Діаспора та пересічні американці добилися того, що обидві партії Конгресу США підтримують Україну у війні з Росією, - письменник Дорж Бату

Український письменник, математик, історик-сходознавець Дорж Бату, переїхавши до США, працював кореспондентом "Голосу Америки" та "ТСН". Член Медіакорпусу ООН. У 2013 році покинув журналістику і став працювати в авіакосмічній галузі, спеціаліст із траєкторій космічних апаратів. 

Дорже, з якою місією цього разу ти прилетів з-за океану в Україну? Знаю, мова піде не тільки про книжки.

Справді, цього разу я прилетів не для презентацій своїх книжок, а з гуманітарною місією. Разом із дружиною Яриною Жук ми створили невеличкий фонд. Ярина - ідеолог і керівничка. Ми закуповуємо військову амуніцію, медикаменти та інші необхідні речі, які допомагають нашим воїнам боронити Україну. Сьогодні я привіз гуманітарний вантаж. Також, я приїхав, щоб побачити свого небожа, який воює в ЗСУ. Я їздив до нього на позицію, відвозив туди необхідні для військових речі. 

Та все ж, під кінець мого перебування у Львові, ми з моєю видавчинею  Мар’яною Савкою вирішили провести зустріч із читачами. Насправді, це також важливо.

Яку гуманітарну допомогу за океаном збирають для України в час війни? Цим займається українська діаспора, чи пересічні американці та канадійці? Як виникла заокеанська мережа волонтерства?

Вона виникла стихійно, як це завжди буває. Об’єдналась і діаспора, і пересічні американці. Наприклад, Ярина працює в корпорації "Target", і працівники цієї організації зібрали більш ніж $12000. Вони задонейтили ці кошти на закупівлю гуманітарної допомоги в Україну. Це абсолютно пересічні американці, які до України не мають жодного стосунку. Але вони знають, що Ярина українка, і бачать, як вона переймається долею своєї країни. Ці люди підтримують наш фонд фінансово для того, щоб Ярина могла вносити свою часточку захисту для українців.

З чого почалось твоє волонтерство? Я знаю про твою допомогу військовим не тільки від інших людей, а й від себе особисто, адже ця історія торкнулось і моєї родини. 

Перше волонтерство в нас почалося ще в 2014 році. Мій друг і письменник Ілларіон Павлюк пішов тоді добровольцем у розвідувальний батальйон Гарпун. І ми з Яриною закуповували для них бронежилети та рації. А зараз розпочалась більш серйозніша допомога. Ми займаємося бронежилетами, плитами для бронежилетів, касками. Цього разу привезли приціл нічного бачення. Також ми закуповуємо медичні препарати, амуніцію, розгрузки. І все це потрапляє прямо до людей, які знаходяться зараз на передових позиціях. 

Як війна в Україні виглядає з-за океану? Як пересічні громадяни зі США та Канади реагують на війну в Україні? 

Війна в США виглядає для нас приблизно так: от ми сидимо й постійно скролимо новини. Ми намагаємося бути в курсі всього, що відбувається. Звичайно, що неможливо прочитати все, а постійно скролити – толку від цього дуже мало. В перші дні війни ми взагалі не вилізали з інтернета, з Телеграм-каналів. Я деколи на роботі собі в навушник заводжу марафон новин і слухаю. Та здебільшого ми намагаємось відволікатись від постійного скролення новин і щось робити. 
Американці допомагають грішми. З першого дня війни я розпочав переписку зі своїми представниками в Конгресі та з Сенаторами. Ми з діаспорою влаштували і Твіттер-шторм, і завалили їх листами з вимогою докласти всіх зусиль для того, щоб допомогти Україні. Це і прo "no-fly zone", це і про те, як ми вимагали зброю та санкції. Власне я ввзажаю, ми добилися того, що республіканська і демократична партії в Сенаті та Конгресі об’єдналися. З українськими дипломатами ми дотиснули цей ленд-ліз, ми дотиснули виділення зброї, ми дотиснули санкції. Це стало можливим через те, що українці й американці, які живуть на території Штатів, дуже щільно працювали зі своїми представниками в Конгресі. Навіть великих скептиків вдалось переконати в тому, що Україні необхідна допомога. За ленд-ліз не проголосували лише 10 конгресменів-республіканців. Мабуть це тому, що саме з ними не проводилась така ж потужна робота. Але в основному нам вдалося переломити той скепсис, який був у Сенаті, на користь України. Тому що ми – виборці, і ми повинні впливати на своїх представників. Це є пряма демократія в дії. 

Ми і далі збираємо гроші, купуємо амуніцію і самі привозимо все необхідне в Україну. Першу партію гуманітарної допомоги Ярина особисто везла з Торонто в Варшаву. Це було 10 величезних сумок. Вона така маленька і тендітна везла це все сама. Зараз гуманітарний вантаж повіз я. Наступного разу хтось інший поїде. Це безперервна робота, і вона буде тривати аж до завершення війни. 

Чи плануєш написати книгу про події, які розпочалися 24 лютого 2022 року в Україні? 

Спокуса дуже велика, оскільки тема актуальна. Думаю, це буде не художня книга. Можливо це буде така досить серйозна тема про те, як працює російська пропаганда і чому з російським керівництвом не можна домовлятись.

Що би ти хотів побажати читачам та глядачам Еспресо? 

Стійкості та впевненості в тому, що ми переможемо. А ми переможемо.