G7 у Франції, як втримати Трампа і змусити його підтримати Київ: чого насправді чекати Україні від саміту

Сьогодні також відбудеться робоча зустріч українського президента з Дональдом Трампом – перша така зустріч на рівні G7. Для Києва це означає одне: вікно можливостей, про яке українська влада говорить уже кілька тижнів, нарешті відкривається на найвищому міжнародному рівні, і від того, наскільки ефективно Зеленський його використає, залежатиме не лише обсяг найближчої військової допомоги, а й те, на яких умовах союзники погодяться підтримувати майбутні мирні перемовини з Росією.

Ставки високі ще й тому, що напередодні саміту, у ніч на 15 червня, Росія завдала одного з наймасованіших ударів по Києву за останній час, влучивши ракетою у Києво-Печерську лавру. Символіка цього удару не випадкова, адже має нагадати західним лідерам, що мирні розмови ведуться на тлі війни, яка не припиняється ні на день. Більше про це розповість Еспресо.

Що таке саміт G7 і хто за столом цього року

саміт G7 у Канаді, фото: gettyimages

G7 – це неформальне об’єднання семи найбільших розвинених економік світу (США, Канада, Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Японія) плюс Євросоюз, яке щороку проводить саміт лідерів під головуванням однієї з країн-учасниць. У 2026 році головує Франція, і саме вона визначає порядок денний та список запрошених гостей.

Саміт у Евіан-ле-Бен – курортному містечку на берегах Женевського озера – триває з 15 до 17 червня. До речі, це вже друге засідання клубу в цьому місці після саміту G8 2003 року.

Цьогорічний склад учасників вийшов нетиповим. Окрім самих членів G7, Макрон запросив лідерів Бразилії, Індії, Кенії та Південної Кореї – для розмови про глобальні економічні диспропорції, а також Саудівську Аравію, ОАЕ, Катар і Єгипет – країни, які постраждали від наслідків ірано-американського конфлікту та блокади Ормузької протоки. Окремою сенсацією стало запрошення нового президента Сирії Ахмеда аш-Шараа: вперше в історії клубу сирійський лідер отримав місце за столом G7, тоді як Китай і Південна Африка опинилися поза форматом через позицію союзників, передусім Вашингтона. 

"Із завершенням каденції, президент Франції Еммануель Макрон прагне максимально реалізувати свою політичну роль у міжнародній історії. У цьому контексті його підхід до розширення міжнародних форматів, зокрема залучення країн Перської затоки та акцент на необхідності говорити з ними, а не лише про них, відображає сучасну логіку міжнародної дипломатії. Йдеться про принцип взаємної участі в ухваленні рішень. Такі підходи формують ширший формат самітів G7, де дедалі більше уваги приділяється залученню партнерів до обговорення глобальних викликів. Водночас G7, як і інші майданчики - G20 та Давос, - давно вийшли за межі суто економічної тематики й перетворилися на платформи глобальної політики та геополітики", - відзначила народна депутатка України VIII скликання, професорка Національного університету "Львівська політехніка" Оксана Юринець у проєкті "СвітОгляд" з Євгеном Магдою на Slawa.TV та Еспресо.

Безпеку самого заходу забезпечують 16 тисяч поліцейських і жандармів – за протоколом, подібним до того, що застосовувався під час Олімпіади в Парижі 2024 року.

Порядок денний: Україна – не єдина і навіть не головна тема для всіх

Попри очікувану увагу до війни Росії проти України, французькі організатори свідомо будували програму саміту так, щоб не загострювати відносини з Трампом і втримати його на заході до кінця. Адже торік американський президент достроково залишив саміт G7 у Канаді. 

Ключовими темами, окрім України, стали наслідки ірано-американської війни та блокади Ормузької протоки, глобальні макроекономічні диспропорції (тема, яку Париж хотів підняти ще до того, як США очолять G20 цього року і G7 наступного), розвиток штучного інтелекту та боргова криза країн, що розвиваються.

Одна за оцінкою аналітиків Reuters, без присутності Китаю за столом перемовин жодних реальних прорізів щодо глобальних дисбалансів не варто очікувати: у Парижі вже вважають перемогою сам факт, що проблему визнали вголос. Ця формула – "визнання проблеми як вже достатній результат" – добре описує загальну тональність саміту й щодо інших напрямів, включно з українським питанням.

