Поразка чи перемога?

Мирні переговори щодо припинення збройного протистояння можливі лише у двох варіантах. Перший – визнання Україною своє поразки, і як наслідок – втрата певних територій. Другий – визнання Україною свої перемоги. Третього шляху немає.

Відповідно всі мирні переговори під час військових дій, не зважаючи на їхній формат – нормандський чи мінський – точаться навколо двох питань: поразка чи перемога. Все інше – від лукавого. Тому Президенту України треба чітко визнатися з характером перемовин: що буде основним – визнання поразки чи визнання перемоги. Якщо Президент обирає мирний шлях (а він неодноразово декларував, що він – «президент миру», а не війни), він має набратися мужності й взяти на себе персональну відповідальність та пояснити народу України, що досягнення миру з Росією можливе лише шляхом визнання Україною певних територіальних втрат, а саме Луганської, Донецької областей та АР Крим.

Як свідчить історичний досвід, всі угоди, підписані з Росією, не варті навіть того папірця, на якому вони написані. Не будемо глибоко занурюватися в історію, достатньо пригадати Будапештський меморандум, згідно з яким Росія є одним із гарантів територіальної цілісності України в обмін на відмову України від ядерного статусу. Якщо ми вже загадали цей меморандум і ядерний статус, відповідно, що єдиним стримуючим моментом агресивних дій з боку Росії є саме відновлення цього статусу.

На сьогодні ядерна зброя є фактором стримування, а не зброєю нападу. Достатньо пригадати слова де Голля, який казав, що держава, яка не володіє ядерною зброєю,коли інші володіють цією зброєю, не володіє власною долею.

Відповідно до цього, у зв’язку зі збройною агресією РФ Україна повинна вимагати денонсації Будапештського меморандуму та створення умов для повернення ядерного потенціалу як зброї стримування. В Україні є всі технічні та фінансові можливості, щоб протягом року відновити ядерний статус та увійти в клуб ядерних держав.