Роман Безсмертний: Від диктатури “джокерів” нас рятує лише їхня захланність

Отже, як казали класики, “виявляється і так можна”. Янукович нервово ридає в Ростові, ми бачимо, один з основних здобутків, йдеться про безвіз, можна було поставити у так званий ручний режим, немовби українці мають відпрошуватися в прем’єр-міністра чи в якихось інших органів, для того щоб виїхати за кордон.

Цей сценарій почав реалізовуватися ще від початку обрання Зеленського президентом України і лише через шторм реформ, який йшов, все ще по інерції продовжувало рухатися, тому ті, хто ставили Зеленського, ті, хто робили на нього ставку, - вони повинні були терпіти Гончарука, вони терпіли прокурора, вони говорили якісь потрібні слова. Але, насправді,  з приходом Єрмака в офіс президента, з призначенням Шмигаля прем’єр-міністром по всіх напрямках є спроба перевести управління у повне ручне менеджерство. А що стосується таких масштабних речей, які б’ють по правах людини, як заборони на виїзд, виліт людей за кордон — це починають вилазити "квіточки". І, треба розуміти, що ці "квіточки" закінчаться дуже серйозними "ягідками". Чому? Тому що, перебуваючи в умовах епідемії, енергетичної кризи, економічної кризи, кризи перевиробництва -  споживання падає, людям просто ні за що купувати речі – спроби у ручному режимі управляти цими процесами будуть лише загострювати ситуацію. І те, що ми на сьогоднішній день бачимо на поверхні, насправді до осені перетвориться на серйозний конфлікт.

Безвіз є найбільшим ворогом українського олігархату, котрий звик використовувати робочу силу українських громадян, які за безцінь змушені були працювати на тих чи інших підприємствах. Але теперішня ситуація мені нагадує бомбу чи міну сповільненої дії, адже якщо прикривати кришкою каструлю, котра кипить, то рано чи пізно, або баняк рознесе,  або знесе кришку. Йдеться  про кілька мільйонів активних, статевозрілих громадян, котрі пройшли безліч випробувань і їх вже так просто, даруйте, якомусь Шмигалю не зупинити, тим більше в ситуації тотального безробіття.

Ще у період передвиборчої кампанії президентської, коли мені доводилося бувати у східних регіонах, дуже часто від прихильників нинішнього президента чулися пропозиції, щоб закрити виїзд. І на мою аргументацію, що це  порушення основоположних прав людини, тому що право пересуватися — це природне  право...

Це порушення кількох статей української Конституції — права на працю, права на пересування і так далі.

В тому числі і міжнародних конвенцій до яких Україна приєдналася, починаючи від вільного пересування, закінчуючи економічними різного роду угодами — вони забороняють адміністративне втручання у такі процеси. Уже тоді було видно, що ці люди не розуміють, які демократичні інструменти можуть управляти цими процесами. А це нерозуміння на що буде наштовхувати? То на наради з олігархами, які буде проводити президент Зеленський, то на адміністративні кроки із заборони виїзду людей. Насправді, все це свідчить про те, що в особі Зеленського, людей, які його оточують, ми маємо носіїв посттоталітарної  філософії з диктаторськими замашками. І лише бажання заробити на владі не дає їм можливості перейти до диктаторського режиму. Це по-перше. А по-друге -  вони пішли на дуже серйозні компроміси з тими, хто залучений до команди. Ну, скажімо, такі, як Аваков, з одного боку, з іншого боку, вони мусять щось відповідати суспільству, тому з’являються ці балачки про Саакашвілі. Але в той же час, коли ми говоримо про Саакашвілі — монополізується енергетичний ринок.

Дуже важливий момент. Як ви можете пояснити  блокування роботи українських атомних енергоблоків?

Це ситуація давня, як людський рід. Очевидно, що в Україні, на сьогоднішній день, є перевиробництво електричної енергії. Енергія атомних станцій дуже дешева. Тоді питання, а на чому будуть заробляти ті, хто монополізував енергетичний ринок? Ті, хто так щедро дотував нинішнього президента під час виборчої кампанії? АЕС адміністративно викидалися з енергоринку до цього, вони викидаються і зараз. Те, що зараз проглядається — це олігархічна змова, картельна змова, при чому, в результаті цієї змови, удар наноситься по державному енергетичному сектору, який насправді може з горою забезпечувати українських громадян, український бізнес дешевою електроенергією атомних станцій. Гляньте, ніхто нічого не говорить про ці домовленості, яких  досягав Герус з  імпорту російської електроенергії,  тож беруть і виключають 11 енергоблоків українських атомних станцій. До речі, технологічно — це дуже складний процес. Якщо у цивілізованому світі, на сьогоднішній день, ті, хто володіють енергоресурсами, доплачують громадянам, доплачують бізнесу, то в Україні, у змові з можновладцями, роблять все, щоб зняти з громадян останню сорочку.

Наскільки я розумію, ми стрімко торуємо шлях так званої велюрової Білорусі. Автократизму, котрий, за допомогою олігархічної змови і сучасних мас-медіа, намагається накинути аркан на шию українських громадян, для того, щоб вести їх в напрямку «світлого майбутнього». Але, як ми вже переконалися впродовж року, це майбутнє далеко не світле.

