Як виглядатиме аншлюс Білорусі

Першим на Майдані від пострілу в серце загинув молодий білорус Михайло Жизневський. Саме у такий день наприкінці січня, як сьогодні.

Білоруси захищають Україну на Донбасі. Їх не багато, але вони є.

Зовсім нечисленна опозиція, точніше те середовище, котре часом доволі умовно можна вважати "опозицією", досі дає про себе знати й всередині їхньої країни. І там неодмінно знайдуться бодай одиниці тих, хто у випадку остаточного розчинення Білорусі у Російській імперії, будуть спроможні не лише на саможертовні акції непокори, а й на відчайдушний опір із "коктейлем Молотова" в руках.

Про безпосередню загрозу білоруській державності говорить й незмінний керівник країни Олександр Лукашенко, котрого вже давно складно називати "президентом". Вибудувана ним система взаємовідносин радше нагадує монархію, а не республіку, оскільки вся повнота влади, капітали та силові органи зосереджені в руках виключно однієї родини. Разом з тим, самодостатнім режим правління східноєвропейського Кадирова, з точно такими ж ескадронами смерті й насадженням культу вождя, як і в маріонетки у Грозному, ніколи не був та й не міг бути. Обидві системи правління тримаються на безперервній фінансово-економічній допомозі з боку Кремля. Перераховуються рублі, а розраховуватися слід власним суверенітетом.

У новому ж 2019 році, з огляду на санкції та низькі ціни на нафту, грошей на Білорусь у Москви значно менше. Однак, замість "денег нет, но вы держитесь" (рос.), білоруси чують щось на кшталт "денег нет, но вы отдайтесь" (рос.). Саме таким висловом можна передати ультиматум, озвучений у Бресті російським прем’єром Дмитром Медведєвим напередодні новорічних свят.

"Росія готова і далі просуватися"

Розмова Медведєва з його білоруським колегою Сергієм Румасом була предметною. Називався цілий перелік того, від чого 10-мільйонний дотаційний регіон на захід від Смоленська - а саме так сприймають це утворення російські еліти - має відмовитися вже найближчим часом: власна грошова одиниця, суд, митниця тощо.

Вони будуть "єдиними". Не білоруськими.

"Хочу особливо наголосити: Росія готова і далі просуватися шляхом будівництва Союзної держави, включно зі створенням єдиного емісійного центру, єдиної митниці, суду, рахункової палати в тому порядку, який передбачений Договором про створення Союзної держави від 8 грудня 1999 року", - зазначив 13 грудня керівник російського уряду на засіданні Ради міністрів Союзної держави Росії і Білорусі (рос. СОГРОБ).

Окрім того, за його словами, те ж саме стосується податків, ціно- і тарифоутворення.

Отже, йдеться про тотальний контроль вмісту кишень білорусів й стану рахунків розташованих у республіці підприємств. Кордон теж цікавить. Хто, що й куди переміщається. Не дарма ж йдеться про митниці, а там де митниці, там і митники. І прикордонники.

А де "єдині" прикордонники, там і "єдині" війська. З метою охорони "єдиного" кордону.

До речі, хто "сидить" на поки що ніби як суто білоруському державному кордоні дуже добре видно на прикладі ганебного випадку з українцем Павлом Грибом. Щойно хлопець виїхав на побачення з Чернігова до Гомеля, як його "зустріли" невідомі та передали ФСБ. І досі ніхто точно не знає, чи була взагалі в цій історії проміжна ланка у вигляді "Дзяржавного пагранічного комітету".

А "єдині" судові органи, про які також згадав Медведєв, вочевидь,  потрібні для того, аби унеможливити уникнення покарань громадянами "СОГРОБу" білоруського походження. Аби вони не посилалися на якусь свою окрему юрисдикцію.

Як підкреслив головний російський урядовець, обійтися без приєднання Білорусі не можливо. Тобто, питання вирішене й обговоренню не підлягає. Дискутувати можна хіба щодо шляхів відмови від власного суверенітету на користь Москви, або, як він висловився, щодо "двох варіантів розвитку російсько-білоруського інтеграційного проекту". Один з них швидший, інший - повільніший.

