Чи полюбить нас колись Німеччина?

Днями відбулася нормандська зустріч 2.0, де Україна опинилась із Росією і її двома ситуативними адвокатами — Німеччиною і Францією за зачиненими дверима.

Бажання Росії незмінне уже багато років — втюхати нам ОРДЛО на російських умовах і нейтралізувати всі демократичні та прозахідні рухи в Україні. Україна зразка 2013 року це її мрія — затхле обивательське і абсолютно безвольне болото. А додайте ще і сотні тисяч співгромадян з російськими паспортами — і буде вам тотальний розгул демократії по-новому.

Німеччина має великі надії на цей формат і тягне Україну на другий раунд переговорів до Берліна, бо на тлі того, як Велика Британія і США ледве не щодня тягають до нас якесь сучасне озброєння — Берлін виглядає якимось відщепенцем. Чистий Мюнхен-1938, де в ролі Чехословаччини нині опинилася Україна. Тільки от більшості українців уже набридла роль сліпих кошенят Східної Європи, за рахунок яких можна вирішити мир для цілого покоління. А там хоч потоп.

Франція погрузла в непростих внутрішніх дискусіях щодо майбутнього держави. У квітні у них президентські вибори, де Емануеля Макрона наздоганяють дві конкурентки і один правий популіст з проросійськими поглядами. І організувати швидкий мир в Україні — саме те, щоб зачепитися за президенство удруге.

Безумовно, шукати захисту суто українських інтересів за таких умов у нормандському форматі не виходить. Але тут точно можна сказати французам: У вас вибори? Вигравайте їх не за наш рахунок? У Німеччини криза ідентичності? Друзі, час розбирати косяки останньої чверті століття, які ви самі зробили без нас. Правда, потім рейтинги партій і голови видатних німецьких локальних політиків, але це уже інше.

Щодо Києва і її представника на цих переговорах очільника Офісу президента України Андрія Єрмака — зауважу одне. Це далеко не Невіл Чемберлен, який, по-перше, був лідером Консервативної партії, по-друге, був прем’єр-міністром з досвідом суттєвих економічних реформ. Тому так — на той час це був виразник інтересів значної частини англійських виборців. У Єрмака таких повноважень попри персональну наближеність до президента Володимира Зеленського не було і не буде. І це треба враховувати, що б там що не підписав на очікуваних посиденьках у Берліні.

І тут же хочеться знайти відповідь, чому нас так не любить Німеччина? І чи є шанси отримати повагу від країни-лідерки ЄС? Це питання регулярно постає останні пару тижнів, коли Берлін кілька разів сказав чітке "ні" у питанні військової допомоги Україні.

Згадаймо як адмірал німецького флоту прямо заявив, що Криму Україні не бачити ніколи і Росію треба поважати. За це Німеччина отримала дипломатичний скандал і довелось адміралові писати заяву про відставку. Чи про прем’єра найбагатшої землі, представника Меркель Маркуса Зедера, який жорстко виступив проти військової допомоги Україні і сказав: "Росія нам не ворог". А ви типу білі незрозумілі люди Східної Європи виживайте, як хочете. Не будемо згадувати про бан на постачання озброєнь до України з Естонії. Де Німеччина чітко сказала "ні", бо озброєння ці начебто були зроблені в колишній НДР. Тому не можна.  І ось крайнє — яке от просто виносить мені мозок. Весь світ везе Україні протитанкове озброєння і джевеліни, а Німеччина каже - ось вам 5000 касок. Спасибі, звісно, у 2021 році наше Міноборони і на це тендери провалило. Але такої підтримки від Німеччини дуже мало.

Я уже бачу, як українськими соцмережами і серед політичних коментаторів ширяться антинімецькі настрої. Мовляв, не добили їх у 1945 році — от тепер знову кличуть сюди війну і розруху.

