Лист Навального - це про тупиковий шлях авторитаризму

Я, як і більшість моїх друзів переконаний, що ніякі "хорошиє русскіє" не мають права повчати українців. Але спостерігати й вивчати все, що відбувається в Росії ми зобовʼязані, бо лише дерашизація і дефашизація Росії разом з розвитком у нас відповідальної влади гарантуватимуть нашу остаточну перемогу.

Стаття Навального до болю щира, чесна і самокритична. Він пише:

"Ненавиджу все керівництво Росії, яке мало в 91-му (після путчу) і в 93-му (після розстрілу парламенту) абсолютну повноту влади, і навіть не спробувало робити очевидні демократичні реформи. Того, що було зроблено в Чехії (де зараз демократія і середня зарплата 181 тисяча рублів), Польщі (демократія і 179 тисяч рублів), Естонії (демократія і 192 тисячі рублів), Литві (демократія і 208 тисяч рублів) та інших країнах. Звісно, ​​різні люди тоді були у владі. І дуже хороші, чесні, щирі теж. Але це крихітна меншість, відчайдушна і даремна боротьба якої тільки ще краще показує нам корупцію і безсовісніть тодішньої владної еліти." Ненавидить він і "хороших русскіх", усіх венедіктових і собчак за колаборацію з аморальною владою. Та й до себе має претензії.

Це лист про верховенство принципів перед особистою дружбою, про тупиковий шлях авторитаризму.

Пише він зокрема : "В жаху і холодному поті я зриваюся вночі на своїх нарах, коли мені здається, що у нас знову був шанс, але ми знову пішли тією ж дорогою, що в дев'яності. За вказівником "мета виправдовує засоби". Там, де ще маленькими літерами приписано: "Підробляти вибори — це не завжди погано", "Та ти подивися на цей народ, ну які з них присяжні", "неважливо, що він злодій, зате технократ і за велодоріжки", "цим людям дай волю, вони такого набирають", "уряд все ще єдиний європеєць у Росії" та інші мудрості освіченого авторитаризму."

Читаючи лист Навального я бачу, як багато спільного у нас з країною агресором. Ми теж не стали Чехією та Естонією, у нас теж недореформовані суди. Але є дві відмінності.

На відміну від Московії, яка була імперією, ми досі не подолали їхнього, московського колоніального впливу. Влада далі закриває очі на їхніх попів, наприклад. Це проблема.

Але є один великий плюс. Наших президентів ми обираємо самостійно на виборах. Цього недостатньо для того, щоб стати хоча б Чехією, але це дає величезний шанс нам не лише на Перемогу, а на наше щасливе майбутнє. Дуже важливо зараз, під час війни, коли так багато авторитарних спокус, не дати знищити ті маленькі паростки демократії, які українці зберегли на майданах протестуючи проти авторитаризму.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.