Герої України: "Евакуаційні машини для росіян, як цукерочки. Вони люблять їх обстрілювати", - військовий медик Андрій Жолоб

Історію воїна розповідає "Еспресо". 

Андрій Жолоб - командир медичної роти десантно-штурмової бригади Збройних сил України. У військо його мобілізували ще на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Вже кілька місяців він рятує українських воїнів на передовій.

"Я бачив своє місце на війні і зрозумів, що маю робити"

"Коли мене мобілізували і я зрозумів, що треба йти на війну, в мене було таке відчуття, що я йду вмирати, - каже Андрій Жолоб. - Це було відчуття, що закінчилося життя і все зупинилося. Треба йти геть від нормального світу. Але завжди відбувається так, що твої дофантазовування відрізняються від того, що насправді відбувається на фронті. Тому, коли я потрапив у медичну частину, де офіцерів медичної служби запасу перетворювали на справжніх медичних офіцерів, я був приємно здивований. Нас місяць готували і виявилося, що навколо чимало прекрасних пацанів, з якими ми одразу познайомилися і знайшли спільну мову. Хтось теж байкер чи цікавиться такою ж музикою, що і я. Тож зрозумів, що це такий хлоп'ячий табір. Тоді я абсолютно видихнув".

Андрій Жолоб  у цивільному житті працював травматологом, а також він байкер та соліст рок бенду "Бетон". Зізнається, до 24 лютого не міг подумати, що стане колись десантником. Після мобілізації чоловік вчився на імпровізованій базі для медиків, а пізніше потрапив у Київський госпіталь.

"Окупанти дуже люблять обстрілювати медичні машини, для них це як десертик"

"Ми зрозуміли, що таке бойова травма, - розповідає Андрій Жолоб. -  Тоді я вже розумів, що я на своєму місці. Я бачив своє місце на війні і зрозумів, що маю робити. Медикам загалом тут не складно, адже ми вже звикли до людських нутрощів чи поламаних кісток. Просто тут ти розумієш, що небезпека не лише для твого пацієнта, але й для тебе. Працюємо, бо я розумію, що є емоційні і шокові стани у  військових, у людей, які в мирному житті були фермерами, а тут їм довелося стати стрільцями. А ми - медики якось до цього ставимося, як до ускладненого варіанту своєї медичної роботи. Бо ми дійсно займаємося на війні медициною. Звісно польова хірургія відрізняється від цивільної. Є декілька своїх канонів, до яких треба звикнути, які треба навчитися використовувати і ще один важливий момент - навчитися слухати тих, хто поряд з тобою. Це може бути навіть людина без медичної освіти, але, якщо вона вже має три – чотири місяці практики, слухайся її, вона тебе навчить набагато більше, ніж ти вмієш". 

Читайте також: Герої України: "Юра завжди казав, що найгідніша смерть – загинути в бою", – сестра загиблого азовця Юрія Лучечка

Вперше на поле бою Андрій Жолоб потрапив на Херсонщині. Разом з побратимами брав участь в евакуації поранених. 
"Ми під'їжджали до "нуля", де нам передавали поранених. Тоді по нас успішно гатили наші недруги, - розповідає про роботу на фронті медик. - Вони дуже люблять обстрілювати медичні машини, для них це як десертик, як цукерочка. Літачок за нами літав, танк по нас гатив. Страшно – капець. Чи можна до цього звикнути? Не можливо. На щастя, нам вдалося врятуватися від тих дуже небезпечних ситуацій. Хоча я бачив, як за двісті метрів від мене влучали в людей. Це страшна ситуація. Не сниться мені це Слава Богу і не треба". 

За словами Андрія Жолоба, на фронті доводилося евакуйовувати водночас до десяти поранених. Таку кількість воїнів вивозили з легкими осколковими пораненнями. 

"Такі всі замурзані, літо  і з тими дрібними осколками. Я повитягав їх під місцевим знеболенням і вони вже зрозуміли, що їх вивозять, - пригадує зі сміхом Андрій Жолоб. - Вони сидять в машині, я дозволяю їм курити і вони починають реготати. У них починається пацаняче звичайне життя, вони їдуть геть від фронту, геть від війни. Вони сприймають те, що потім потрібно повернутися, бо роботи ще багато, але на цей момент у них відчуття, що ти їдеш геть від війни. Це дуже окреме відчуття". 

"Я ставлю турнікети на знищені ноги, а він питає: "доктор, а Ви не підкажете, куди за протезуванням звертатися?"

Найскладніший випадок на фронті у чоловіка був молодий хлопчина після прямого попадання танку по спостережному пункту.  У нього не було однієї ноги по кульшовий суглоб і практично не було м'яких тканин на другій нозі. Медик розповідає, будучи при свідомості, він чемно лежав, не скаржився, мав неймовірну силу духу. 

"Поки ми накладали йому турнікети на знищені ноги, ставили крапельниці, він мене чемно питав. Доктор, а ви мені розкажете, куди мені на протезування їхати. Я розумію, що ця людина точно встане і піде. Я зустрічаю дуже особливих людей на війні", - зазначив Андрій Жолоб.

Всі фото надав Андрій Жолоб

Медику доводиться працювати у зовсім нових умовах. Адже польова медицина відрізняється від комфортних медичних кабінетів у тилових містах України. Доводиться звикати до нових та не завжди зручних умов праці. Але в пріоритеті завжди одне – врятувати якомога більше українських захисників.

"Мене вразила історія, коли ми були в селі Мурахівка і поселилися в дитячому садочку, - каже Андрій Жолоб. - Це межа Миколаївської і Херсонської області, близько до річки Інгулець. Там за переправу були дуже важкі бої у липні, серпні та вересні. Ми відпрацювали цей весь напрямок і, коли зайшли в село, побачили наполовину знищений дитячий садочок. Ми обрали варіант обрати стабілізаційний пункт там. І в не знищеній частині садочка на нас чекали чистенькі дитячі ліжечка з постіллю, розкидані вибухами були тапочки, які ми поскладали, позамітали та прибрали. І там була не знищена кухня зі всіма банячками. Ми пили з маленьких горняток з метеликами, з песиками і спали на тих ліжечках, які ми зсували по двоє. Якби ви знали скільки ми там врятували життів. Той дитячий садочок такою своєю дитячою аурою він щось особливе зробив". 

Нині чоловік продовжує рятувати воїнів на передовій. І має єдине бажання, щоб наші вороги вмерли.
"Від холоду, від голоду, від чого вони хочуть. Бо, насправді, розуміти те, що ти чистиш свою країну від непотребу – звичайно добре і круто, але все таки фізичне знищення, ти ніби руки в болото запихаєш. Хочеться, щоб просто вся ця нечисть зникла. Хоча з медичної точки зору, я розумію, що хвороба сама не виліковується. Зараз наші бійці, як порядний антибіотик, який бореться з чумою".