"Геть від Москви!": 132 роки тому народився Микола Хвильовий, який кулею в голову звільнив себе від сталінського терору

Його ім'я стало символом боротьби за культурну незалежність України в часи радянської окупації. У контексті революційних потрясінь і тоталітарного тиску його творчість не лише відродила українську прозу, а й кинула в маси відоме гасло "Геть від Москви!", яке й досі резонує в українській свідомості. 

Більше про непросту постать Миколи Хвильового, детальніше розповість Еспресо.

Раннє життя в тіні революції

Микола Григорович Фітільов, відомий під псевдонімом Хвильовий (асоціація з хвилями революції), з'явився на світ 13 грудня 1893 року в селі Тростянець на Харківщині (нині Сумська область) у родині вчителів. Батько, Григорій Фітільов, походив із дворянського роду, але обрав педагогічну кар'єру, разом із матір’ю прищеплюючи синові любов до світової культури та освіти. 

Дитинство Хвильового припало на часи, коли українці переживали період жорсткої русифікації в Російській імперії, хоч водночас стартувала епоха культурного відродження завдяки появі нової генерації інтелігенції. 

Освіта юнака була переривчастою, адже після початкової школи в Колонтаїві, його вигнали з Охтирської чоловічої гімназії за участь у так званому українському революційному гуртку. Згодом вже у Богодухівській гімназії, його теж виключили, цього разу за зв'язки з соціалістами під час революційних заворушень. Такі перипетії та фінансові труднощі родини змушували Миколу вже підлітком почати працювати на заводах Донбасу. Можливі, саме там утвердилася його прихильність до комуністичних ідей, прихильником яких він став у час революційних змін. 

Перша світова війна та Українська революція назавжди змінили його життя. 

Як червоноармієць, Хвильовий брав участь у боях на фронтах в тому числі і проти військ УНР, де став свідком хаосу громадянської війни, голоду та руйнування. Ці переживання – від ентузіазму революції до розчарування у війні – стали основою його світогляду. 

У 1919 році він вступив до Комуністичної партії більшовиків України (КП(б)У), сподіваючись на соціальну справедливість, але згодом розчарувався в радянській системі, особливо в її антиукраїнській політиці.

У 1921 році Хвильовий переїхав до Харкова, тодішньої столиці УСРР, де почалася його журналістська та літературна кар'єра. Він працював секретарем у газеті "Вісті ВУЦВК", що дало змогу зануритися в культурне середовище. Цей період, 1920-ті роки, відомий як "українське відродження" або "Розстріляне відродження", коли в рамках політики "українізації" (коренізації) українська мова та культура отримали тимчасовий простір для розвитку. Однак цей простір швидко звузився через сталінські репресії.

Творча діяльність: від поезії до новаторської прози

У редакції журналу "Всесвіт", фото: Вікіпедія

Літературний дебют Хвильового припав на 1919 рік, коли в Харкові вийшли три його поетичні збірки: "Молодість" (1921), "Досвітні симфонії" (1922) та поема "В електричний вік" (1921). Ці твори, позначені неоромантизмом та імпресіонізмом, відображали романтичний порив до нового світу, але не принесли автору справжньої слави.

Адже справжній прорив Хвильового стався в прозі.

Перша збірка новел "Сині етюди" (1923) відкрила еру модерної української літератури. Хвильовий, натхненний європейськими майстрами як Джеймс Джойс чи Франц Кафка, ввів імпресіоністські прийоми – фрагментарність, психологічну глибину, ліричний реалізм. 

Його ключові твори – це новели та повісті, що малюють портрет революційної епохи через долі звичайних людей. Напевно, що найвідоміший твір "Я (Романтика)" (1923) – трагічна історія фанатика, який стріляє в матір, символізуючи самознищення в ім'я ілюзій. Також "Санаторійна зона" (1928) – сатирична повість про радянську номенклатуру, де інтелігенція розчарована в комунізмі. "Мати" (1927) та "Арабески" (1927) – ліричні етюди про кохання й утрату. У 1930 році побачили світ "Твори в трьох томах", що узагальнили його прозовий доробок.

