Космічний успіх військового часу: чому стрічці "Ти - космос" вдалося

Касові збори важко порівнювати з голлівудським "успішним успіхом", але досить пристойні для вітчизняного фільму. Але головне - безкінечні обговорення в соцмережах. І це в час, коли - читай вище - плюс блекаути, тривоги і побут дають людині цілком виправдану відмазку - "не до кіно зараз".
Світова прем'єра відбулась ще минулого року на кінофестивалі в Торонто. В Україні цієї осені фільм вже отримав головний приз Одеського кінофестивалю і ось - щойно - головний приз премії кінокритиків "Кіноколо" (точніше декілька, бо нагородили і фільм, і сценарій, і режисера як Відкриття року, і головного актора). Кінокритики і глядачі як ніколи зблизились.

Чому йому вдалося? Чому камерну історію, що відбувається десь між Юпітером і Сатурном обговорюють і називають сенсацією?

Це не ржач, не каруселі комп'ютерної графіки, не костюмоване про кохання, - не те, чим звикли відволікатися від страшнуватої реальності, заїдаючи це терапевтичним для кіноескапізму попкорном.  Ризикну пояснити так: в кіно нарешті натрапили на нашого сучасного героя. Який відгукнувся глядачу саме тому, що він реальний, а не штучний. Не зразковий, але близький. В жодному разі не ідеал, не взірець для наслідування, але в ньому є те, що чіпляє.

Щонайменше десяток років популярним було обговорення - який він, сучасний український кіногерой. Я сама задавала це питання в інтерв'ю з різними кіноспікерами. Рефлексуючий, рішучий, дивакуватий, який бере відповідальність, який тікає від реальності, який показує приклад… Пробували різне. Намагались відійти від шаблонів. Показувати невдах. Показували рішучих. Безкомпромісних супергероїв. Недалеких селюків. З прідур"ю. Сміливих та з вічними сумнівами. Якісь торкали, якісь ні. Зрештою, всі вони мають право на існування, бо герой нашого часу ледь встигає за стрімкими змінами нашого часу. Тут можу згадати "апдейт" Бонда, який з безстрашного супергероя зі сталевими нервами став рефлексуючим, розчарованим, з сумнівами щодо вірного шляху та однозначності добра і зла… Шукають всі. 

Андрюха у виконанні Володимира Кравчука - оце саме той сусід, який стукає по батареї (пам'ятаєте щемкий соціальний ролик?). Це нерадивий квартирант, який колись виїхав, залишивши борги за квартплату і сміття, а за 10 років героїчно загинув на війні. Це ботан, який неочікувано виявився сміливішим за тих, хто його ображав підлітком. Це ті прості дядьки, які не вміли красиво говорити на камеру, але стояли в перших лавах на Груші, а потім пішли в добробати…

Голівудський красивий герой, рафінованій у своїй стереотипній мужності, - нас вже не торкає. А як щодо того, щоб в шльопанцях і з бєрданкою покласти ворога десь під Карачуном у 2014-му? 

Бо ми знаємо реальних. Вони можуть виглядати і діяти як герої. А можуть не виглядати, не викликати бажання дружити, але в якийсь момент діяти. 

Андрій, якого грає Володимир Кравчук - пересічний посполитий, від якого не знаєш чого очікувати. Він наче і універсальний, але дуже наш. Який може скинути ядерне сміття не туди, але "псіхануть" і полетіти через всесвіт за коханням. Який не впадає у відчай, коли світ летить у тартарари, а відкриває душу… Який слухає вишукану естрадну класику на вінілі та говорить суржиком (про суржик могла б трохи посперечатися, але право на нього так активно відстоюють, що краще промовчу. Зрештою, в якомусь з коментарів прочитала заспокійливе для себе: це зараз такі гойдалки - від штучно-надумано-правильної мови до аж надто розмовної, але згодом дійдемо в кіно до розумної середини).

В однієї з дописувачок зустріла образу на тих, хто порадив дивитися кіно, бо воно для неї не життєствердне. Ну так в тому-то й суть. Хіба ми зараз живемо у світі хепі-енду? (Іронія). 

У "Ти - космос" немає безвиході. Герой не творить подвиг, але бореться до останнього. Не з інопланетними зайдами чи за порятунок планети. Просто йде за покликом душі. 

І останні люди цієї землі в останні для людства миті відчувають не Страх, а Любов. Ну хіба ж це не життєствердно навіть як парадокс, що зникнення фізичного життя не заважає стверджуватись Коханню? Як абсолюту, який не зникає.

Не можу не згадати ще про один фільм, який оцінювався в межах "Кінокола": "Життя починається" переміг в номінації ігрових короткометражних. Ніякого космосу, наша реальність, до болю знайома. Ветеран і цивільне життя. Паралельні світи ("астронавт" з війни в умовно мирному житті). Сценарій Паштета-Белянського, який захищає нас на фронті. І знов Кравчук в головній ролі. Герої різні, але чимось схожі. Наші. Звичайні. Що рятують, здавалося б, приречений світ своєю справжністю.

Про автора: Ярослава Наумова, журналістка, членкиня комітету Національної премії кінокритиків

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.