Україна на саміті: чого хоче Київ і що вже відомо

Урсула фонд дер Ляєн переє Володимиру Зеленському анкету для членства в ЄС, квітень 2022, фото: Ольга Стефанішина

Українська делегація приїхала до Евіана в істотно сильнішій позиції, ніж рік тому. За оцінками західних аналітиків, весняний наступ Росії 2026 року дав найповільніше просування за останні три роки, лінія фронту стабілізувалася, а вперше з 2023 року українські війська почали повертати більше території, ніж втрачати, зокрема, завдяки розвитку дронових технологій і успішним ударам по залізничній логістиці Росії. Додатковим фактором стала втрата Росією доступу до Starlink, що серйозно ускладнило управління її військами, а також ознаки уповільнення російської економіки на тлі санкційного тиску.

Саме ця "сильніша карта", за словами західних дипломатів, дає Києву рідкісний шанс підштовхнути партнерів до закриття критичних прогалин у підтримці ще до можливого нового російського наступу. На столі переговорів – кілька конкретних пунктів. 

По-перше, протиповітряна оборона: додаткові комплекси Patriot та ракети-перехоплювачі, а також спільне з європейцями виробництво систем протиракетної оборони, що дозволило б Україні випускати частину перехоплювачів на власній території чи територіях партнерів – Польщі чи Німеччини. По-друге, енергетична стійкість напередодні нової зими: фінансування відновлення енергетичної інфраструктури та посилення її захисту. По-третє, фінансова стабільність – за оцінками українського Міністерства фінансів, на 2026–2027 роки потрібно близько 95 мільярдів доларів зовнішнього фінансування, з яких забезпечено приблизно половина. І, нарешті, посилення санкційного тиску на Росію: подальші обмеження на експорт нафти, боротьбу з "тіньовим флотом" танкерів і використання доходів від заморожених російських активів.

Деякі результати вже з’явилися ще до завершення саміту: Велика Британія оголосила про розширення санкцій проти Росії, зосередившись на протидії обходу обмежень, і одночасно підписала з Україною угоду щодо постачання збагаченого урану для українських атомних станцій – крок, який Лондон подає як інвестицію в енергетичну безпеку України на найближчі зими. 

Ще до початку саміту лідери Британії, Франції, Німеччини та сама Україна – за результатами зустрічі в Лондоні – узгодили п’ять принципів майбутнього мирного врегулювання: негайне припинення вогню по нинішній лінії фронту як стартова точка перемовин; юридично зобов’язуючі гарантії безпеки для України з розгортанням багатонаціональних сил після укладення угоди; заморожені російські активи залишаються недоторканними, доки Москва не компенсує завдані збитки; обов’язкове врахування інтересів європейської безпеки в будь-якій майбутній угоді; і збереження права голосу для ЄС і НАТО щодо рішень, які впливають на їхні інтереси.

Що кажуть міжнародні експерти

У CSIS пишуть, що цей самі для Макрона, який завершує свою президентську каденцію – це його "лебедина пісня" на міжнародній арені, тому він хоче, щоб все пройшло показово вдало. Есперти звертають увагу, що президент Франції намагався сформувати програму саміту максимально комфортною для Дональда Трампа. Зокрема, французький президент запросив американського лідера на окрему вечерю у Версалі та скоригував розклад зустрічей. За повідомленнями західних медіа, у Парижі навіть свідомо знижують очікування від саміту, вважаючи успіхом уже сам факт збереження єдності G7 та повноцінної участі Трампа в роботі форуму. Адже, як відомо, минулого року Трамп перервав свою участь у саміті в Канаді.

Аналітики також звертають увагу, що Європа дедалі більше перебирає на себе роль головного фінансового донора України. Цю тенденцію підсилює і розблокування пакета підтримки ЄС на 90 млрд євро після поразки Віктора Орбана на квітневих виборах у Угорщині. В Україні все більше говорять про членство в ЄС.

"Європа справді активізувалася, щоб стати головним благодійником та прихильником України. Це великий зсув порівняно з попереднім періодом", - наголошують в CSIS.

Старша наукова співробітниця Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) Марія Снєговая, звертає увагу, що Київ цілеспрямовано демонструє готовність до перемовин з Росією – зокрема через відкритий лист Зеленського Путіну з пропозицією особистої зустрічі в нейтральній країні. Це робиться для того, щоб показати партнерам, хто насправді гальмує дипломатичний процес. На її думку, попри гострий дефіцит систем Patriot у світі, шанси Києва отримати саме їх обмежені, натомість реалістичнішим виглядає варіант обміну українських ударних дронів на дешевші американські системи, які можна перенаправити на потреби протиповітряної оборони. Вона також підкреслює, що риторика держсекретаря США Марко Рубіо про "стратегічну поразку" Росії є хорошим сигналом для Києва, але остаточно позиція Вашингтона залежатиме від того, наскільки війна в Ірані продовжуватиме відволікати увагу адміністрації Трампа.

