Гопник - він і в Африці гопник

"Не було ані барикад, ані окопів, ані інших виразних ліній поділу, і тому кожен стрічний міг бути ворогом", - так писав геніальний автор літературних репортажів Ришард Капусцинський у своєму "Імператорі. Фахіншасі". У нього є ціла книга "Гебан", присвячена Африці. Африці, якої, по суті, немає…

Але саме цей фрагмент "Фахіншаха" пригадався мені, коли президент ПАР Сиріл Рамафоса зізнався під присягою у суді Гаунтенга, що російський диктатор Путін погрожував йому війною, якщо влада Південно-Африканської Республіки виконає вимогу Міжнародного кримінального суду і заарештує його як воєнного злочинця: "Росія чітко дала зрозуміти, що арешт її чинного президента був би оголошенням війни. Ризикувати й вступати у війну з Росією суперечить нашій конституції", - сказав Рамафоса.

Тобто, без спільних кордонів, без "барикад" і "окопів", для Рамафоси Путін ("кожен стрічний") виріс до потенційного ворога, якого слід боятися й обходити десятою дорогою.

Читайте також: Путін на розтяжці

Якою може бути реакція пересічного українця? Розвести руками, скрушно стенути плечима? Де Росія, а де мис Доброї Надії? Росія розпочне війну проти ПАР? Як колись Велика Британія ризикнула повоювати за край світу, боронячи Фолклендські острови від Аргентини? Та ж Корона мала на те потенціал, до того ж союзники зі США люб'язно надали партнерові власну авіабазу на острові Вознесіння…

Але страх (інакше й не назву рефлексію одного з наступників незламного Нельсона Мандели) перед Путіним десь у далекій ПАР може певною мірою пояснити те, що відчували (а дехто відчуває й досі) лідери країн, яким "не поталанило" з географією. У Європі, до прикладу, де до Росії – рукою сягнути, не кажучи вже про "спільний бізнес", напрацьований роками.

Пояснити те, чому так довго тривав процес "відторгнення" кремлівського бункерного діда від європейських еліт, чому вони до останнього намагалися будувати свої відносини з Росією у білих рукавичках.

Так, після Грузії, Сирії, а відтак вже й України там чудово розуміли імперський маразм колишнього пітерського гопника, його безпідставні амбіції, базовані на вдаваній "могутності" війська, сировинному ресурсі та специфічному норову російських нуворишів, здатних скупити гамузом всю Європу.

Але саме війна в Україні продемонструвала наївним у своїй неперебірливості європейським елітам, що: а) підтакувати Путіну вкрай небезпечно аж до ризику втрати власний суверенітет; б) потурати його експансії — значить відмовитися від фундаментальних цінностей, на яких базується європейська цивілізація; в) повернути колесо історії навспак, до часів "холодної війни", яка рано чи пізно стане "гарячою".

Читайте також: Переговори з Росією восени? Ілюзія...

Відтак ситуація почала розвиватися за принципом доміно. Стійкість українців і головне, — приклад того, що російського звіра можна зупинити й успішно знищувати, — надихала "пацифістів" зі світових столиць. Переживши синдром "трьох днів", які вони початково визначили для падіння Києва, отямившись від жахливих картин геноциду, вчиненого ордою в тимчасово окупованих українських містах та селах, світ відкинув вагання.

Так, звісно, Глобальний південь, — трішки інша історія. Особливо Африка, яка за часів СРСР стала своєрідним "експериментальним майданчиком" для "всесвітньої революції". Десятки "народних республік" з часом, правда, перетворилися у типово африканські диктаторські режими, з екзотичними "вождями".

А вже у путінські часи чорний континент поступово почала освоювати ПВК "Вагнер", - місцевим правителям самотужки не до снаги було утримувати владу чи коїти геноцид проти ворожих племен. Навзамін "сірі гуси" Пригожина взялися за новітню колонізацію Африки, прихоплюючи до рук найласіші шматки тамтешної економіки.

І саме Росія (оксюморон!), імперська Росія постійно транслювала на цій частині Глобального Півдня так звані "антиколоніальні тренди", живлячи ідеї "боргів" Заходу перед вчорашніми його колоніями. Почуття вини – живуче і болісне. Тому, мабуть, в європейських столицях так переймаються долею українського збіжжя, яке через терористичну поведінку Росії може не потрапити до африканських споживачів.

Але я думаю, що за бажання світ може розв'язати й цю проблему. І президентові ПАР нічого боятися погроз кремлівського відлюдника. Якщо Путіна заарештували б в Йоганнесбурзі як воєнного злочинця і терориста, то це стало б тестом не тільки для системи міжнародного права, але й свідченням вибору африканців на користь демократії та свободи.

...Але з'ясувалося, що Путін вміє не тільки лякати, але й сам переляканий до нестями. У ПАР він не приїде.

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.