Герої України. Анна з позивним Гайка – евакуйовує поранених з найважчих ділянок фронту

Історію жінки розповідає "Еспресо".

Анна з позивним Гайка – бойовий медик 80-ї десантно-штурмової бригади. У військо вирушила добровольцем ще у 2016 –му. Два роки рятувала наших воїнів на передовій і під час повномасштабного російського вторгнення не вагалася. 24 лютого повернулася у військо. 

"Коли я прийшла у військо, було страшно, бо це все було невідоме та незвичне, - розповідає Анна. - Я звикла бути цивільною людиною, яка робить те, що їй хочеться, а не те, що їй наказують. Але з часом я звикла до військового життя. І як звільнилася з контракту, хотіла повернутися, військової служби не вистачало". 

Анна – професійний медик. Вона закінчила медичний коледж і кілька місяців працювала у цивільній лікарні в терапевтичному відділенні палатною медсестрою. Але жінці захотілося бути корисною на фронті, спробувати у бойових умовах допомагати українським воїнам. Тож в грудні підписала контракт. 

"Я тоді працювала в місті, де знаходиться одна з військових частин і бачила, як йдуть ешелони техніки і наші хлопці вирушали на фронт, - каже Анна. - Мені захотілося теж поїхати і бути корисною та побачити, як воно все відбувається. Спочатку я була в десантному навчальному центрі, пройшла підготовку, здійснила перший стрибок, познайомилася з усім колективом і тоді поїхала". 

Вперше на фронт потрапила у Піски на Донеччині після того, як пройшла додаткові медичні навчання, адже цивільна медицина відрізняється від бойової. За словами Анни, у лікарні все під рукою, медики мають техніку та ресурси. А на фронті по-іншому, ще й поранення інші. Переважно трапляються вогнепальні, осколкові чи мінно-вибухові травми. 

"У мене був молодий хлопчина з вогнепальним кульовим пораненням гомілки, - пригадує Анна  першого пораненого, якого рятувала . - Я тоді так переживала, що навіть катетер не могла з першого разу поставити. Але потім все якось склалося. У мене дуже хороші лікарі були зі мною тоді в екіпажі, які допомагали. Наприклад, кожного разу ми розмовляли щодо виїзду, вони мені вказували на мої помилки і я робила зміни в своїй роботі. Я знала, що на них можна покластися і мені легко було з ними працювати". 

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, Гайка в перший день знову була у військкоматі. І першим автобусом мобілізованих разом з чоловіком повернулася на фронт. Зізнається, зараз стало складніше, адже - це більш жорстка війна, аніж була до 24 лютого цього року. Дуже багато артилерійських обстрілів, та й поранення стали значно важчі.

"Ми чергували на донецькому напрямку подобово і мінялися екпіажами, - розповідає про ситуацію на початку повномасштабного вторгнення Анна. – Бували такі дні, що за день в нас було зранку до вечора 30 поранених не рахуючи 200 - их і це ще без ночі. А в нашому медичному "Хамері" могли вивозити й десяток поранених. З них могло бути два тяжких, а всі інші - середні, ті, які могли сидіти. Вони сиділи зверху, збоку біля важких, на салоні, біля водія, скрізь, де могли влізти, там і сиділи". 

Читайте також: Герої України: "Евакуаційні машини для росіян, як цукерочки. Вони люблять їх обстрілювати", - військовий медик Андрій Жолоб

Анні доводиться працювати у складних умовах. Автівка екіпажу достатньо прохідна, тому може їздити по передових ділянках фронту. Тож доводиться евакуйовувати поранених з поля бою і рятувати воїнів під час руху. 

"Був важкий військовослужбовець з іншої бригади, якого до нас привезли з проникаючим ураженням грудної клітки, - розповідає про найважчого пораненого Гайка. - Він помер в нас у машині. Ми проводили реанімаційні заходи, але вони були не ефективні. Він був віком молодший за мене. Це було найважче. Зараз війна артилерії. Більшість поранень від артилерійських обстрілів, вони вогнепально-осколкові або ще можуть бути мінно-вибухові. Обстріли тривають постійно. На передовій - це кров, хаос та страх". 

Військова каже, війна змінила її життя. Вона почала цінувати кожну мить життя і моменти, які до війни здавалися звичними. Зізнається, до повномасштабної війни думала, що чогось не вистачає у житті, не цінувала елементарне: наприклад, митися щодня, спати на ліжку, їсти домашню їжу. А тепер розуміє наскільки добре все це мати. 

Читайте також: Герої України: "Юра завжди казав, що найгідніша смерть – загинути в бою", – сестра загиблого азовця Юрія Лучечка

Нині Анна робить все, що в силах, аби наші військові якнайшвидше перемогли ворога. А далі мріє повернутися з чоловіком додому, народити дітей і жити у щасливій та вільній Україні.

Усі фото надала редакції Анна