"Який з цих варіантів вибрати - можна обговорювати тут (на рівні прем’єрів – Авт.), і на Вищій держраді на рівні президентів двох країн", - додав кремлівський емісар.

У якому з них зацікавлена кожна зі сторін, то питання риторичне.

Медведєв у Бресті, певна річ, рекламував "одночасне підвищення взаємозалежності економік, можливості надання допомоги і підтримки в ході союзного будівництва, вирішення найрізноманітніших питань інтеграції".

Випереджаючи запитання: "А чого це раптом Білорусь в особі голови уряду погодилася вести подібну розмову?" слід наголосити, що напередодні саміту 13 грудня російський міністр фінансів Антон Сілуанов провів посилену "артпідготовку", "бомбардувавши" офіційний Мінськ приголомшливим рішенням, котре він, звісно ж, самостійно приймати не уповноважений:

Їхні НПЗ відтепер не матимуть пільг під час отримання російської нафти.

Як наслідок, з 1 січня тонна нафти для Білорусі дорожча на $20.

За умов збереження нинішньої вартості одного бареля ($60-70), Ігор Ляшенко, заступник Рукаса, цьогорічні втрати РБ від впровадженого урядом Медведєва "податкового маневру" оцінює у $300 млн щорічно, тоді як наступні п’ять років позбавлять білоруський держбюджет гарантованих $10 млрд. Своєю чергою прес-секретарка білоруського правителя Наталія Ейсмонт обсяги втрат у вказаний період оцінила в $11 млрд.

Не інакше як шантажем позицію відомства Сілуанова назвати не можна, впевнена білоруська сторона. І жодні умовляння не діють.

"Братні" відносини закінчилися. Крапка. Починаються суто колоніальні.

Спроби порозумітися й вкотре піти на компроміс відсікаються. Натоміть заявляється про те, що дехто надто не вдячний.

Сілуанов: "Росія не давала Білорусі будь-яких обіцянок з виплати компенсацій за зміни податкового законодавства в Росії".

Медведєв: "По суті ми допомагаємо (Білорусі – Авт.), виймаючи гроші з нашої економіки. Це треба цінувати, розмірковуючи про союзницькі відносини".

"Треба приймати рішення"

Риторика російського посла у Мінську тим часом значно жорсткіша та прямолінійніша. Далекий від фахової дипломатії колишній десантник та торговець м’ясом (через що білоруси називають його "М’ясником") Михайло Бабич ніколи не приховував, що головною його місією є втримати Білорусь від "втечі" на Захід, місце ж свого призначення він сприймає як частину Росії. Як майже Росію, котра досі чомусь ще не в складі Російської Федерації. Слід лише дещо підправити та унормувати на законодавчому рівні, і порядок.

"Це дуже важливо для двох братніх слов'янських країн зі спільною територією, спільною історією і культурою, з спільною мовою. Нагадаю, що Білорусь - єдина країна в світі, де російська мова, на одному рівні з національною мовою, білоруською - є державною. Ми це дуже цінуємо і вважаємо, що формат союзної держави найбільше відповідає очікуванням громадян наших країн", - не приховує Бабич.

Водночас, охочих опиратися переходу на "наступний рівень інтеграції з Росією" всередині Білорусі, згідно з його спостереженнями, начебто не знайшлося:

"Не можна сказати, що хтось чинить опір".

Розривати донедавна геть "мертвий" й забутий усіма Союзний договір там, ніде правди діти, не збираються.

За даними Лукашенка, "пробуватимуть на зуб" Білорусь найближчі "два роки", у 2019-му та 2020-му. Тому він тягне час й вдається до дипломатичних маневрів.

Наприклад, пропонує в якості єдиної валюти використовувати не російський рубль, а щось принципово нове. Чого ще нема і що потребуватиме тривалих конституційних змін в обох країнах, перерозподілу повноважень тощо.

Одночасно незмінний білоруський керівник звернув свій погляд на Захід.

