"Дітей маю, онуків теж, то що ж не можу нагодувати військових?" - історія кухарки з передової Оксани Віннік

Історію Оксани Віннік розповідає "Еспресо".

Оксана Віннік у Збройних Силах України всього чотири місяці, але для військових вже стала, як мама. У військо жінка прийшла з позивним Гуцулка Ксеня, а у підрозділі її почали називати Валіде. Адже турбується про військових, намагається облаштувати домашню атмосферу та тішить смачненьким. Військова - кухарка у медичній роті 100-ї бригади Сил ТрО ЗСУ. 

"Наші хлопці до нас поступають з передової поранені, тож хочу їм приготувати по домашньому, щоб комфортно було. Молоді воюють, а я чого вдома буду сидіти? Мені вже 56 років, дітей маю, онуків маю, то що я не можу трохи погодувати захисників? Звісно, у військкоматі на мене дивно дивилися, бо ж як у такому віці сама прийшла і хочу їхати на схід", - з усмішкою каже пані Оксана.

Фото: з особистого архіву Оксани Віннік

А вирушити у військо жінка вирішила, коли побачила повідомлення про потребу кухарів у бригаді. Рішення прийняла таємно від сім'ї. Лише чоловік знав. Але тоді не думала, що доведеться офіційно вступати в лави ЗСУ. Тоді не дуже вірили, що вдасться пройти військкомат.

"Але я стала військовою, я пройшла всі комісії. Я за тиждень мала військовий квиток на руках. І лише тоді зізналася дітям, куди їду, - розповідає пані Оксана. - Тут можна без коментарів, яка в них була реакція. Я вам не можу передати. Але вони змирилися, відправили мене на поїзд і тепер всі підтримують і розуміють моє рішення". 

Фото: з особистого архіву Оксани Віннік

У цивільному житті Оксана Віннік ніколи не стикалася з військовою справою. Родом зі Львівщини, переїхала на Волинь працювати агрономом, а згодом була бухгалтером у сільській раді. За своє життя виховала четверо дітей та має восьмеро онуків. Але постійно куховарила. Любить цю справу. Жінка з посмішкою пригадує, що на всі весілля допомагала готувати. А тепер це вміння стало в пригоді у війську. Зізнається, нескладна робота для неї, адже готує те, що й удома. 

"Я роблю це з задоволенням. І не сама варю, а з командою. Ми їм готуємо святкове: шуби, олів'є, борщі, до борщу пампушки з часником, випічку, різні запіканки, - розповідає про роботу Гуцулка Ксеня. - Маємо нагодувати приблизно 60 людей. І це ще небагато. Якщо хочемо потішити вранці випічкою, треба встати о четвертій годині, замісити тісто, напекти. А так зазвичай встаємо трішки пізніше, о п'ятій-шостій ранку. Ще звечора думаємо, що будемо робити. Готуємо сніданок на восьму, далі він плавно переходить в обід, а обід - у вечерю. На обід вже готуємо перше, друге. Нарізка в нас завжди є м'ясна. А на вечерю - переважно картопля. Різна: пюре, запечена, з оселедцем можемо придумати. Так, щоб добре і смачно хлопцям було". 

А на День захисників та захисниць пані Оксана з командою зробила кулінарне свято для воїнів. Самі військові демонструють святковий стіл. Кажуть, це було бойове завдання для кухарів. Фарширована риба, різні нарізки, кров'янка, солянка, ковбаса печена, чизкейк - такі ласощі приготувала жінка з командою для поранених. 

Фото: з особистого архіву Оксани Віннік

"Хлопцям, напевно, подобається. Вони постійно дякують, як їх виписують, обіймають, цілують. Коли проїздом тут, теж постійно заходять. Я вже їм кажу, скільки будете дякувати, я ж готую, як вдома", - сміється.

Втім, готувати доводиться в різних умовах. Буває спокійно, але часто процес варіння відбувається під канонаду ворожих обстрілів. 

"Якщо обстріл біля нас - ховаємося в укриття. А якщо далеко, то ні, продовжуємо готувати. Хлопці навчили, ми вже знаємо, де вихід, де прихід, - каже пані Оксана. - Найстрашніше, коли летить авіація і ти не знаєш, куди влучить. Тоді найстрашніше. А до всього іншого звикли".

Фото: з особистого архіву Оксани Віннік

"Я зовсім не шкодую про своє рішення і дуже рада, що хоча б чимось допомагаю. Хлопці прийдуть, подякують, і мені вже легше, що поїв, - підсумовує Оксана Віннік. - Тут трошки побудуть, як вдома. Бо що ж вони там на передовій їдять - сухпайки та консерви. А я нагодую. Скільки зможу, скільки здоров'я дозволить, буду тут, сподіваюся, до перемоги. А далі вже й можна внуків бавити".