Що кажуть українські експерти й офіційні джерела

Успенський собор Києво-Печерської лаври. Пожежа, фото: Національний заповідник Києво-Печерська лавра

Українські військові аналітики теж звертають увагу не лише на дипломатичний, а й на військовий контекст напередодні саміту. Військовий експерт Юрій Жданов, коментуючи виданню "Фокус" удар по Києво-Печерській лаврі, наголошував на майже неможливій випадковості точного попадання балістичної ракети саме в центр собору – за його оцінкою, це свідчить про цілеспрямований удар. З іншого боку, політолог Андрій Золотарьов зауважив, що удар по Успенському собору – додатковий козир для Зеленського у перемовинах стосовно посилення ППО. Адже у нас зараз критичний дефіцит ракет-перехоплювачів PAC-3 до системи Patriot.

"З іншого боку, дуже дивно, що саме перед початком саміту стався напад на Лавру. Росія стверджуватиме, що це наша ППО, а не вони, адже, по суті, вони дали Зеленському такий козир перед самітом. Наче спеціально", - зазначив політолог у коментарі Фокусу.

Анонімне дипломатичне джерело у німецькій владі, на яке посилається "Суспільне", описує нинішній момент як рідкісне вікно можливостей для дипломатії: Україна перебуває в позиції сили, Росія не може досягти перемоги військовим шляхом, а її економіка зазнає труднощів. Водночас європейські дипломати, цитовані Reuters, відверто визнають мету саміту інакше: переконати Трампа, що попередні американські пропозиції щодо мирної угоди були надто вигідними для Москви, одночасно демонструючи власну готовність Європи до діалогу з Кремлем і посилюючи санкційний тиск,  щоб показати, що саме Росія, а не Київ, блокує прогрес у перемовинах.

Сам Зеленський у зверненні напередодні саміту сформулював очікування максимально прямо: перемовини з партнерами цими тижнями мають завершитися конкретними рішеннями щодо посилення захисту України від повітряного терору, а не залишитися "порожніми" зустрічами. Він також назвав червень і липень потенційно вирішальними місяцями для України – з огляду на те, що одразу три ключові саміти (G7, Євроради й НАТО) відбуваються в цей короткий проміжок часу.

Крім цього напередодні саміту Зеленський навіть заявив, що був готовий до особистої зустрічі з Володимиром Путіним на полях G7 або в США. Проте Москва не продемонструвала зацікавленості в такому форматі.

Тож чого реально очікувати: чергова заява про підтримку чи щось більше

фото: створено за допомогою AI

Якщо узагальнити позиції експертів і офіційних джерел, найреалістичніший сценарій – це не дипломатичний прорив у класичному розумінні (на кшталт укладення перемир’я чи підписання нової юридично зобов’язуючої угоди про гарантії безпеки), а накопичення конкретних, хоча й менш видовищних кроків.

Британська угода щодо урану та нові санкції – приклад саме такого формату: не глобальний прорив, а чергова цеглинка в довшій конструкції підтримки. Зустріч Зеленського з Трампом – це насамперед спроба особисто, без посередників, переконати американського президента в тому, що Україна заслуговує на більшу й послідовнішу увагу, попри те, що Вашингтон останніми тижнями зосереджений на Ірані. Ключове питання, на якому збігаються багатьох експертів – чи вдасться скористатися нинішньою "сильнішою картою" Києва, доки цей момент не минув, для того, щоб закрити критичні прогалини в протиповітряній обороні та фінансуванні, перш ніж Росія підготує новий наступ.

Водночас варто тверезо оцінювати межі формату. Бо G7 – це не саміт, на якому ухвалюються остаточні рішення про мир чи війну, а майданчик для узгодження позицій союзників і тиску на Вашингтон. Французькі організатори самі задали тон, прирівнявши "визнання існування проблеми" до успіху – і саме в цій логіці, ймовірно, варто розглядати й результати щодо України. Не буде якогось прориву, а буде підтвердження курсу на подальшу, хай і нерівномірну, підтримку, щоб у поєднанні з обережним пошуком формату для майбутніх перемовин з Росією, наразі залишити радше намір, ніж конкретний план для завершення війни.

Читайте також: Історичний крок для України: що означає відкриття переговорного кластеру про вступ до ЄС