Любимчик Єльцина і Путіна. Чому м’яснику Суровікіну не світять сирійські подвиги в Україні?

Улюбленець Путіна зачитав текст про те, що Україна має бути “незалежною від Заходу і НАТО і дружньою до РФ. Тобто варіант Білорусі 2.0 з пропитою мордою Олега Царьова їх би цілком влаштовував.

Сєргєй Суровікін виліз на люди не випадково — за вісім місяців у російських окупантів так і не заявилось якогось символу мужності як наші Валерій Залужний, Дмитро Марченко чи Віктор Ніколюк. Не було офіційного бренду, спікера. І тому доводиться ліпити коника із лайна. Російські нетрі Інтернету прямо збудились і запістрявіли заявами в стилі: “Сєргєй Армагєдоновіч, наше дєло правоє, враг будет разбіт, побєда будєт за намі.

Сєргєй Владімірович — з виду викапаний кіношний Доктор Зло з’явився на людях ще і для того, щоб нагнати холоду під піжами українцями. Удари по енергосистемі російські окупанти вирішили скомпонувати зі страшилками про м’ясника, який перемелював чеченців, сирійців і те ж саме начебто буде з українцями. Хоча чи є сенс боятися більше, коли по суті у нас уже є власне Алеппо — Маріуполь? Певно, що уже ні.

Якби Суровікін виліз із подібними заявами у році так 2020-му, коли українська влада уперто шукала миру в очах Путіна, ОПУ постійно оголошувала перемир’я та розведення, а українське суспільство широко заплющувало очі, що воювати таки прийдеться усім — це б мало сенс і вихлоп. Однак зараз в українського суспільства з’явилось те, чого не було раніше: мотивація. Це наша головна перевага і те, чого не могли прорахувати ані західні аналітики, ані радники Зеленського, які в першу добу вторгнення не могли вирішити — підривати нам мости чи ні, бо ж “думали, що росіяни дбайливо ставитимуться до будинків, мостів та іншої інфраструктури”. Мотивація — те, що надихає народ стояти за свою армію горою, а ЗСУ на всі 100% воювати за свій народ.

Вся біографія Суровікіна пістрявіє абсолютною лояльністю до Путіна і до його попередника Бориса Єльцина, а ще раніше до ГКЧП. Це абсолютно прокремлівська людина, яка служитиме кожному його актуальному господарю, як шакал. Інакше б йому не пробачили судимості і не осипали б коштовною нерухомістю на мільйони доларів.

У серпні 1991 року молодий і перспективний “Армагєдон” командував групою БМП, у зіткненні з якими загинули троє захисників Білого дому. Після того інциденту знаходився під арештом 7 місяців, але був потім реабілітований при участі Єльцина, який вже з 1992 року готувався до узурпації влади, яка успішно відбулася восени 1993 року. Йому були потрібні керовані військові. Суровікін навіть був демонстративно підвищений у званні. “А што такоє, он виполнял пріказ”.

Безвідмовний м‘ясник перейшов у спадок Путіну і знову лояльно виконував накази Путіна — був дотичний до другої чеченської війни, створював військову поліцію, оту саму, що на “Тиграх” і Тайфунах”. Вінцем його кар’єри стала Сирія — атаки на цивільні квартали, лікарні, школи і ринки стали фішкою російського угрупування в Сирії під час наступу в Ідлібі 2019-2020 років. Без применшення загрози — Суровікін небезпечна особа із схильністю до воєнних злочинів. Але і його начинка із суфлера має пояснення. Подобається Росії у всіх її відтінках, не подобається — її військова поразка неминуча. І колись на такого м’ясника можна зручно повісити всі злочини. Як ми пам’ятаємо з історії на перші лави підсудних в Нюрнберзькому процесі потрапили найскандальніші і упороті, багатьом же вдалося уникнути смертної кари і щасливо дожити віку на баварській вілі з лебедями.

Суровікін не просто так став голосом війни якраз щодо теми Херсону. Херсон єдиний обласний центр, який РФ зуміла захопити під час “триденної війни в Україні, яка триває 8 місяців. Звільнення Херсону — це стратегічна і політична ціль для України. А росіяни не можуть просто так підтиснути хвости, сісти на баржі і поплисти Дніпром прямо до Криму. Власне, тому, щоби менше питань про Херсон задавали — російські спеціалісти ІПСО запустили дві досить якісні чутки. Перша  —  про можливий підрив Каховської ГЕС. Друга — про захоплення Рівненської АЕС після заходу з Білорусі.

Стримані, але фахові коментарі Володимира Зеленського і Генштабу дають розуміння, що для нас ці погрози не стали новиною. І наша армія готова до обох сценаріїв набагато краще за 24 лютого.

Але Росії дуже і дуже потрібен час для передишки, злагодження свіженьких мобіків і новий наступ на Півдні. І тому, саме тому російська пропаганда малює картини того, як ввічливі російські солдати рятують мешканців Херсона. А якщо хтось лишитися чекати звільнення і ЗСУ — того або затоплять, або українські патріоти просто згинуть під час битви за Херсон. Нова російська концепція Путіна-Суровікіна звучить так: “Херсон будет либо русским либо безлюдным”. Недарма ж колаборанти Сальдо зі Стрємоусовим місто Потьомкіним і африканським дідом Пушкіна заліплювали.

У Путіна і Суровікіна мало здорових аргументів для США, ЄС та інших західних партнерів, щоби пояснити, нащо їм так хворобливо потрібен кусень України, коли питання: так коли у нас новий 1917 рік все гостріше постає в самій РФ. Тому нова погроза в стилі: “я психованный, не подходи” — розрахунок на подальший шантаж України, США, НАТО і ЄС. У ботоксного карлика і генерала, який зробив кар’єру на розчавлені трьох людей під час серпневого путчу є чимало ідей, як зламати Україні хребет. Але є одне “але”.

Яким би моторошним не був публічний образ Суровікіна — його реальний бойовий досвід з відносним успіхом то є Сирія. Він був керівником російського угрупування і командувачем Повітряно-космічних сил. Результати  руйнувань сирійських міст були вражаючими. Але чому би не розбити населені пункти, у яких не було жодного ППО? Чому би не повоювати з повстанцями, для яких навіть ПЗРК “Ігла” були б подарунком долі?

В Україні опонентом Суровікіна і Ко є кадрова армія, є вмотивоване суспільство, яке хоче смерті ворога і перемоги зі сльозами на очах. А ще рівень насичення нас західними озброєннями, ППО і західною підтримкою зростає з кожним прольотом ракети і “шахіда”.

І тому Суровікін може скільки завгодно начитувати тексти про “дружній народ”. Ми росіян зусиллями Феофана Проковопича та інших видатних могилянців створили — ми їх і поховаємо.