10 січня міністр закордонних справ Білорусі, екс-голова президентської адміністрації Володимир Макей зателефонував до помічника держсекретаря США з європейських та євразійських справ Уесса Мітчелла та вперше за останні десять років погодився відновити повноцінну роботу посольства Сполучених Штатів, де зараз працює 5 осіб замість передбачених 32. І де немає надзвичайного та уповноваженого посла, а лише тимчасовий повірений.

Ця, без перебільшення, знакова розмова, названа Foreign Policy не інакше як "великим кроком" та "початком відлиги".

Дзвінку у Вашингтон передувала нарада з питань економіки і відносин з Росією під головуванням президента. На ній Лукашенко попередив Росію, що якщо вона продовжить курс на грубе приєднання Білорусі, вона, мовляв, втратить єдиного союзника на західному напрямку.

14 січня Макей офіційно підтвердив факт своєї розмови з Мітчелом та її зміст, наведений в американській пресі.

"Якщо колись в минулому були прийняті рішення, що впливають на якість, рівень нашої співпраці, і якщо ми бачимо, що дозріли умови для перегляду цих рішень, то треба приймати ці рішення", - наголосив він.

18 січня Лукашенко оприлюднив інформацію про підготовку певними силами передумов до "русской весны" за кримсько-донецько-луганськими лекалами. Звідки у схрони в білоруських лісах незаконно надходить зброя.

"Що найстрашніше (нам росіяни іноді дорікають: ось, у вас там через кордон...), через російський кордон (через непідконтрольну ділянку кордону України з Росією, - ред.) йдуть, а потім до нас заходять через відкритий білорусько-російський кордон", - деталізував він.

"Зрозуміло, це комусь треба. Просто так же везти не будуть з ризиком. Вона (зброя - ред.) комусь тут треба. І ми вже побачили, кому вона треба була", - додав президент Білорусі.

Заважає Дольфус

Причини гострої потреби Москви у вирішенні білоруського питання прочитуються легко. Для цього навіть не потрібно мати особливих аналітичних навичок чи постійно стежити за новинами.

Аншлюс насамперед потрібен особисто Путіну. Завдяки поглинанню Білорусі у нього з’явиться шанс вирішити "проблему-2024", коли знову доведеться вигадувати юридичну схему збереження повноважень, і "законно" лишитися довічним президентом. Як зазначає незалежний політолог з Варшави Павло Усов, для цього треба буде тільки пересісти у крісло лідера "СОГРОБу".

Не забуваймо також, що 1084 км білорусько-українського кордону у випадку, як висловлюється Бабич, "наступного рівня інтеграції", приросте до "єдиного" кордону з агресором, забезпечивши росіян ще одним потужним важелем впливу на Україну. По прямій до Києва, Житомира, Рівного, Луцька буде близько 100 км, а до Чернігова - біля 30 км.

І чинна білоруська влада не зможе нам гарантувати того, що її армія після інкорпорації до російських ("союзних") збройних сил, не розверне свої гармати проти українців.

Головне питання в усій цій ситуації з аншлюсом Білорусі, яким би дивним і неймовірним воно нині не пролунало, є наступне: чи готові білоруси відкрити вогонь на ураження по загарбникам?

У Росії дуже добре знають, що лукашенківська диктатура набагато жорсткіше путінської, що чимало репресивних винаходів (фізичне усунення прямих конкурентів вождя, фактична відсутність багатопартійності, повна заборона вуличних акцій, кримінальна відповідальність за висловлювання в інтернеті) було запозичено РФ у РБ, а не навпаки, і вважають, що білоруські військові не підуть на смерть в ім’я Лукашенка, а воювати за Білорусь з Росією не стануть, бо не до кінця усвідомлюють, де закінчується чуже і де починається своє.

У Москві переконані, що у Республіці Білорусь перешкодою для них є виключно сімейний клан Лукашенка. Національну ж самоідентифікацію білорусів у ФСБ-ГРУ визначають не те, що як "нульову", а як "мінусову". Громадяни Білоруси справді дуже радянізовані, на Травневі свята там виходять з портретами Сталіна, а на міжнародних змаганнях білоруський спортсмен може вийти з прапором СРСР та попросити вмикнути радянський гімн.

