Підрозділ Х, змішані шлюби й ботанічний роман – 5 книг про те, що замовчували

Натомість пропонувалася викривлена картина світу, яку було легко сприймати, і якою було зручно керувати. Натомість автори книжок у цій добірці розкривають таємниці споконвічних обманів, які формували наш світогляд і впливали на історію людства. Тепер, як то кажуть, про це можна розповісти.

Радж Шах, Крістофер Кіркофф. Підрозділ Х. Як співпраця Пентагону з Кремнієвою долиною змінює майбутнє війни. – К.: Наш Формат, 2026

Ця книжка – історія про те, як Пентагон переосмислює війну, об’єднуючи військову міць із гнучкістю Кремнієвої долини. Тобто розповідь про перший у своєму роді секретний підрозділ Пентагону, який було створено для використання потенціалу американських інтелектуалів, пришвидшення інновацій та максимально дієвого залучення підприємницьких кіл задля, як то кажуть, "підтримання миру та захисту вільного світу".  І мова у "Підрозділі Х" Раджі Шаха і Крістофера Кіркоффа – колишнього директора Підрозділу оборонних інновацій Пентагону й експерта з новітніх технологій – про те, що навіть авіаносців, стелс-винищувачів, стратегічних бомбардувальників, танків й балістичних ракет та оборонного бюджету майже у трильйон доларів недостатньо, щоб гарантувати перемогу у війнах майбутнього. Адже суперники знайшли спосіб "перевернути шахову дошку", нова війна вже почалась, і вона не схожа на жодну з попередніх. Тож автори книжки показують, як США намагаються наздогнати технологічну революцію, яку вже активно використовує Китай. На прикладі сучасних конфліктів, зокрема війни в Україні, книжка демонструє, чому традиційна сила більше не гарантує переваги, і показує, як нові технології — від дронів до штучного інтелекту –  змінюють правила гри. "У нас була подвійна місія, – дізнаємося ми подробиці цієї історії. – У Кремнієвій долині ми мали побороти глибоко вкорінений скептицизм щодо спроможності держави бути добрим замовником, а водночас переконати високе керівництво й пересічних інженерів, що військові використовуватимуть їхні технології без порушення норм моралі. З іншого боку, на нас чекала ще запекліша боротьба. Вищі військові чини вважали, що програмісти з Кремнієвої долини розпещені й гадки не мають, перед якими труднощами постають чоловіки й жінки у формі, щоб інші могли жити в безпеці. Вони очманіли, дізнавшись, що деякі технологічні компанії радше продавали б свої розробки Китаю, аніж Міністерству оборони. А багато хто й досі сумнівався, що Кремнієва долина здатна перевершити великих оборонних підрядників".

Вікторія Белім. Будинок з півнями. Що замовчували в моїй родині. – К.: Книголав, 2026

"Українська гілка нашої сім'ї мала ромське й, можливо, єврейське походження, а російська – взяла досить близько до серця комуністичне гасло про "дружбу народів", тому через численні шлюби в мозаїчному різноманітті. моєї родини з'явилася добра половина представників союзних республік", – розповідає героїня цієї книжки про те, що свого часу замовчувалося офіційною радянською політикою. А саме – штучне "перемішування" народів Радянського Союзу, переміщення, примусове вивезення, заселення на чужі території, змішані шлюби та інші заходи, що імітували радянську "дружбу народів". Зокрема щодо росіян такі заходи з боку "титульної нації" були потрібні, щоб в результаті такої далекоглядної політики Росії щоразу було кого "звільняти" на сусідніх теренах, як за сьогоднішньої російсько-української війни. Загалом "Будинок з півнями" Вікторії Белім – автобіографічна книжка, що розповідає історію української родини читачам у 17 країнах. Запис у щоденнику свідчив: прадід Никодим загинув у 1930-х роках у боротьбі за вільну Україну, але в родині про нього ніколи не згадували. Вікторія вирішує повернути Никодимові належне місце в сімейній історії, однак усе не так просто: рідні уникають розмов про минуле. Таким чином, це прониклива спроба повернути втрачені голоси родинної історії, розмотати нитку мовчання, що тягнеться крізь покоління. Книга про пам'ять, страх і любов, які виявляються сильнішими за смерть і час. "Ми з дядьком Володею посварилися через місяць після того, як його тезка анексував Крим, – починається ця історія. – Востаннє він написав мені о третій годині ночі за тель-авівським часом. Сказав, що наша сім'я має бути вдячна Радянському Союзу. Коли я читала дядькового листа о восьмій ранку за Брюсселем. то не одразу помітила, що його аватарка в скайпі перетворилася на відсутньо-сірий кружечок, а з профілю у вайбері зникла його фотографія в позі лотоса".