Цей, так званий, велюровий менеджмент — це річ дуже небезпечна, за велику відстань від неї тхне таким рашизмом. Зверніть увагу, як так на авось махають в Росії на епідемію, ще більші  Лукашенко витворяє чудеса, не дивлячись, що цвинтарі покриті новими могилами.  Більше того, проглядається спроба використати епідемію для того, щоб ще більше насадити жорстке адміністрування, накинувши вуздечку на громадський сектор, на політичні сили в Україні. Річ дуже небезпечна і вона межує з переходом до системи тоталітарного менеджменту у сегментах, секторах і так далі. Подивіться, як обмежили ресурси для місцевого самоврядування, як згортаються навіть мінімальні джерела, які були в бюджеті місцевого самоврядування і так далі. Насправді, йде такий процес реінкарнації тої епохи Януковича, тільки що він має таке клоунське забарвлення.

Я нехотячи проводжу паралелі з фільмом “Джокер”, коли людина з величезними внутрішніми проблемами нап'ялювала маску і після того намагалася змінити хід історії. Наслідки були плачевні для всіх фігурантів. Я бачу повернення російського чиннику і публічно, і непублічно, у внутрішню українську політику. Тому що міністр закордонних справ Росії Лавров, який несе відповідальність за брехню і злочини кремлівського режиму, зокрема і злочини проти України, зараз починає давати чи то поради, чи ультиматуми Україні, кого їй слухати. Це просто нонсенс. Йдеться про лавровський піар для Єрмака.

 Очевидно, що подібними речами Росія нав’язує Україні внутрішній дискурс. Подивіться, як ми, на сьогоднішній день, в більшості своїй рекламуємо річ, яку викинув зі свого нутра президент Зеленський, що в його голові, мовляв, війна закінчилася. Ми все менше і менше публічно говоримо, що є війна, хоча там ситуація не покращилася, вона погіршилася з того моменту, коли президентом став Зеленський. Друге, як дедалі більше нам нав’язують кадрову політику зі Сходу. Оці речі пов’язані: Єрмак-Козак, висловлювання Лаврова і все інше — це спроба зав’язати ситуацію в Україні на певну тему. Все хилитається як на вагах. З одного боку Саакашвілі — балаканина, яка ні до чого путнього не призведе, а з іншого боку - дурна балаканина Лаврова про Єрмака, в діях якого є ознаки державної зради. Ви просто попали в десятку, коли зрівняли цю ситуацію з “Джокером”. Тобто, ти бачиш, як хворий менеджмент з хворою головою намагається управляти сорокамільйонною державою, в результаті — це приводить до безкінечних жертв: на фронті, в результаті епідемії. Коли джокер вбивав людей, він кайфував від цього, а тут маємо насолоду від знущання над суспільством, від знущання над державною машиною. Я аналізую ситуацію з міністерством закордонних справ. Там маса толкових людей, які здатні забезпечувати цей процес. В результаті, з’являється особа, яка ставить підпис “согласєн, Єрмак”, ну це удар ломом по голові, тому що уявити собі, що в цивілізованій державі особа без повноважень, яка має інші державні повноваження вчиняє такий крок — я не знаю, як це пояснити з точки зору державної машини. При цьому міністр - осторонь цього процесу, віце-прем’єр - осторонь, комітет Верховної Ради – осторонь. Звідси джокерство і хайпування, можна малювати гримаси, одягати клоунські кафтани, але не досягати результату, який призведе до того, що суспільство буде зміцнюватися, що воно буде інкорпоруватися в Європу. Ви знаєте, пане Антоне, я не знаю, хто в Європі з такими явищами буде працювати. Європейці, як і американці, вони, коли це бачать, вони від цього відгороджуються. Заяви Януковича про співробітництво з ДБР, переслідування майданівців, переслідування попереднього президента, я вже не кажу про те, що є чутки про те, що можуть порушити справу проти командуючого військово-морським флотом. Потихеньку те, про що говорила Москва попередні п’ять років, воно стає інструментом влади проти українського суспільства. Безглуздя якесь, чесно кажучи.

Можливо стратегія полягає, аби обрубати українські союзницькі зв’язки, для того, щоб в європейських столицях сказали: “Стоп, хлопці, з вами небезпечно мати справу, то давайте ви будете перебувати у  так званій сірій зоні російського впливу і Росія буде дедалі більше вас поглинати, тому що ми вас не вважаємо надійними партнерами”.

Річ у тім, що в міжнародному плані, якщо взяти кон’юнктуру сьогодні світову, ситуація дуже вигідна для України. І це замість того, щоб зміцнювати антипутінський союз, замість того, щоб домагатися малих і великих перемог в протистоянні з Росією, а сьогодні ця можливість є, тому що кон’юнктура на ринках, на сьогоднішній день, особливо на енергетичному, продовольчому,  дозволяє Україні пресингувати. І замість того, щоб використати ці речі і атакувати ними на міжнародному плані, ми бачимо, як все робиться, аби провернути це проти власного народу і понизити температуру протистояння з агресором. Оця ініціатива зустрічі міністрів закордонних справ  - це чергове лобіювання українським політичним керівництвом якихось російських інтересів. Я настільки зараз остерігаюсь результатів, які внутрішньо можуть там з’явитися. Дай Боже, щоб вона хоча би закінчилася нічим. Для мене фігура Єрмака — це дуже небезпечна фігура, яка приносить Україні, на жаль, програші на міжнародному ринку.