Личина й обставини. Зеленський станцював на граблях Порошенка

Зараз у всіх на слуху фільм Рідлі Скотта "Наполеон", і я вкотре замислююся над тим, чи, бува, кінематографісти чогось не знають, коли беруться за роботи, вельми актуальні для чогось ще незвіданого, але неуникного. Пишу це у контексті політичної гризні в Україні, яка вихлюпується з дивною систематичністю і на сторінки провідних світових медіа. Адже цілком зрозуміло, хто у нас волів би асоціюватися з Бонапартом, правда, без трагічного фіналу його історії.

Між тим, реальному (не кіношному) Наполеонові належить фраза: "Моя личина залежить від обставин. Іноді мене бачать лисицею, інший раз я стаю левом з пухнастою гривою. Секрет у часі та місці свого перетворення". Це сказав, нагадаю, колишній капітан, який навряд чи замислювався над перспективою артистичної кар’єри. Що вже говорити про професійного коміка, для якого містифікація і зміна амплуа – звичні речі. Від сільського учителя Голобородька - до "свого хлопця" часів кандидування на посаду президента, від "руйнівника системи" до "батька нації"… Словом, від лисиці до лева з пухнастою гривою.

Останнім часом Зеленський усяко приміряє ще й маршальську шинель (у всякому разі худі кольору хакі), але, як не крути, вона йому не пасує. Яким би авторитетом у наших обставинах не був Клавзевіц, все ж навряд тут спрацьовує його висновок про те, що "ряса робить з людини священника, а мундир – генерала".

Читайте також: Пам’ять метелика, або Що живить авторитаризм?

Політики годяться для полум’яних промов та ефектних жестів, генерали ж, навпаки, — воліли б скніти над оперативними мапами, намацуючи слабкі місця в обороні ворога і не афішуючи своїх стратегічних задумів. Але популісту Зеленському бракує матеріалу для актуальних реприз, а його типовий електорат ще минулого літа закупився попкорном. Тому з’явилися у соцмережі істеричні вимоги випускників "трускавецької школи" про план війни, який, вочевидь, тут же мав бути інтерпретований президентськими спічрайтерами для диванних розваг обивателя.

Тільки ж це так не працює. І варто було Залужному викласти власне бачення війни, розповісти (я переконаний) лише дещицю того, що маємо насправді, як наполеони з Банкової зірвалися на істерику. Досі їм були на руку оптимістичні новини з фронту, проілюстровані відео, знятими у вельми сумнівних окопних декораціях. Досі за цими ж декораціями комфортно розкрадалися ресурси, призначені для війська, торгувалося "яйцями по 17", проводилося так звані "торги" для своїх з астрономічними відкатами.

Все було ок, окрім одного – народ вперто асоціював успіхи нашого війська не з героєм щовечірнього "інформбюро", а з конкретним Залужним.

Читайте також: Краще б утік. Вже й забули б

І коли днями у мережі з’явився закритий рейтинг імовірних кандидатів на булаву в державі, то з’ясувалося, що першість у ньому, далебі, не за Зеленським. Скажу одну річ: якщо це опитування робилося на замовлення Банкової, то політтехнологи Офісу наступили на старі граблі Порошенка. Саме його радники далекого 2018 року вирішили вписати у перелік потенційних зазіхачів на президентство неполітика Зеленського. Тоді за чинним главою держави ще не було ні команди (хіба купка спонсорів, які підігрівали амбіції "сірої конячки"), ні реальної політичної сили. Але саме те опитування дало кумулятивний ефект — коміка і героя серіалу стали трактувати як потенційного конкурента. З усіма належними висновками й, ризикну сказати, непотрібними рухами для його промоції.

Протистояння між Зеленським і Залужним (вигадане чи ні, вирішуйте самотужки) можна було б уникнути одним жестом: хай би обидва персонажі зустрілися перед телекамерами й запевнили, що нічого, окрім перемоги, у них немає в головах.

Але ж ні. Президентська свита, небезпідставно остерігаючись гніву "вождя", а то й втрати роботи у випадку чого, пустилася берега. Вигадані таємні зустрічі Залужного з Остіном, міфічні 17 мільйонів снарядів (рівень кваліфікації джерел УП)… Так недалеко й до сумнозвісного "убив брата"… Лисиця хоче видаватися гривастим левом, але…

Читайте також: "На зло тещі відріжу собі вухо..."

І ще одна особиста рефлексія. Наприкінці каденції Порошенка, коли акурат готувався Томос для Православної церкви України, мене не покидало враження безпросвітної самотності п’ятого президента. Чомусь згадався тоді недооцінений роман Загребельного "Я – Богдан". Важкий, сповнений розчарувань і відчуття безвиході твір про лідера, що робить епохальну річ, яку не до снаги зрозуміти сучасникам.

Чомусь зараз, споглядаючи на Зеленського, до мене повернулися тодішні відчуття. Тільки причини того, що нашому "полковникові" ніхто не пише, – інші. Він перетворив українську політику на шоу одного актора. Він і не приховував цієї личини. Власна легковажність, безпідставна амбітність та нарцисизм зіграли з екс-Голобородьком злий жарт… Ще, правда, не вечір, але не за горами час, коли з його корабля почнуть утікати перші перелякані щури.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Ігор Гулик, журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.