Террін Фішер. Дружини. – К. Yakaboo Publishing, 2026

У цій історії так само чимало замовчувань. Загалом невідомо, чи знає решта дружин героя роману про існування кожної з них. Наразі ж лише Сьоздей, головна героїня психологічного трилера Таррін Фішер "Дружини", розповідає про те, як живе у незвичному шлюбі, де чоловік ділить свій час між кількома жінками. Проте випадкова знахідка змушує її розшукати одну з інших дружин, щоб з’ясувати правду про спільного чоловіка. Те, що відкривається, змушує її сумніватися у власних спогадах. Коли ж з’являється ще одна дружина, факти все більше не сходяться між собою. Стає зрозуміло, що правда про цей шлюб значно небезпечніша, ніж здавалося спочатку. Таким чином, це похмурий психологічний трилер про спотворене сприйняття реальності, емоційну залежність і руйнівні стосунки, в якому авторка досліджує теми газлайтингу, втрати контролю над власним життям і боротьби за внутрішню опору. Героїня роману поступово проходить складний шлях переосмислення довіри, пам’яті та власної ролі у стосунках. Причому у цій історії постійно відчувається напруга й невпевненість у тому, що насправді відбувається, адже її розповідає героїня, якій не завжди можна довіряти, тому сюжет схожий на психологічну гру з деталями й натяками, що змінюють сприйняття подій й змушують будувати власні теорії. "Він приходить щочетверга, – розповідає вона. – Це мій день – я ж четвергова дружина. День сподівань, загублений між важливішими днями: ні початок, ні кінець, а просто зупинка. Закуска до вихідних. Інколи думаю про інші дні й про те, чи думають вони про мене. Такі вже ми, жінки, правда ж? Завжди щось вигадуємо одна про одну – цікавість і злість змішуються й осідають маленькими емоційними калюжками. Та мало з того користі: якщо надто багато думаєш, усе обов'язково перекрутиш".

Олівер Сакс. Галюцинації. – К: Наш Формат, 2026

Галюцинації – хоч би як замовчували їхнє значення – завжди посідали важливе місце в культурі та психічному житті людини, і – хоч як гротескно це звучить – безпосередньо впливали на усвідомлення нами реальності. Ми звикли вважати галюцинації ознакою божевілля або хвороби, але насправді здатність до них є у всіх людей – вона вбудована в саму архітектуру нервової системи. Спираючись на власний досвід, безліч клінічних випадків і відомі історичні приклади, легендарний невролог Олівер Сакс у своїй книжці "Галюцинації" розкриває таємницю цих сенсорних обманів: що вони розповідають про роботу мозку, як формують наш світогляд та впливають на історію людства. Крок за кроком автор розвінчує стереотипи навколо теми галюцинацій через розповіді з перших вуст від людей, які їх переживали. "Галюцинації завжди посідали важливе місце в нашому психічному житті та культурі, – нагадує автор. – Звісно, можна розмірковувати, якою мірою галюцинаторні переживання доклалися до нашого мистецтва, фольклору і навіть релігії. Чи геометричні візерунки, бачені під час мігрені й інших станів, могли стати прообразом мотивів первісного мистецтва? Чи не породили ліліпутські галюцинації, які не рідкісні, ельфів, чортиків, лепреконів та фей у фольклорі? Чи страшні галюцинації нічних жахіть, коли нас сідлає і душить якась зловісна сутність, відіграли свою роль у породженні наших уявлень про демонів, відьом чи злих прибульців?".

Моллі Вільямс. Сад Джейн Остін: Ботанічна подорож класичними романами. – К.: BookChef, 2026

Щодо книжок, подібних до "Саду Джейн Остін" Моллі Вільямс варто нагадати, що нас завжди привчали, що література – для читання, а помідори-огірки – тільки на закуску. Тобто що писати про семантику неба, фонетику паровозних гудків і строфіку кружальця ковбаси у дослідженнях не прийнято. І ось вам чергова "семіотична" книжка з незвичним підходом до звичних речей. "А що, так можна було? " – здивується читач, якого ще й передмова застерігає: "Не дайте ввести себе в оману – ця книга не лише для поціновувачів літератури. Насправді це жвава та дружня супутниця для всіх, хто знаходить розраду та радість у садах і зелені". Тож долучайтеся до авторки, професорки та садівниці, у цій натхненній подорожі парками, садами, дикими хащами та живоплотами Англії часів Джейн Остін. Дізнайтеся про ландшафтний дизайн часів Регентства, розкрийте ботанічні образи та символіку, закладені в романах письменниці, та додайте історичного шарму до власної домівки чи саду завдяки творчим проєктам. "Поціновувачі романів Джейн Остін знають, що події на свіжому повітрі в оточенні природи посідають вагоме місце в її творчості, – нагадує авторка. – У своїх літературних світах вона описує величезні маєтки з просторими парками, затишні сільські сади та поодинокі рослини в горщиках. Джейн разом з нами досліджує як реальні місця, приміром, Бокс-Гілл у романі "Емма", так і вигадані локації, наприклад, город і фруктовий сад парафіяльного будинку в Гансфорді у романі "Гордість і упередження" або хащі парку Бартон у книзі "Чуття і чуттєвість". Окрім того, вона звертає увагу на дикі та культурні рослини, що росли вздовж чагарників і в парках, а також на такі садові фрукти, як ананаси, полуниці й абрикоси. Джейн з найдрібнішими деталями описує квіткові оранжереї, газони та впорядковані садово-паркові композиції – усе, що мало вплив на життя її героїнь".