Дивний заколот

Знаєте, я чомусь вірю екс-секретарю Ради нацбезпеки і оборони Андрієві Парубію, коли він каже , що під Адміністрацію президента учора вийшли вевешники, а не Нацгвардія. Вірю тому, що займатися рекетом Нацгвардія у нас ще не звикла, а ось ВВ мали на те час. Чому рекетом – та тому, що вимагати грошей, брязкаючи при цьому бодай віртуальною зброєю, - не що інше, як «ставити на лічильник» неслухняних підприємців чи просто торгівців на ринку.
Гадаю, що даремно «заколотникам» пообіцяли не чинити нагінок. Крим так і не навчив владу і «чєловєка с ружжом» шанувати і виконувати армійські статути. Тоді, пригадуєте, командири чекали наказів з Києва про те, що у нападників на в/ч можна стріляти, забувши вимоги статутів (караульної служби зокрема) про потребу стріляти... Нині забуто статут гарнізонної служби, який забороняє вояку полишати розташування частини без дозволу на те командира.
...Уявімо собі ситуацію. 1941 рік, осінь. Німці майже під Москвою. А призвані на строкову службу три роки перед тим виходять на Красну площу вимагати «дємбєля». Цей приклад навів не випадково. Старші зрозуміють усю абсурдність ситуації і знають про наслідки, які могли б очікувати цих «горе-бунтарів».
Найобразливіше, - заколотники навіть не захотіли слухати поранених «айдарівців», хоча перед тим обурювалися, що, мовляв, їх «маринують» у казармах, не допускаючи до АТО. Тобто протестувати вийшли люди, які, наскільки я розумію, не нюхали пороху. Зрештою, вони самі підтвердили це «Громадському ТБ». Зате їм сниться запах «домашнього вогнища», бо собі на підмогу вони покликали батьків.

А ще чомусь події у Києві та Харкові провокують мене на версії, які, видається, ліпше б пасували прихильникам розмаїтих теорій змов. Погляньмо на події та заяви, які передували вевешному бунту. 9 жовтня Порошенко заявив про ймовірність провокацій на Покрови, коли парламент планував ухвалити купу потрібних і доволі дискусійних законів. Отже, влада знала, що готується щось екстранеординарне. Далі. 12 жовтня Порошенко розповів про намір звільнити одіозного міністра оборони Гелетея. Думаю, що вже тоді у військовій верхівці ні для кого не було таємницею, хто стане наступником. Учора це стало відомо всім. За іронією долі, чи, може, за сценарієм «бунту», президентським обранцем став командувач Нацгвардією Степан Полторак. Саме його підлеглі того ж таки дня вийшли на Банкову. Якщо моя версія має право на існування (а її вчора підтвердив комбат "Азова" Андрій Білецький), то сьогодні, коли парламент голосуватиме за призначення пана генерал-полковника, народних депутатів тихцем поставлять перед фактом, що тільки Полторак зможе прибрати бунтарів з площі перед АП. І вони, безумовно, повірять... Як, по ідеї, вевешники мали б повірити прозорому натяку на те, що їхній дємбєль залежить виключно від Порошенка, точніше - результатів переговорів ПОПа з Путіним у Мілані.
...Усі більш-менш пристойні військові путчі характерні участю у них вищого офіцерського провідництва. Український заколот Нацгвардії (чи ВВ) унікальний (якщо, звісно, не брати до уваги японський «путч молодих офіцерів» 1936 року). Генерали тут не побажали вийти з-за лаштунків. Поки що. Вони наразі володіють усіма важелями, аби керувати з тіні. Або, - у гіршому випадку, - самі є маріонетками в руках політиків. Це прикро, це, м’яко кажучи, не на часі. Але це закономірно, оскільки провідні політичні сили, які зараз завзято змагаються поміж собою за теплі парламентські фотелі, перші взялися спекулювати мілітаристськими сюжетами. Зокрема, формуючи списки кандидатів. Ну-ну... Почекаємо. Може, хтось з перших п’ятірок вже приміряє на себе кітель «українського Піночета».
Ігор Гулик. Ілюстрація: paul-schultz.livejournal.com