Ось це, вочевидь, і стане підґрунтям наступних подій з точки зору масової психології. Основа є, далі вона просто "стимулюється" шляхом добре продуманої й ретельно організованої провокації.

У соцмережах шириться резервний алгоритм упокорення РБ на той випадок, коли у Мінську й надалі виявлятимуть кволу готовність до "інтеграції". Частина експертів відкидає його як малоймовірний. Але це тільки на перший погляд.

Ось зазначені там основні етапи:

• генерали з Луб’янки готові пожертвувати фігурою Бабича, в минулому бізнесмена та шахрая. Він для них чужий, він все ж таки не людина з Системи. А ставки є надто високими, аби довго думати й "розкачуватися": офіційний рейтинг Путіна стрімко падає, попереду у росіян нові економічні негаразди, є серйозна загроза палацового перевороту.
• Ліквідацію Бабича від імені буцімто білоруських "радикалів" доручать найманцям. "Ниточки" у "розслідуванні" каналу "Росія-1" приведуть до Віктора Олександровича Лукашенка - старшого сина Олександра Григоровича, помічника президента Білорусі з національної безпеки, члена Ради Безпеки Білорусії. Саме йому безпосередньо підпорядковується КДБ РБ й чисто "сімейна" спецслужба Оперативно-аналітичний центр (ОАЦ).
• Відповідно до озвученого Медведєвим Брестського ультиматуму, без російських грошей у Білорусі посилиться споживча криза.
• Далі "ватні" провокатори мають вивести народ на вулиці, роздати бажаючим погратися у Гіркіна зброю (вона, як змушений визнати Лукашенко, вже завозиться з "ДНР"-"ЛНР" через прозорий кордон) й під вигуки "Не хочемо голодної смерті! Хочемо бути з Росією!" повести чернь на резиденцію Лукашенка у Дроздах.
• Росдержпропаганда розкручуватиме думку, що Лукашенко "на замовлення США" ніби як збирається "воювати" з Росією. "Воювати" з однією єдиною ціллю - "захистити власні статки", накопичені за рахунок російської "братньої" допомоги. Одним словом, народ добряче лякатимуть і жахатимуть, пропонуючи легкий та доступний спосіб позбутися своїх страхів - "прибрати" остогидлого диктатора.
• На додачу полковники-"патріоти" з білоруського КДБ (можете поставити будь-яку іншу абревіатуру) підуть арештовувати сина Лукашенка і його людей у верхівці республіканських силовиків. А по радіо крутитимуть запис конфіденційної розмови міністра зовнішніх справ Макея зі співробітниками Держдепу.
• Як і навесні 2014-го у Сімферополі, "русскомірци" захоплюють держустанови, запрошують "миротворців" з РФ.

Вторгнення нацистських військ до майже німецької Австрії, нагадаємо, починалося з фізичної ліквідації СС-івцями тамтешнього авторитарного лідера Енгельберта Дольфуса. Двом австрійським "альфа-самцям" (Гітлер теж був етнічним австрійцем) разом було б тісно в одному Рейху, слабший мав поступитися сильнішому.

На чолі "СОГРОБу" у кремлівських кабінетах теж бачать справжнього росіянина, а не зросійщеного білоруса. А функцію СС можуть виконати найманці з ПВК "Вагнера". Скажімо, під виглядом бойовиків з ОРДЛО чи "ветеранів-ополченців".

До того ж, необхідно рятувати свій імідж на тлі провалів в Україні та Сирії, а Білорусь ледь не "сама проситься" (принаймні, так воно виглядає з російського боку) щоб її "визволили".

Завадити розгортанню чогось подібного можна шляхом перекривання кордону з Російською Федерацією та запровадженню візового режиму.

А ще Лукашенко міг би нарешті "красиво піти", погодившись на безкровний мінський "Майдан" й забезпечивши прихід до влади уряду народної довіри. В обмін на відповідні гарантії.

Як Кучма у 2004-2005 роках, а не як Янукович у 2013-2014 роках.

Зберегти status quo йому все одно не дадуть. Не свої громадяни з середньою зарплатнею у $150 на місяць, не чужі ЄС та НАТО, не зовсім чужі Путін з Медведєвим.