Про тестамент

Якось Мироненко, – останній лідер українських комсомольців часів СРСР, висунув цікаву теорію про те, наприкінці 80-х років минулого століття у комуністичній партії було три течії – горбачовська, єльцинська течія і течія Лігачова. Тепер же ці три проекти дістали своє втілення в Україні, Росії і Білорусі. Україна є продовженням горбачовських експериментів і горбачовської перебудови.

Поза сумнівним ідеологічним наповненням, мусимо таки визнати рацію комсомольського ватажка. Тим паче, що нинішні владні кабінеті переповнені його колишніми соратниками. Чисто позірно: Україна й досі експериментує, як свого часу це робив Горбачов, і можна лише гадати, у що, власне, виллються ці, здебільшого, ексцентричні експерименти. Як на мене, експериментувати за російськими лекалами - справа безсенсова. "Якщо її (систему - Авт.) зламати, то вийде, що національна ідея росіян - нікчемність. Немає жодної іншої ідеї, яку б росіяни втілювали у життя більш послідовно. У всьому непослідовні, в нікчемності стійкі", - написав про співвітчизників в "Енциклопедії російської душі" Віктор Єрофєєв.

Гірше інше: попри бажання дотримувати демократичних норм і зберігати гарний вираз обличчя за поганої гри, наш істеблішмент рідко коли здає собі справу в тому, що точка неповернення до двох інших «проектів» (єльцинського та лігачовського) ще й досі бовваніє на видконолі. Носії таких ідеологем не тільки інкорпоровані у владу, вони, – що найпарадоксальніше, – прийняли правила гри, визначені демократичним суспільством. Тобто, для нинішніх комуністів не є чимось неприродним існування на кошти «проклятих буржуїв», та й, зрештою, їхніх вождів цілком влаштовує триб життя заможного класу. 

Я міркую собі, що, за всього демократичного налаштування влади, не слід, мабуть, заплющувати очі очевидну антидержавність теорії і практики лівих радикалів. Я розумію, що і КПУ, і ПСПУ іноді стають у пригоді українським (навіть прозахідним) режимам, але, попри цю «корисність», вони містять доволі потужний елемент ризику для самостійності та соборності України.

Поведінка Симоненка та його підлеглих на Південному Сході і в Криму, – чи не найпромовистіший тому приклад. Учорашнє повідомлення про мілітарну знахідку на дачі комуніста Спиридона Кілінкарова у Стукаловій Балці - ще один вагомий доказ для судді, який, судячи зповідомлень, 24 липня розпочне розгляд позову Міністерства юстиції про заборону діяльності Комуністичної партії України. І, сподіваюся, "його честь" чудово розумітиме, що гра з вогнем перед кількамільйонною аудиторією рівнозначна спектаклю з мишами у кімнаті, сповненій змій. 

Можна закликати «червоних» до відповідальності, можна завбачливо "зливати" Симоненка, як це намагаються зараз вчинити їхні парламентські колеги, але ефективність цих закликів видається нульовою. Чомусь ніхто з них, – нардепів-законотворців не зауважив однієї простої детальки – промови комуністів, їхня практика у неспокійних регіонах містять у собі банальний кримінал чистої води, визначений конкретними статтями з конкретними термінами відсидки. 

Лояльність? Лібералізм? Та ні, – звичка. Звичка сприймати політиків як пустодзвонів. І діяти, до речі, схожим чином, – безвідповідально громадити слова, не міркуючи про наслідки. Тестамент Горбачова, Єльцина і Лігачова разом взятих…