Чому в Ізраїлі немає свого Арестовича?

Трапилось так, що вторгнення ХАМАСу на територію Ізраїлю, терористичні атаки й масовий розстріл цивільних відбулися в момент найбільшої політичної кризи. Півроку Ізраїль постійно перебуває як не у вирі дострокової виборчої кампанії, так у протестах проти судової реформи, яка надає чимало невластивих повноважень прем’єр-міністру. І поки Беньямін Нетаньягу позбавляв повноважень Верховний суд країни, який досі виконував функції стримування виконавчої та законодавчої влади — поруч відбувались речі, що суттєво підривали безпеку й оборону. 

Наприклад, в знак протесту проти узурпації влади прем’єром у липні було зірвано традиційні збори резервістів. Ще тоді командування ізраїльської армії сказало, що протест резервістів, які відмовляються з'явитися на обов'язкові щорічні військові збори, є найсерйознішою загрозою безпеці країни за останні десятиліття. А начальник Генштабу Герци Га-Леві натякав, що боєздатність країни вже підірвана і ситуація серйозно погіршиться за лічені тижні. У цей же період 160 офіцерів штабу ВПС припинили свою резервну службу на знак протесту проти "спроб узурпації влади". 

Тож цілком логічно, чому ХАМАС, за яким рясно видніються вуха нової вісі зла Ірана-Китаю та Росії вирішив влаштувати криваве побоїще під річницю початку війни Судного дня. "Можем повторить", як то кажуть. 

Тут є чимало паралелей із початком нашої повномасштабної війни. У січні-лютому 2022 року було зірвано навчання наших ТРО, країна билась у дискусіях, що важливіше — дороги чи армія, Зеленський ігнорував інформацію розвідок і кликав усіх на травневі шашлики. 

Власне, далі спільності політичні розходяться. І можна побачити, як працює країна, для якої війна — стиль життя. 

Найперше, що зробив Беньямін Нетаньягу, чия політика і жага всеохопного політичного контролю кинула тінь на армію і розвідку — покликав своїх найзапекліших політичних опонентів формувати уряд національної єдності. Попередній очільник уряду Яір Лапід та міністр оборони Бенні Ганца терпіти не можуть Бібі, однак погодились працювати разом. 

Можна звісно зауважити, що на словах Володимир Зеленський теж говорив про національну єдність. Однак на ділі — в перші місяці війни з ефіру були викинуті три опозиційні канали, і безумовно не було ніякої пропозиції попрацювати разом колишніми прем’єрами та міністрами, яких поважають на Заході й вважають здатними до діалогів та реформ. Варто лише згадати постійне гарчання то на Кличка, то на Порошенка, то на неугодних мерів — і публічні слова про об’єднання заради перемоги розсипаються на друзки. 

Станом на зараз в Ізраїлі продовжують працювати абсолютно всі ЗМІ. Нікому в голову не прийшло замінити їх на мапет-шоу єдиного телемарафону. При чому в низці ЗМІ Нетаньягу критикують так, що Зеленському та його близькому оточенню і не снилось. Нетаньягу дістається на горіхи й за спробу диктатури, і за розхитування армії політикою та протестами. І за інфантильне ставлення до підготовки до нинішньої війни — якраз під п’ятдесяту річницю Війни Судного дня. Такої сили проблиски критики Зеленського почали з’являтись хіба після серії інтерв’ю влітку 2022 спочатку виданню NOS, далі — The Washington post. Де Зеленський визнав, що був попереджений західними розвідками заздалегідь, але боявся, що будуть політичні протести і його уряд не втримає владу". А ще — просто економив гроші, не хотів витрачати 7 мільярдів на оборону. Бо ж боявся паніки, хоча США попереджали. 

Якщо говорити серйозно за критику Зеленського — навсправжки вона почалась після історій про підозри в корупції Кирила Тимошенка. В жовтні 2022 року заступник Офісу президента примудрився "умикнути"
Chevrolet Tahoe, який був переданий Україні як гуманітарна допомога. А ще раніше його прізвище прив’язували до масштабних розкрадань гуманітарної допомоги в Запорізькій та Дніпропетровській областях. 

Чи є в ізраїльського уряду якесь "заспокійливе" для маргінальних прошарків, для яких не існувало ні війни, ні політичного життя? Ні, ніяких "арестовичів" з розповідями про "завершення війни за 2-3 тижні" на люди не випускали. Натомість Нетаньягу взяв сміливість сказати, що війна буде складною, довгою і матиме надзвичайно високу ціну в людських втратах. Тож цілком логічно, що суспільство більш ніж тверезо оцінило ризики — і станом на зараз Ізраїль мобілізував 300 000 резервістів для відповіді на терористичну атаку і вторгнення ХАМАСу.

І мабуть, важливо, що в пресі та на телебаченні крутять історії звичайних людей, які відбили напад на кібуц, організували тероборону, хто викликав спецсили й відвертав увагу терористів кока-колою. 

Також можна бути впевненими, що Беньямін Нетаньягу 100% понесе політичну відповідальність, піде у відставку і довго пояснюватиме колегам — як так трапилось, що країна проблимала підготовку до війни й зазнала найбільших втрат цивільних. Як так трапилось, що цивільні шукають рідних в полоні ХАМАС через соцмережі, а терористи упиваються радістю вбивства дівчат з музичного фестивалю. 

Ізраїль точно вигребе свою війну і розбереться з політиками, які за власні рейтинги боялись більше ніж загрози війни. Але чи точно так можна сказати про нас? Особливо у світлі свіжих обіцянок Зеленського піти знову в президенти, якщо війна буде далі? 

Це також історія про те, що хайп і халява закінчуються. І питання рятунку своєї держави, відповідальність за ближнього — твоя справа, а не когось іншого. І не можна жити деінде своє життя, бо нема цілком безпечних місцин. Скрізь є сусіди, які захочуть скористатися правом сили над правом розуму.

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.