Чому не варто тиснути на Байдена

Просто тому, що президент США: (а) не діє під тиском, і (б) не може дозволити будь-кому подумати, що він може діяти — а також змінювати свої рішення — під тиском.

Тому здається мені, що запрошення приєднатися до НАТО Україна у Вільнюсі точно не отримає. Отримає щось на зразок second best option - "ось вам зброя, ось гарантії ізраїльського типу, а про решту поговоримо після війни" - але запрошення ні.

Читайте також: Україна — НАТО: штучне задзеркалля влади

Мораль: не накручуйте себе надмірно у цьому питанні, щоби потім не довелося розчаровуватися в союзниках. Вони не ідеальні, але: (а) кращих в нас не було й не буде; а (б) розчарування в них точно не дасть нам жодного конструктиву на майбутнє.

Читайте також: Про Україну без України пошепки й уголос

Пам'ятаєте кампанію "НАТО, закрий нам небо!", єдиним підсумком якої стало кількамісячне соціологічно значуще розчарування українців в ідеї приєднатися до НАТО? Тоді навіть деякі притомні й розумні люди на певний час повірили, що це реально, просто НАТО "не хоче цього робити". Потім в ОПУ зрозуміли, що ця карта на переговорах з Росією все одно не зіграє — а отже, немає заради чого хитати українців від НАТО до "озброєного нейтралітету" - і відкрутили довіру до НАТО назад. Ну от, не треба цей шлях "розчарування в НАТО" проходити на "біс", хай наскільки щирою з боку українців є ця накрутка.

Джерело

Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.