Обмін полоненими: Порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих

Але, як виявилося, одна справа - пообіцяти всій країні і дати наказ, інша справа - втілити обіцянку в життя. За цей час відбувся лише один масовий обмін.Обмін полоненими стався на нейтральній території за формулою "222 на 150". При цьому були присутні: відповідальний за процедуру з української сторони -Віктор Медведчук, з боку т.зв. "ДНР" - "міністр оборони" Володимир Кононов.

В даному випадку питання не до спецслужб - вони неодноразово підкреслювали, що готові до обміну. Справа в тому, що, обмін полоненими можна вести лише з організованою структурою, яка є наявною в "ДНР", де бойовики підпорядковуються Захарченку. Саме тому там процес обміну полоненими йде досить активно. В "ЛНР" Плотницький не керує навіть третиною окупованих територій, тому з кожним з польових командирів, які утримують заручників переважно як "товар на продаж", треба домовлятися окремо. До речі, не випадково, що після розправи з "Бетменом" "ЛНР" заявила про готовність до обміну .

Це, звичайно, позитив, але, за повідомленнями українських ЗМІ, вже в новому, 2015 році, більше 20 українців потрапили у полон до бойовиків, до того ж за день в полон потрапили семеро бійців.

Мало того, що не звільнені декілька сотень полонених, так до того ж іде зворотній процес, фактично кожен день українці потрапляють в полон до бойовиків. Про яке припинення бойових дій, про яке перемир"я може йти мова?

Журналіст Роман Бочкала розповів, як насправді виглядає ситуація із визволенням та обміном полонених між українцями та російськими бойовиками.

«З приводу обміну "всіх на всіх". Спілкувався сьогодні з рідними полонених бійців дев'яносто третьої бригади. За їх даними, бойовиками ДНР і ЛНР утримуються 90 військовослужбовців цього підрозділу ЗСУ. Проблема в тому, що більшість з них у списку військовополонених не значаться, зате вони в списках зниклих безвісти. Тому не можуть бути обміняні. Вони- поза домовленостей. Зневірившись, ініціативна група родичів вирушила на окуповану територію і зараз знаходиться в Донецьку. Їм вдалося з'ясувати багато цікавого. Наприклад, в Горлівці, де вони теж побували, офіційно немає жодного полоненого з дев'яносто третьої бригади, а за фактом там знайшлися п'ятеро хлопців. Поки не можу розкривати всю інформацію, але якщо зовсім коротко, то українською владою приймаються ДАЛЕКО не всі заходи для звільнення наших героїв».

Показовою в цьому плані є інформація про втечу полонених із Свердловська Луганської області. Серед тих, хто втік з полону, є як українські бійці з Івано-Франківщини та Хмельниччини, так і місцеві прихильники "ЛНР", серед яких є навіть громадянин РФ. Їх об"єднало одне-прагнення до волі. Цей випадок свідчить про те, що українські бійці не розраховують на допомогу держави, а вирішують проблему звільнення з полону самотужки. Нагадаю випадок, коли священники з Волині шляхом перемовин визволили з полону бойовиків свого земляка.

Як кажуть, порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих. Доля українських полонених все частіше вирішується приватними ініціативаим, в той час як держава намагається жорстко підпорядкувати собі процес визволення.

Українська сторона , в питанні обміну військовополоненими, дозволила росіянам забити собі "гол", продемонструвавши, що без кума Путіна Віктора Медведчука сепаратисти не розмовлятимуть з українським президентом. Хоча українська сторона і наполягає на тому , що Медведчук був введений в процес обміну полоненими між Україною і "ДНР"/"ЛНР" коли домовленості були вже досягнуті, "оскільки він був гарантією того, щоб обмін відбувся", але сам факт його присутності , фактично звів на нуль весь позитив переговорного процесу щобо обміну військовополоненими.

Я вже писав про те, що єдиним позитивом Мінських угод був обмін полоненими за формулою «всіх на всіх». Оскільки обмін за цією формулою не відбувається, то можна сміливо сказати, що ці угоди вартують не більше папірця, на якому вони написані.