Загалом Хвильовий – це новатор, який відійшов від фольклорних мотивів "хуторянської" літератури, орієнтуючись на урбаністичні, психологічні сюжети. Його стиль (динамічний, з елементами експресіонізму) вплинув на ціле покоління письменників, таких як Валер'ян Підмогильний чи Юрій Яновський.

Громадська діяльність: один з лідерів "Розстріляного відродження"

Делегати Першої Всесоюзної конференції Асоціації пролетарських письменників СРСР, фото: Вікіпедія

Хвильовий не обмежився літературою, адже став ключовою фігурою громадського та культурного життя. У 1923 році увійшов до літературної організації "Гарт", а в 1925-му – засновник і ідеолог "ВАПЛІТЕ" (Вільна академія пролетарської літератури). Ця група, до якої входили Михайло Яловий, Аркадій Любченко, Олесь Досвітній та інші, обстоювала автономію української літератури, засвоєння європейських традицій і протидію русифікації. "ВАПЛІТЕ" видавало альманахи, де друкувалися твори, що ігнорували радянські догми.

Найяскравіший прояв громадської активності – літературна дискусія 1925–1928 років, ініційована Хвильовим статтею "Про 'сатану в бочці', або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян". Обговорення, що почалося з питань якості літератури, переросло в політичне: Хвильовий критикував "просвітян" (авторів агітпропу) за примітивність і закликав до орієнтації на Європу, а не на "московський шаблон". У памфлетах "Камо грядеши?" (1925) та "Україна чи Малоросія?" (1926, опублікований аж 1990-го) він проголосив: "Геть від Москви! Дайош Європу!". 

Ці тексти стали маніфестом українського модернізму, але й привернули гнів Сталіна, який у листі до Лазаря Кагановича назвав Хвильового "націоналістом", а це означало, що система почала вставляти палки в колеса, критикуючи його зі всіх боків.

У 1927–1928 роках Хвильовий лікувався в Берліні та Відні, де популяризував українську літературу за кордоном. Повернувшись, він створив "Пролітфронт" (1930), намагаючись об'єднати письменників поза партійними директивами. Однак тиск наростав: арешти друзів, цензура, звинувачення в "буржуазному націоналізмі".

Трагічний кінець і важливе значення

похорони Миколи Хвильового, фото: Вікіпедія

Атмосфера терору досягла апогею в 1933 році. Після побачення наслідків Голодомору та арешту друга Михайла Ялового, Хвильовий, передчуваючи репресії, які і його не могли оминути, вирішив зробити акт непокори, покінчивши життя самогубством 13 травня 1933-го в Харкові.

У передсмертній записці він заповідав майно пасербиці Любові та написав, що залишається комуністом, але: 

"Арешт Ялового – це розстріл цілої Генерації... За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. …. Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя – ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам'ятаєте, як я був закоханий в це число? Страшенно боляче".

Смерть настала у результаті пострілу у скроню з пістолета та знаменувала крах ідеї націонал-комунізму. 

"Запросив до себе друзів – Олеся Досвітнього й Миколу Куліша. І, сказавши, що зараз покаже, як у сьогоднішніх умовах має творити пролетарський письменник, вийшов у свою кімнату. Пролунав постріл", - описує сцену мистецтвознавець Ліліана Вежбовська.

Це самогубство стали трактувати як протест проти сталінського режиму, тому твори стали забороненими на десятиліття.

Тож, Хвильовий – ключова постать української культури, бо його боротьба за ідентичність актуальна й сьогодні. Він довів, що українська література може бути сучасною, європейською, незалежною від імперських впливів. Як символ "Розстріляного відродження", він нагадує про ціну культурної свободи: репресії забрали тисячі талантів, але дух опору вижив. Сьогодні твори Хвильового вивчають у школах, а гасло "Геть від Москви!" – не просто слова, а заклик до продовження боротьби. 

Читайте також: Навчила комп’ютери "розуміти" команди людей: 106 років від народження Катерини Ющенко