Підбити підсумки вкрай складного для виробництва й прокату 2022-го, бо українські фільми на екрани все ж таки виходили. Окреслити перспективи й спрогнозувати глядацький попит на майбутнє. Всі присутні, — а зацікавлених не вмістила Синя зала! – попри розбіжності в поглядах на актуальні форми, методи та смисли визнали: кіновиробництво в Україні прокинулося й взяло низький старт після законодавчої заборони кіно російського. Але далі прозвучав заклик не говорити в контексті кіно про ідеологію. Зосередитися лише на мистецькій складовій.
Читайте також: Під час війни культура не має бути приватною ініціативою
Спроба усе ж пояснити, що кіно, а в ширшому розумінні – культура, складовою якої воно є, поза ідеологією не існує, наштовхнулося на категоричний протест частини аудиторії. Якщо спершу ідеологічну складову затаврував режисер 75-річний Сергій Маслобойщиков, тут питань нема. Він належить до тих митців, котрі в юному та зрілому віці відчули на собі ідеологічний тиск комуністичної влади. Але від ідеологічності застеріг також продюсер Ілля Гладштейн, людина молода, яка – на щастя! - знає про ідеологічний тиск на особистість та суспільство лише з роману Джорджа Орвелла "1984". Зокрема, ідеологію і все з нею пов`язане він прирівняв до орвеллівського Міністерства правди.
Поняття "ідеологія" в нинішній Україні зробилося чимось страшним, несумісним з проявами свободи творчості та загалом будь-яких свобод. Є ще одне водночас слово, поняття й самовизначення, якого люди, що надто поважають себе, намагаються всіляко уникати – "патріотичний". Для багатьох патріотичний означає неякісний, кітчевий, низькопробний і, знову ж таки, ідеологізований
Таким чином поняття "ідеологія" в нинішній Україні зробилося чимось страшним, несумісним з проявами свободи творчості та загалом будь-яких свобод. Є ще одне водночас слово, поняття й самовизначення, якого люди, що надто поважають себе, намагаються всіляко уникати – "патріотичний". Для багатьох патріотичний означає неякісний, кітчевий, низькопробний і, знову ж таки, ідеологізований.
Вітаючи у вересні 2017 року всіх причетних із Днем українського кіно, тогочасний голова держави Петро Порошенко зауважив: в питанні державної підтримки кінематографа необхідно надавати перевагу кінострічкам патріотичного спрямування, а не фільмам жахів. Але його слова в цьому випадку — не оцінювальне судження, а швидше обмовка за Фройдом. Бо сам термін "патріотичне кіно" разом із визначеннями "патріотична книжка", "патріотична пісня", "патріотична поезія" тощо приготували й піднесли не лише Порошенку, а й усьому суспільству на блюдечку люди хороші, з громадянською позицією, проукраїнські налаштовані – проте досі з залишками радянського, навіть "совкового" мислення. Тяжко поранені радянською владою й досі озброєні стереотипами. Інакше б подібної сегментації не допустили.
Читайте також: "Пушкін х*йло!" - головний книжковий підсумок року
Коли вже на те пішло, фільм жахів у теорії теж можна зробити патріотичним. Наприклад, придумати сюжет, за яким нащадок котрогось із козацьких гетьманів або чаклунів-характерників рятує Україну й світ від зомбі в косоворотках, лаптях та з балалайками. Вже звучить противно, скажіть? Але саме таким чимало наших сучасників-митців уявляє патріотичний твір, котрий відтворює певну державну ідеологію.
Фільм жахів у теорії теж можна зробити патріотичним. Наприклад, придумати сюжет, за яким нащадок котрогось із козацьких гетьманів або чаклунів-характерників рятує Україну й світ від зомбі в косоворотках, лаптях та з балалайками. Вже звучить противно, скажіть? Але саме таким чимало наших сучасників-митців уявляє патріотичний твір, котрий відтворює певну державну ідеологію
Проте борці з ідеологічними догматами охоче дивляться західне кіно, європейське та американське, а також – модне останнім часом азійське. Противники ідеології захоплено обговорюють американську стрічку "Три білборди на за межами Еббінга, Міссурі", котра зібрала низку престижних нагород, включно з двома "Оскарами". За сюжетом, пересічна американська громадянка кидає виклик неповороткій системі американського правосуддя й після важкого протистояння здобуває перемогу, ламає систему на свою користь.
Ця та сотні, як не тисячі знятих у вільних країнах стрічок по суті своїй ідеологічні. Адже в основі кожної – боротьба за своє місце під сонцем та демократичні цінності. Хай це не завжди зчитується буквально. Але переконання творців подібного кіно і не лише кіно завжди помітні. По суті своїй ідеологія – це те саме, що світогляд. Твір, особливо такий впливовий через доступність до найширших мас, як кінофільм, завжди має в основі історію, сформовану світоглядом авторів. Кіно – справа колективна. І якщо автори не однодумці – кіна, як то кажуть, не буде.