Після тої самої поразки у Другій світовій війні - німці вирішили, що будуть жити добре. Будуть жити краще всіх — і справді, німецький "Мерседес", костюм від Hugo Boss, дача у Баден-Бадені за корупційні кошти — стало прикметами того, що ти вибився із грязі в князі. Піднявся, так би мовити, з колін. І Німеччина почала активно працювати з тими, хто міг їй запропонувати ресурс: дешеву робочу силу, недорогі енергоносії і просто гроші на політичну діяльність. Сучасна Росія чітко відчула цю потребу і за часів канцлера Герхарда Шредера російські капітали знайшли точку входу. Так Німеччина абсолютно не розуміючи далекоглядних наслідків, присіла на газову російську голку і опинилась у залежності від "Газпрому" — офіційного посла Кремля у світі.

Ця залежність така значна, що згідно ще одного повідомлення Bloomberg, Німеччина готова підписатися під усіма санкціями проти Росії, окрім нових обмежень в енергетиці та розрахунків за енергоресурси. Тобто, якщо США таки заборонить російським банкам здійснювати платежі у доларах у разі ескалації в Україниі — Берлін просить не чіпати російський газ. А от що готові підтримати, так це — обмеження на імпорт окремих російських металів та хімічних речовин, а також обмеження на експорт деяких предметів розкоші та високотехнологічних товарів, посилення обмежень на товари, які можуть використовуватись як з цивільною, так і з військовою метою. І заборони на поїздки до Німеччини для німецьких олігархів. Можуть навіть піти на деякі запобігання проти трубопроводу "Північний потік-2". Але повне "ні" газовим терористам — на це німці піти не можуть.

Такі рішення Німеччини зрозумілі. Коли ти залежиш від диктаторського режиму Путіна, без палива з якого на тебе чекають проблеми.  Звісно, для Німеччини з її економічним запасом — це не катастрофа, але громадяни і бізнес будуть постійно відчувати дискомфорт. І саме тому той самий бізнес 3 березня намагатиметься умовити Путіна залишити все так як є. Але недалекі ті часи, коли за помилкову політику кількох німецьких урядів прийде розплата. І постане слушне питання: чи може вважатись лідером Європи держава, яка толерувала абсолютне зло?

Саме через російські гроші у Німеччині — коли в Росії знищувалися елементи демократії, німецькі та європейські політики заплющували очі. Так само не бачили, коли Кремль фінансував найбільш відморожені терористичні і православні рухи. Так само мовчали, коли Росія влазила у всі війни на світі. До 2014 року, коли мовчати після бійні в Україні уже стало соромно.

Німецькі урядовці не висловлювали "глибоку стурбованість" своїм економічним партнерам, коли Путін назвав Росію "енергетичною наддержавою", а його пропагандисти хизувалися, що нафта з газом стали стратегічною зброєю.

Коли в Німеччині російське лобі досягнуло максимуму — німецькі політики вирішили закрити атомні електростанції. Мовляв, не екологічно, краще купимо газу. І сталося це за особистим наполяганням канцлерки Ангели Меркель та великого бізнесу з офісами в Росії. Хоча цікаво почитати зараз цікаві факти про те, що саме атомна енергетика мала працювати до 2036 року і забезпечити безболісний перехід на "зелену енергетику". Останній раз за це німецькому уряду прилітало в грудні 2021-го від своїх же політичних та економічних експертів.

І тому так, після всіх цих кроків — Німеччина точно знає, що якщо після всіх цих дій, якщо у Європі завтра не буде російського газу — німецьким політикам доведеться відповідати. Рейтингом, посадами, перспективами. І, на жаль, як це часто буває — втрата рейтингів тут болючіша набагато, ніж кров, пролита путінською Росією в Україні, Грузії, Сирії та в самій Росії.

Тому Україні не треба скиглити, заламувати руки і кричати, що "Німеччина - ворог". Нам треба дружити із тими, хто зараз простягає нам руку помочі і нову партію протитанкових гранатометів. А стосунки з Німеччиною треба викристалізувати по лінії грошей. І шукати, що ми можемо запропонувати їм таке, чого немає у Росії. Де вона, ця пропозиція, від якої німці ніколи не відмовляться? А з Німеччиною все зрозуміло — їм колись доведеться платити. За дружбу з дияволом і за толерування зла.