, що президент України у своїй готовності вшанувати пам'ять жертв етнічних чищень може діяти "дзеркально" до дій президента Польщі. Чергового разу почали говорити про незрівнянну кількість жертв.

Але навіть одна-єдина вбита дитина заслуговує на пам'ять свого народу. Розуміння цього - те, що відрізняє ХХІ століття від ХХ століття. Кількість мирних жителів - євреїв, які стали жертвами Голокосту, важко порівнювати із кількістю вбитих поляків і українців. Але пам'ять про моїх власних вбитих родичів не заважає, а допомагає мені співчувати польському або українському горю.

Так виглядає сучасний світ, в якому повинні знайти собі місце польські та українські політики. Світ, в якому люди з завмиранням серця стежать за порятунком дітей в Таїланді - і кожна дитина є важливою. Так, ми до такого світу не звикли, але він вже стукає в наші двері. Ось чому є таким важливим, щоб у майбутньому польські і українські лідери могли опинитися поруч на церемоніях вшанування пам'яті невинних жертв.

Тим більше, що об'єктивні політичні інтереси двох країн не просто близькі - вони фактично збігаються. Можна намагатися будувати власний успіх на тому чи іншому варіанті політики історичної пам'яті, а ось тільки на наших очах виникає спільний простір праці і капіталу, велика Річ Посполита ХХІ століття, у якій полякам не обійтися без українців, а українцям - без поляків.

Тобто обійтися можна - але розплатою буде довгострокове потрапляння до російської сфери впливу, відмова від власного суверенітету і національних перспектив. Те, що так вже було в історії, не означає, що це не може повторитися ще раз.

Насправді перспективи є не у тих, хто хоче спекулювати на минулому заради власного політичного майбутнього, а у тих, хто готовий зрозуміти, що заради майбутнього варто знайти компроміси і загальні позиції в оцінці та розумінні минулого. У Польщі та України просто не існує ніякого іншого історичного вибору - навіть якщо деяким політикам і здається, що він є.