Сотні, як не тисячі знятих у вільних країнах стрічок по суті своїй ідеологічні. Адже в основі кожної – боротьба за своє місце під сонцем та демократичні цінності. Хай це не завжди зчитується буквально. Але переконання творців подібного кіно і не лише кіно завжди помітні. По суті своїй ідеологія – це те саме, що світогляд
Старт для активного й інтенсивного розвитку українського кіно дала саме ідеологія. Адже, як згадувалося вище, спершу треба було зачистити поле від кіно російського. Поглядам держави-агресора розробники законопроєкту №1317 про заборону цього контенту Вадим Денисенко та Микола Княжицький й протиставили погляди суто українські, демократичні. Позитивні наслідки для українського кіно не забарилися. Ідеологічно, світоглядно підковані й мотивовані громадяни дали змогу реалізувати себе в цій царині, без перебільшення, сотням молодих українців. Які на момент ухвалення згаданого закону таких можливостей у своїй країні не мали. Й без рішучого втручання носіїв ідеології не мали б успіхів на цьому терені й дотепер.
Читайте також: Перемога у цій війні з Росією повинна мати український варіант
Нещодавно відомий в експертному середовищі дослідник цінностей та учасник Нестерівської експертної групи Євген Глібовицький в черговій своїй публікації вкотре озвучив думку: Україна отримала реальну незалежність не в серпні 1991-го, а в лютому 2014-го року. Думка не нова. Її тією чи іншою мірою поділяє дедалі більше критично мислячих людей. Якщо коротко, то до кінця листопада 2013 року, коли тодішній очільник держави Віктор Янукович відмовився підписувати Асоціацію з ЄС незалежна Україна була деідеологізованою державою. Навіть не так: територією з офіційно визнаною світом – окрім Росії, як з`ясувалося, — кордонами, всередині якої панував світоглядний хаос.
До кінця листопада 2013 року, коли тодішній очільник держави Віктор Янукович відмовився підписувати Асоціацію з ЄС незалежна Україна була деідеологізованою державою. Навіть не так: територією з офіційно визнаною світом – окрім Росії, як з`ясувалося, — кордонами, всередині якої панував світоглядний хаос
Історична пам`ять про трагедію Голодоморів закладена в переважній більшості українців на спадковому, генетичному рівні. Одна з традицій, на яку ми не звертаємо уваги – найперше нагодувати родину, подбати про стратегічні запаси харчів, надлишок консервації в пересічних домогосподарок і то не лише сільських. Кілька поколінь українців підсвідомо боїться вмерти від голоду.
З ідеологією те саме. Радянська влада сімдесят років ставила її на чолі всіх інституцій, від політичної до родинно-побутової. Спершу людина любить вождя та рідну партію. Вождь і партія – це все одно, що держава. А свободи, в тому числі – свобода творчості й самовираження, повинна відбуватися лише в дозволених ідеологами координатах. Особливо болюче такий стан справ бив по творчих людях, їхньому самолюбству. Тож не дивно, що історична пам`ять та відлуння завданих ідеологами тоталітаризму травм автоматично спонукає митців затаврувати ідеологію як таку й поставити себе поза нею.
Читайте також: Жоден окупаційний режим не полегшує життя. Російський – найважчий
Так на порожнє місце легко зайшла ідеологія вже російська. Вона мало чим відрізняється від ідеології радянської. Хіба що до імперської величі й зневаги до цивілізації додалася ностальгія за СРСР. Пропаганда була, є і буде незмінною супутницею ідеології. Тож зрозуміло, чому будь-який крок у напрямку пошуку національної ідеї для нинішньої України миттєво іменується пропагандою, шароварництвом, вишиватництвом, політиканством, петлюрівщиною, бандерівщиною, порохоботством тощо.
Декларативна відмова від ідеології яскраво свідчить про інфантилізм тих, хто подібне декларує. Адже ідеологічність зовсім не плакатність, пафос та оперування плакатними гаслами. Правдива ідеологія означає наявність чітко сформованого світогляду. Своєю чергою це свідчить про мотивованість громадянина
Дев'ять років тому почалася війна з Росією за українську ідентичність. І з того часу досі нема чіткої відповіді, що ж воно таке – українська ідентичність, як вона виглядає, у яких формах втілюється. Бо чимало розмов на цю тему перетікає в тезу "культура поза політикою". Але саме воєнна доба й показала її шкідливість. Декларативна відмова від ідеології яскраво свідчить про інфантилізм тих, хто подібне декларує. Адже ідеологічність зовсім не плакатність, пафос та оперування плакатними гаслами. Правдива ідеологія означає наявність чітко сформованого світогляду. Своєю чергою це свідчить про мотивованість громадянина. Та усвідомлення того, хто він є, громадянином якої країни є і, відповідно, який набір цінностей має.
Росія хоч у формі царської, хоч – радянської, хоч нинішньої травмувала цілі покоління українців. Боязнь ідеології як чуми, зарази, епідемії, що вражає мозок та впливає на свободу творчості – наслідок травми. Саме Росії вигідна категорична відмова українців від ідеології, читай – світогляду, цінностей, ідентичності. І не варто забувати: американське і європейське кіно в основі своїй – про демократичні цінності. Навіть якщо про це ніде прямо не сказано. А не сказано цього прямо у переважній більшості випадків.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.