Єдине, що може утримати українців після війни в Україні – це свобода

Єдине, що може утримати українців після війни в Україні – це свобода. Свобода – жити у країні, яка відстояла свою незалежність у війні з однієї з найжорстокіших сучасних диктатур в історії людства і свобода не залежати від бюрократії нехай і щасливих, але чужих для мігрантів суспільств.

І тому після війни треба негайно відновити усі свободи, призупинені на час дії воєнного стану. Свобода обирати й бути обраним у владу, свобода вільно говорити та діяти, — це невіддільна частина України, без збереження якої неможливе збереження української ідентичності.

Свобода підприємництва має стати візитною карткою країни. Відверто кажучи, у нас просто немає іншого виходу. Бо жодним іншим чином утримати та зацікавити інвестувати в геополітично складну Україну просто неможливо. Приватна власність в Україні має стати святою. І всіх, хто захоче "забрати й поділити" або кошмарити бізнес "перевірками" треба жорстко карати. Бо недоторкана приватна власність — це не лише робочі місця, а і безпека.

Читайте також: Ніхто нікому не заборонить виїзд за кордон після війни

Іноземні інвестиції та заводи світових компаній, розташовані ближче до російських кордонів — це ще один аргумент для Заходу захищати Україну від нових загроз. Лібералізація бізнесу та тотальне зменшення податків – це абсолютно реалістичний план з огляду на те, що Захід вже бере на себе значні фінансові зобов’язання з відновлення України. І ці кошти треба витрачати не на "проїдання", а на створення в Україні самодостатньої динамічної економіки.

Професійна армія з дуже високими зарплатами – це надпотужний аргумент мати впевненість в майбутньому України. Фінансування такої оснащеної потужної армії – це предмет перемовин із Заходом про гарантії безпеки до вступу в НАТО. І Захід на це піде, бо там чудово розуміють, що ЗСУ захищають і їх теж.

Гуманітарна політика – це створення сприятливого середовища, яке можна буде знайти лише в Україні. А ще – це безпека. Там, де менше ошмать "руцкого міра" – там менше війни. Якщо у питаннях економіки потрібна лібералізація, то тут треба невпинне плекання власної ідентичності, — так, як це робиться у переважній більшості успішних країн, де захищають своє розуміння історії, культури та майбутнього.

Читайте також: Чому нікого не хвилює, що робитимемо після війни з "батальйоном Монако"?

Наука та освіта – це окрема стратегія. В Україні державні інвестиції в інтелект ніколи не були пріоритетом, а зарплати у сфері науки та освіті – просто ганебні. Це має раз і назавжди змінитися. Конкурентна освіта та наука —  не лише збереже молодь та науковий потенціал в Україні, а і може привернути науковців з інших країн, — тих, за якими полюють у світі передові економіки.

Найбільший капітал сучасної економіки – це ідеї і ясні голови. А їх можуть привернути не гулагівські "шарашки", які вже, певно, хтось мріє маштабувати на всю Україну, а перспективи, свободи і гроші. Завдяки ним в України будуть свої найсучасніші технології та своє новітнє озброєння.

І останнє. Всі ці зміни мають бути лише в контексті невідворотного набуття членства в НАТО та ЄС. І не треба вважати, що це неможливо, бо колись хтось вважав, що для України неможливо отримати "безвіз", або асоціацію з ЄС, або — бити Росію на полі бою… Як колись були й ті, що не вірив у розпад СРСР, або обʼєднання Німеччини.

Все можливо. І в основі цих змін мають бути вільні громадяни. Не відгороджені від світу стінами. А інтегровані зі світом правами, можливостями, повагою та визнанням.

Джерело

Про автора. Сергій Таран, політолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.